У світлі останніх подій на сході країни багатьох пересічних українців турбує питання боєздатності української армії. В якому стані вона знаходиться? Чи достатньо сил і практичних навичок у наших рядових і командирів, щоб протистояти ворогові? Думкою з цього приводу «УК» попросив поділитися одного з найавторитетніших військових експертів керівника Центру військово-політичних досліджень Дмитра ТИМЧУКА.
І хвалить, і журить є за що
— Скажіть як людина, що останні кілька тижнів курсує між регіоном, де відбувається воєнне протистояння, і столицею України: чи достатньо дієздатна наша армія?
— Якби українська армія була недієздатною, то російські війська давно здійснили б той сценарій, який відбувся в Криму. Справді, на початку березня Збройні сили зіткнулися з чималими проблемами в плані боєздатності й боєготовності. Ми були свідками, як у цей час паралельно з подіями в Криму відбувалися навчання наших військових підрозділів. Так, спочатку спостерігалися не зовсім приємні моменти, коли й літаки падали, і танки вибухали. Паралельно відбувалося тестування на виявлення боєздатних частин і підрозділів в армії та їхнього матеріально-технічного стану. Бо, як виявилося, багато чого існувало лише на папері. А ще вперше за довгі роки люди змогли на практиці реалізувати теоретичні армійські навички. Я впевнений: якби у першій половині березня Путін ввів свої війська, то його діям не було б кому протистояти.
На сьогодні навчання не припиняються. Триває бойова робота. Ніхто не приховує проблем, пов’язаних із тиловим забезпеченням. Армія попросила про допомогу. Вирішуються питання забезпечення амуніцією, формою, харчуванням. За рахунок проведення часткової мобілізації нарощується кількість особового складу. Батальйони самооборони формуються у складі ЗС Міністерства оборони, згідно з положенням про територіальну оборону, а це дає змогу головам облдержадміністрацій брати участь у формуванні цих угруповань. Позитивний приклад роботи тандему голова ОДА+батальйон самооборони спостерігаємо у Дніпропетровській області. До речі, отримавши позитивний досвід служби цього формування, тут уже проводять роботу з організації ще двох подібних батальйонів. У багатьох містах нині формуються такі підрозділи.
Зрештою, на сьогодні вибудувана система оборони вздовж наших східних кордонів. На думку фахівців, це і зупинило Путіна. Звичайно, не варто забувати і про підключення механізмів міжнародного тиску на Росію. Такі комплексні заходи дали позитивний результат.
Підсумую. Є проблеми в української армії, місцями вони просто глобальні, але нині її боєздатність — той чинник, який зупиняє агресію зі сходу.
— Чи доречне на сьогодні введення надзвичайного стану на окремій території України, як ви пропонували це раніше?
— Після введення надзвичайного стану, звісно, було б простіше працювати окремим механізмам, скажімо, цензурі, блокування цієї території. А час показав: уміле проведення АТО дасть ті самі позитивні результати, що і за умов введення надзвичайного стану. Головне завдання — наростити ресурси. Це на сьогодні активно проводиться.
Заважає участь в акціях терористів мирного населення
— Як відомо, інформаційний вакуум породжує чутки та припущення. Нині багато хто критикує тактику проведення АТО. А що думаєте з цього приводу ви?
— Нещодавно у штабі АТО проведено ротацію представників Збройних сил. Прийшли люди з досвідом проведення АТО. Це не кабінетні генерали, а люди, які брали участь у подібних операціях. Спочатку ставку робили на те, що АТО проводять СБУ, МВС, Національна гвардія. Завдання армії — перебувати на підхваті, проводити заходи забезпечення (прикриття, розвідка), про безпосередню участь у бойових діях не йшлося.
Нині ситуація змінилася, а з нею — і роль армії. Кількість терористів зросла з кількох груп по 300—400 осіб до півтори тисячі лише у Слов’янську. До найманців із Росії приєдналося ще й місцеве населення. Є такі, що, спробувавши, як воно, кидають зброю і тікають додому, а є й такі, що вже втяглися, потрапили на гачок інформаційної агітації, отримують за масовки непогані гроші від російських агресорів. Тому є прошарок цивільних людей, які спочатку були лише інформаційним ресурсом для терористів, а нині їх реалізували як фізичну військову озброєну одиницю.
Звісно, застосовувати зброю проти всіх не маємо права. Ідеться про людей з депресивного регіону з високим рівнем безробіття і неблагополучною криміногенною обстановкою. Місцевим роздають зброю, гроші і пропонують брати участь в їхніх акціях. Багатьом це прийнятно. Якщо знищувати усіх підряд, загинуть і ті люди, які з певних причин чи переконань опинилися в зоні бойових дій. У Маріуполі нам, приміром, зустрічалися маргінали, які стояли за ідею. А загибель невинних людей надасть подіям формату громадянської війни.
