Ініціативна група музикантів за підтримки Міністерства культури, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та Генерального штабу Збройних сил України протягом кількох місяців робить добру справу: влаштовує благодійні концерти підтримки. Митці вже побували у шпиталях, гарнізонах та військових частинах у кількох областях України. Теперішній маршрут туру охопить кілька звільнених міст Донбасу на колись окупованих терористами територіях. Заходи пройдуть і на площах міст, і в окремих військових гарнізонах та військових частинах.
У концертах беруть участь гурти Горлиця-band, Ray Band і Тоня Матвієнко, співаки Марічка Кудрявцева, Арсен Мірзоян та Анастасія Приходько. Маршрут туру «Підтримаємо своїх», який розпочався концертом у Сватовому та вже пройшов крізь Кремінну та Сєверодонецьк, вирушив у напрямку Краматорська і Слов’янська, за словами організаторів, продовжуватимуть. Про враження від уже проведених зустрічей розповідає організатор туру, музичний продюсер компанії «Євромедіа» Віталій Пастух.
— Тур «Підтримаємо своїх» — ініціатива самих артистів-учасників та нашої компанії «Євромедіа», — підкреслює Віталій Пастух. — Усе почалося з того, що ми, як і всі, думали, чим можемо допомогти армії. Ідеї були різні: від придбання бронежилетів до формування продуктових наборів. Ми зв’язалися з військовими частинами і попросили надати нам список необхідного. Але замість списку ми почули від військових прохання: чи не могли б ви організувати для нас концерт? На той момент настрій у хлопців, правду кажучи, був не найкращий. Усі втомилися: і ті, хто був у бою, і ті, хто ще не був, і ті, кого призвали свого часу на місяць, а вони в зоні АТО пробули втричі більший термін. Одне слово, виникла проблема: як підняти моральний дух? Чим полікувати душу?
Ми почали виступи з концерту в селищі Гончарівка Чернігівської області. Там стояв гарнізон. Нині, коли позаду півтора десятка виступів, можна сказати, що всі концерти у військових починаються однаково: слухачі напружені, як у дитячому будинку. Кожен, відчувається, не знає, на що чекати. Але до середини концерту вони бачать, що ми прийшли до них з відкритим серцем, що ми їх любимо. І відкриваються душі й линуть до нас.
Але концерти — це тільки частина спілкування із солдатами. Хлопці радіють можливості виговоритися. І вони дуже відверті. Кажуть про все без прикрас: про те, як важко довелося б армії, якби не волонтери, про командирів. Потім багато хто додає свої дані до нас у контакті на Фейсбуці. І надсилають повідомлення, як хлопець з Херсона, який нещодавно написав, що двадцятьох чоловіків із тих, хто був на нашому концерті, вже немає серед живих. Із цим важко змиритися.
— Які міста і регіони України ви вже відвідали?
— Після Гончарівки був концерт у місті Десна. А вже потім концерт в Ізюмі на Харківщині для Нацгвардії, вперше паралельно спробували зробити концерт для городян. Ми не знали, чим усе закінчиться. Приїхали в порожнє місто. Ми не помітили, щоб нам там дуже зраділи. Дуже хвилювалися, коли ставили сцену, монтували звук, проводили репетиції. Але на наш подив, до восьмої вечора на площі зібралося вже до п'яти тисяч людей. Усі з українською символікою, прапорами, у вишиванках; з дітьми. Напередодні представники влади просили нас не кричати нічого. Але коли самі люди стали скандувати: «Слава Україні!» ми відповідали: «Героям слава!» І ми зрозуміли, що все гаразд. І даремно ми боялися. Не все так погано на сході.
Щоправда, це місто не зазнало того, що Сєверодонецьк і Лисичанськ, Слов’янськ і Маріуполь. Але це було перше прифронтове місто, яке прийняло армію, годувало, взувало і одягало солдатів. Нині там все змінилося на краще.
На цьому ми закінчили першу фазу туру.
