ВІДПОЧИНОК
В Іспанії можна купити все, якщо у вас не поцуплять гаманця
Українців, які їдуть за кордон, щоразу турбує така проблема: де зберігати кошти? Ризиковано класти у сумку чи валізу, адже їх здають у багаж. Залишати у дамській сумочці чи чоловічій барсетці також не з руки, бо на чергових зупинках можна забути їх, зосередившись на вживанні їжі. А по приїзді в країну перебування не всі довіряють сейфам у готельних номерах. До того ж, за сейф треба ще окремо доплачувати. А ось поліцейські Барселони настійно радять гроші й документи носити тільки при собі — в кишені. Якщо жінка має сумочку через плече, то ліпше її тримати міцно попереду, інакше можна стати здобиччю спритних злодюжок.
.jpg)
У Барселоні гамірно і людно. Фото з сайту kiev.fotki.yandex.ru
Приманкою стали ключі
Автобусний тур по Європі ще у Львові для нас розпочався із застереження керівника групи ретельно слідкувати за своїми речами, особливо в Барселоні, де розвелося чимало вуличних крадіїв. Тож прибувши у це казкове місто, ми намагалися одним вухом слухати екскурсовода, а другим не ловити гав, бо раптом чиясь рука шкребтиметься в сумку по гаманець. На пляжі Середземного моря довелося купатися поодинці й також не втрачати пильності. Спостерігаючи за потенційними, на наш погляд, крадіями, ми розуміли, що небезпека може виникнути звідусіль за лічені хвилини, а тому півдня не зводили очей зі своїх пакетів.
Та наближалася обідня перерва, і звісно ж, люди в цей час втамовують голод. Купили і ми в супермаркеті продукти й присіли на одній з лавочок неподалік від пляжу, щоб краще було милуватися голубизною хвиль та дихати морським повітрям. Поруч також присіли туристи. Ніхто ні на кого не звертав уваги, допоки...
Зв’язка ключів брязнула просто на асфальт із кишені високого молодика. З ближніх лавочок ті, хто це побачив, різними мовами гукнули хлопця. Молодик повернувся за ключами і з усмішкою на вустах подякував. А через кілька хвилин поруч з нами турист російською мовою закричав, що у нього пропав рюкзак. Ось тут він лежав, на лавочці, пояснював у розпачі. Тепер усі повернули голови в бік нещасного, мовляв, чого той лементує. Хоча ми його одразу зрозуміли.
Це було схоже на зйомки фільму. Тільки камер ніде не було видно. Зате звідкілясь виник симпатичний чолов’яга у цивільному, який дістав посвідчення й представився поліцейським.
— Я все бачив, — сказав він. — І те, як упали ключі, і як рюкзак підхопив один із крадіїв, бо злодії працюють у парі. Тож залишайтеся на місцях, можливо, знадобляться ваші свідчення.
Промову поліцейського переклав мій чоловік, який знає іспанську. В очах багатьох людей з’явився переляк. Тут і нам стало не до бутербродів.
Тим часом по рації поліцейський із кимось емоційно розмовляв, даючи якісь вказівки чи поради. А згодом ми побачили ще одного цивільного (як пізніше виявилося, його колегу), котрий стояв з велосипедом неподалік з готовністю у будь-який момент зірватися з місця. А поки що підтримував зв’язок по рації в очікуванні команди. Чомусь виникла впевненість: злодіїв спіймають.
Наші здогадки невдовзі справдилися. Третій поліцейський у цивільному вів крадія, міцно тримаючи його і… рюкзак російського туриста. Побачивши таке, той на радощах не міг прийти до тями. Його заспокоювали, але бідолаха не знав іспанської, тому нічого не розумів. Довелося з ним їхати до центрального відділення поліції, яке розташоване на вулиці Рамбла.
Потерпілий у машині дякував іспанським поліцейським за те, що злодія спіймали за лічені хвилини. У відділенні він отримав рюкзак і настанови носити гроші й документи при собі. В рюкзаку нічого не пропало. А там була певна сума євро, а ще — закордонний паспорт.
Агент барселонської поліції Ксав’єр розповів, що таких крадіжок щодня трапляється близько 15, а то й більше саме з туристами. Цього разу росіянинові пощастило, адже четверо агентів ( №№ 24308, 23309, 25111, 25386) кілька годин сиділи у засідці й «пасли» крадіїв. Вони мали відомості про те, як злодії знаходили жертву, як один з них відвертав увагу туристів, приміром, киданням ключів, а другий у цей час хапав речі й тікав у протилежний бік.
Якби не засідка, невідомо, чим би закінчилась ця історія. Скоріше за все, крадіям вдалося б утекти. А можливо, й ні. Бо в цій ситуації настільки професійно спрацювали поліцейські, що доводиться лише дивуватися їхнім злагодженим і чітким діям.
А ось подружній парі з Італії не пощастило. Вони також потерпіли від вуличних крадіїв, але їхня справа не мала такого вдалого завершення. Як правило, сказав Ксав’єр, крадії обирають жертвами переважно людей поважного віку, зважаючи на їхню неуважність та довірливість. Хоча трапляються випадки і з туристами інших вікових категорій.