Це не приклад для наслідування, проте зауважу, що Росія ні з ким би не панькалася і давно застосувала б силовий сценарій. Згадаймо, як на Кавказі винищували цілі населені пункти. Українська влада вважає такі дії, по-перше, морально неправильними. По-друге, ми цивілізована країна, тож зважаємо і на політичний чинник. Захід уважно стежить за тим, щоб протистояння в Україні не переросло у громадянську війну. Тому від силового сценарію поки що утримаємося.
Ковток повітря для української армії
— Дмитре, чи не здається вам, що з самого початку ані командири, ані рядові морально і психологічно не були готові до такого розвитку подій, який ми маємо зараз?
— Історія перших днів березневих подій показала слабкість рішень передовсім військового керівництва, дезорієнтацію в обстановці: що відбувається, як реагувати. Але щойно з’явилася політична воля, ситуація почала змінюватися.
Та була ще й морально-психологічна неготовність. І на це є чимало причин. Зокрема, якби це був напад якогось іншого, віртуального народу, а не росіян, можливо, проблем з обороною півострова не було б. А коли в Криму жили в одному будинку командир української військової частини і російської, то не всі українці були готові стріляти.
До речі, за нашими даними, росіяни напередодні анексії Криму здійснили ротацію 18 і 19 бригад з Кавказу. Неважко здогадатися про причину. Вони також засумнівалися, чи зможуть їхні вояки відкрити вогонь по українських моряках і солдатах. Інша річ, коли нагнали чеченців, сумнівів щодо їхньої профпридатності ні в кого не було. На сході ситуація подібна. Наші почали діяти вже тоді, коли з’явилися жертви.
Слабкість України — в її інформаційній політиці. Часто іноземні журналісти намагаються працювати за певними правилами. Вони звертаються до вітчизняних силових відомств по акредитацію в умовах проведення АТО. Проте не отримують очікуваного. Журналісти шукають інші шляхи для виконання професійних обов’язків. Нерідко їм назустріч ідуть терористи. Дають акредитацію, беруть під своє «крило». Тому й висвітлення подій відбувається відповідно.
Повторюся, проблема у проведенні АТО одна: широкомасштабна участь в акціях терористів мирного населення. Якщо з терористами діалогу вже бути не може (держава веде війну з тероризмом), хіба за умови повної здачі зброї бойовиками, то з мирним населенням можна і треба вести діалог. Знову ж питання з гострими кутами: на сьогодні на сході немає лідерів, авторитетних серед населення. Нікому вести діалог. Люди в розпачі: з кого обирати, кому вірити? Міфи лідерів партії регіонів розвіялися. Зникли й самі лідери.
Інформаційну політику треба змінювати
— У вашому розпорядженні — велика кількість інформації. Яка частина з неї оприлюднюється і чому?
— Якщо раніше наша організація приховувала 20% інформації, то нині оприлюднюємо лише 20. Робимо це або з міркувань цензури, коли недоречний резонанс, і з міркувань безпеки, щоб не зашкодити операції.
Якщо говорити про ситуацію загалом, без прив’язки до конкретного випадку, то бачимо причини, чому відбуваються «проколи». Основна полягає в тому, що українська армія деградувала. Силові відомства були заточені під якісь конкретні операції, на кшталт протистояння на Майдані мирним громадянам. Там вдавалося, а коли на сході почали стріляти професійно підготовлені бойовики, протистояти виявилося не під силу. Оголилася проблема психологічної підготовки, проблеми в організації, у взаємодії між силовиками. Взаємодію в масштабних операціях навіть теоретично не відпрацьовували. Повільно, але ситуація виправляється. Шкода, звичайно, що лише після людських втрат.
— Післязавтра пройде перший тур виборів Президента України. Обстановка в східних регіонах неспокійна. На ваш погляд, військові здатні забезпечити безпеку їх проведення?
—Практичний досвід проведення виборів у подібних умовах є. Зараз не стверджуватиму, що його можна застосувати на всій проблемній території. На карті видно, що захоплено адмінбудівлі в дев’яти містах. У цих двох областях про повну некерованість не йдеться. Із військової точки зору питання підлягає позитивному вирішенню. Зауважу, ми не політична організація. Своє слово мають сказати політики.
Ольга ПРОКОПЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Дмитро ТИМЧУК. Народився 1972 року. Закінчив факультет журналістики Львівського вищого військово-політичного училища. У 1995—1997 роках проходив службу у військах протиповітряної оборони. З 2008 року — керівник громадської організації «Центр військово-політичних досліджень». З 2 березня 2014-го — координатор групи «Інформаційний спротив».
Ми в Google+