Володимир ЕННАНОВ
для «Урядового кур’єра»
Здавалося б, з електропоїздами все має бути навпаки: їх потрібно нині більше, ніж у минулі роки, бо кількість пасажирів значно зросла. З Житомирської області, наприклад, щодня до столиці на роботу добираються тисячі людей. Не від хорошого життя, а задля виживання доводиться їм раненько вставати і йти на перон.
На зорі незалежності України до них під’їжджали електрички з 12 вагонами. Так-сяк люди могли не комфортно, але їхати. Останніми ж роками кількість вагонів поменшала вдвічі. Такі потяги курсують переважно до Коростеня. В них — з Малина та Коростеня — їдуть до столиці бабусі, які везуть на скрипучих візках на продаж урожай зі своїх городів.
У довгому очікуванні
Але найбільше обурює те, що з нинішнього року останній електропоїзд вирушає з Києва о 22.11. (у 80-ті роки в розкладі були електрички о пів на першу, навіть о першій ночі). По суті, викинутими за борт опинилися люди, які живуть у передмісті, але працюють у Києві в другу зміну. Адже робота в них закінчується близько опівночі. У важку ситуацію потрапили також ті пасажири, які полюбляють походи до театру, беруть участь у масових гуляннях або вболівають за свій футбольний клуб «Динамо» на стадіоні... Вони після таких нововведень відчувають себе другорядними людьми. Мабуть, на залізниці незадовільно працює служба вивчення пасажиропотоку.
Останнім часом електрички стали рідше спізнюватися. Але якщо таке трапляється, то чекати на них доводиться довго. При цьому інформації — жодної. Навіть, якщо й оголосять, що поїзд запізнюється, приміром, на 30 хвилин, ніхто не гарантує, що очікування не затягнеться на значно довший термін. У кращому разі, після наполегливих звернень до чергового по станції, можете отримати відповідь: «Поїзд запізнюється на невизначений час».
Тепер безпосередньо про електрички. У нових вагонах часто виходять з ладу двері. І вікна теж. Який комфорт від такої поїздки — краще не казати. Що стосується старого рухомого складу, то мені так і кортить запитати: а коли в цих поїздах востаннє робили прибирання? У вечірні години у вагонах слабке, тьмяне освітлення. Крізь шар пилу, який тривалий час накопичувався на вікнах, не відразу зрозумієш, до якої станції під’їхав потяг. Дякувати машиністам, що хоч зупинки не забувають оголошувати. Не розумію я також, чому раніше від Святошина до Бучі електропоїзд їхав 22 хвилини, а нині — понад півгодини? Раніше посилалися на те, що залізничне полотно погане. Замінили! Зробити швидкісну ділянку. Але електрички як тягнулися з черепашачою швидкістю, так і продовжують.
Народ у нас винахідливий
Останнім часом робиться все для того, щоб змусити пасажирів електричок платити за проїзд. Але й турнікети на станції Святошин не допомагають. Деякі пасажири обходять перон і заходять на нього з тильного боку, інші — їдуть на метро до станції «Академмістечко», а там поряд платформа «Ново-Біличі», де немає ні турнікетів, ні контролерів.
Аналогічна ситуація склалася і в нашій Бучі. Залізничники потурбувалися про ремонт самої платформи, проте не стільки з турботою про пасажирів. Роботи закінчилися встановленням турнікетів. Але наш винахідливий народ (передусім це стосується небагатих людей, яких щороку стає дедалі більше) прямує до залізничної платформи Лісова Буча і без зайвих проблем сідає у вагони, які пасажири красномовно називають душогубками.
Тепер про так званих контролерів. Останнім часом майже в кожній електричці перевіряють квитки. Існують штрафні санкції для «зайців». Насправді ж ревізори беруть стільки, скільки вважатимуть за потрібне дати самі пасажири. Зазвичай гривню, а хто й дві. Зберуть вони з половини вагона 10 гривень — ось на один штраф і вистачає. У підсумку замість очікуваного прибутку самі лише збитки. Більшість пасажирів, з якими мені доводилося спілкуватися, впевнені: якби ціни на квитки були більш помірними, то «зайців» було б менше.
Ми в Google+