Другу фазу почали з Одеси, де влаштували концерт для українських моряків. Потім у Миколаєві й Херсоні дали по два концерти за день для бійців Нацгвардії. І нарешті Маріуполь. Там ми виступали для визволителів Маріуполя і для городян. Крім постійних учасників туру, приїхала також Руслана. Хвилювалися ще більше. Але командир Нацгвардії запевнив, що все буде гаразд, мовляв, «прикриємо». І коли ми виступали, то дізналися, що на дахах будинків, на горищах чергували снайпери. Зібралася величезна кількість людей. Принесли здоровенний державний прапор. Коли люди його розгорнули, ми плакали. А потім підійшли до мене двоє чоловіків із Маріуполя і принесли шматок снаряда «Граду»: подивіться, мовляв, ось чим нас бомбили. Ми відвезли цей смертоносний шматок заліза в Київ. Легко визначити, що він російського виробництва. На озброєнні української армії таких снарядів немає. Тепер він стоїть у нас в офісі.
Після того концерту ми побували у шпиталі Дніпропетровська. Поїхали наші постійні учасники Тоня Матвієнко та Арсен Мірзоян, Анастасія Приходько та Марія Яремчук, Марія Бурмака. Там до нас приєднався Олег Скрипка. Виступати було морально дуже тяжко. І у шпиталі після основного концерту ми пішли до тих поранених, які не змогли вийти самотужки, навіть у реанімаційне відділення. Але найбільше нас вразила зустріч із пораненим, про якого лікарі сказали, що він два тижні не міг піднятися з лікарняного ліжка. Коли наші хлопці виходили з його палати, він покликав: «Зачекайте, а автограф?». І… піднявся! Лікарі були шоковані. Колись я чув подібну історію, що трапилася з Вакарчуком, але не вірив. А тут переконався на власні очі. Виявляється, пісня допомагає жити.
— Хто вирішує, яким має бути репертуар?
— Коли почали тури, я всіх попросив: ми повинні нести радість. І про це ж просять усі командири частин, де ми виступали.
— Артисти — творчі люди.
— Так, і те, що ми бачимо, справило на всіх нас незабутнє враження. Наприклад, Марічка Кудрявцева (група «Куку, Шанель») потрапила під обстріл на концерті в Ясинуватій. Ми бачили зруйновані будівлі, «Шилки» та іншу бойову техніку. Якось довелося 12 кілометрів іти пішки місцевістю, поряд з якою тривають бої. Наші артисти вже стали бійцями. І тоді Арсен Мірзоян написав пісню «Край землі». У Сватовому він заспівав її вперше. До цієї пісні навіть відео поки що немає, але небайдужі люди запис пісні на YouТubе проілюстрували добіркою фотографій. Це пісня про реалії цієї війни — без брехні.
— Як наважилися їхати з концертами звільненими містами?
— У Сватове ми приїхали сказати спасибі місту, яке героїчно не впустило до себе терористів. Тут нам розповідали, як було страшно, коли приїхало 50 до зубів озброєних людей, явно не повстанців. Було очевидно, що це кадрові військові, дуже добре навчені. За лічені хвилини вони взяли під контроль весь центр міста. І під дулами автоматів «запропонували» провести референдум і вивісити прапор самопроголошеної «ЛНР» замість українського стяга.
Міський голова Сватового, колишній військовий, знайшов слова, щоб запобігти кривавій різанині. А сватівці зібралися і сказали, що принесуть свої мисливські двостволки, в разі чого будуть відстрілюватися. «Хлопці, ви нам не потрібні, геть звідси!» — заявили чужинцям, і ті зрозуміли, що тут підтримки не буде.
На наш концерт у Сватовому прийшла несподівано велика для цього маленького міста кількість глядачів. І люди дуже тепло приймали артистів. Так потім було і в Кремінній, і в Сєверодонецьку. Всі нині мають бути єдині. У нас у всіх спільний ворог. І перемога буде спільна.
— Чи є в учасників туру особлива мрія?
— Плануємо, що підсумком туру стануть концерти у визволених Луганську та Донецьку. І обов’язково у Севастополі.
Павло ПОСТНІКОВ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+