Через годину, повернувшись до автобуса, ми дізналися, що в нашій групі одна з туристок у Барселоні теж потрапила у вельми неприємну ситуацію. Вона розповіла:
— Фотографую на площі Каталонії, обома руками тримаючи фотоапарат. Відчуваю, як щось нависло збоку. Глянула на сумочку, а на ній шовкова хустка. Я подумала: звідки вона у мене? Це ж не моя. Скидаю її обережно, а під хусткою — чиясь жіноча рука. Сумочку злодійка не встигла розкрити, проте налякала до смерті. Я хотіла закричати, та не змогла. А жінка взяла хустку, приклала палець до губів, мовляв, мовчи. І зникла у натовпі як примара.
У моді шопінги і розваги
Однак не хочеться, щоб у когось склалося враження, нібито в Барселоні повсюди крадії. У цьому сонячному місті, до речі, другому за кількістю населення (на першому місці Мадрид) в будь-яку пору року чимало туристів з усіх країн. Вони прибувають і прибувають, про що свідчать численні групи іноземців на вулицях. Сюди їдуть на екскурсії, культурні заходи, просто розважитись, відпочити чи пройтися магазинами. А подивитись і справді є на що. Барселона — місто творчого життя Сальвадора Далі, Пікассо, Гауді. Найяскравіший представник каталонського модерну Антоніо Гауді був керівником проекту храму Святого Сімейства (Саграда Фамілья). Він розробив проект, за яким висота собору мала сягнути 150 метрів. У це будівництво фанат справи вклав не тільки свій талант, а й усі власні кошти, й часто ходив від будинку до будинку, збираючи пожертви.
На жаль, за його життя був завершений лише фасад Різдва, а під час громадянської революції оригінали загубилися й робота призупинилася. У 1954 році будівництво поновили, хоча центральний 170-метровий шпиль досі не закінчений.
Офіційний статус Барселони — столиця Каталонії. Тут розташований музей футбольного клубу «Барселона», легендарний Камп Ноу — відомий і найбільший у Європі стадіон, де здобували перемогу Марадона, Рональдіньо, Гуардіола.
Площа Короля — історичний центр готичного кварталу, де полюбляють тусуватися туристи. Кажуть, нібито тут іспанський король Фердинанд та королева Ізабелла благословили Христофора Колумба на подорож до Індії. Це місто по праву вважають музеєм просто неба, адже можна збожеволіти від витворів мистецтва: архітектурних споруд — соборів, музеїв, палаців… Із великим задоволенням туристи милуються цією вражаючою уяву красою.
А ще не можна оминути яток із яскравими і витонченими сувенірами, які можна купити як на вулиці, так і в невеликих кіосках.
Іспанці — люди дружелюбні, привітні. З ними можна спілкуватися жестами, якщо не знаєш мови. Досить сказати тільки «Ола!», й вони охоче відгукуються щирою усмішкою на привітання.
За повною програмою у Барселоні «відриваються» на шопінгах жінки. У великих магазинах —великі знижки. На розпродажах та акціях можна придбати чимало речей удвічі дешевше, а то й зі знижкою 70%.
Ціни на продукти харчування також «підйомні». Приміром, консерви з морепродуктів коштують за баночку від 1,2 євро. Фрукти — від 1 євро за кілограм до трьох. А за 4,5 євро за кілограм можна поласувати смачним іспанським інжиром. Молочні і м’ясні продукти є на будь-який гаманець. А ось скуштувати червоне вино, не думаючи про підробку, раджу всім. Воно виготовлене з винограду, смачне, з тонким ароматом і незвичною кислинкою.
Пообідати в Барселоні дешево й сердито охочих чимало. Вибір також є. Паелья — страва з морепродуктів та рису — коштує приблизно 10 євро. Порції, якщо хтось не дуже голодний, вистачить і на двох.
Особисто мені сподобалося Середземне море — прозоре, лагідне й напрочуд чисте. Спостерігала, як на пляжі представниці слабкої статі пропонували відпочивальникам масаж. Спочатку за 10 євро, та погоджувалися і за п’ять. А одного разу, коли поліцейські «прочісували» узбережжя, це трохи зіпсувало настрій нелегальним заробітчанкам, бо ж це їхній бізнес. Вихід і в такому разі знаходили. Щоб не переривати масаж, жінки буквально лягали на спину клієнта. Це мало кумедний вигляд, проте жодна з них не потрапила в поле зору стражів порядку. Як і продавці пива та міцних коктейлів. Під час рейду спритні молодики ніби крізь землю провалювалися, а коли поліцейські від’їжджали, з’являлися знову. Ненав’язливо пропонували скуштувати напої всього за п’ять євро. Для іспанців з їхніми пристойними зарплатами це дрібниця. А ось наш співвітчизник подумки прицінюватиметься, чи варто викидати гроші на вітер, коли в супермаркеті можна купити чудове вино за такою самою ціною, а то й дешевше, до того ж цілу пляшку, а не якісь 150 грамів.
Барселону можна відкривати для себе знову й знову. А щоб уникнути неприємностей, варто не втрачати голову від побаченого й тримати гаманець у надійному місці, тоді подорож залишиться в пам’яті лише позитивними емоціями.