Підкорювач п’ятого океану

ДОЛЯ

Піонер вітчизняного повітроплавання Сергій Уточкін був видатним спортсменом і ерудитом

Творець перших космічних ракет Сергій Корольов згадував, що мрією про небо він загорівся ще в шестирічному віці під враженням побачених демонстраційних польотів авіатора Сергія Уточкіна. Вже навіть за це ім’я видатного одесита, який помер 13 січня 1916 року, заслуговує нашої вдячної пам’яті.

Тріумфатор і невдаха

Письменник Олександр Купрін на початку минулого сторіччя писав: «Якщо в Одесі є два популярні імені, то це імена бронзового Дюка і Сергія Уточкіна. Уточкін — це кумир рибалок, велосипедистів різних звань і віку, жінок і вуличних хлопчаків». Складається враження, що в ті часи не було жодного виду спорту, де  невгамовний одесит не здобув би лаврів переможця. Велосипедист і ковзаняр, фехтувальник і боксер, яхтсмен і мотогонщик, гімнаст і легкоатлет, який на десятикілометровій дистанції обігнав міський трамвай, вигравши парі, — все це «рудий пес» Сергій Уточкін, як називали його закохані у свого героя одесити.

Він міг дозволити собі спуститися знаменитими Потьомкінськими сходами на мотоциклі, а вже невдовзі — на автомобілі. Або загорітись новомодними тоді видами спорту — японською боротьбою джиу-джитсу і англійським футболом. Втім, якби не повітроплавання, кумир одеситів так  і залишився б у пам’яті сучасників лише ексцентричним диваком, відчайдухом чи, користуючись сучасною термінологією, екстремалом. І далеко не місцевого масштабу, бо впродовж 15 років своєї  спортивної кар’єри Уточкін був неодноразовим чемпіоном і призером мотоциклетних і автомобільних гонок у Петербурзі, Москві, Лісабоні, Брюсселі.

Та на відміну від спортивних кумирів сучасності, Сергій Уточкін статків не нажив, ставлячись до слави і багатства з мудрістю давньогрецького філософа. А тому часто перебував на мілині, не маючи грошей навіть на каву, яку в численних одеських кафе йому звикли відпускати в борг.

Але найбільше вражала знайомих Уточкіна його ерудиція і особливо — знання й тонке розуміння літератури. Так,  видатний літературознавець Корній Чуковський, ім’я якого, на наш сором, нині зазвичай асоціюється лише з  дитячими казками, згадував: «Мене завжди дивувало, що Уточкін, сидячи з Купріним за яким-небудь трактирним столом, говорив не стільки про спорт, скільки про літературу, про Горького, про Джека Лондона, про свого улюбленого Кнута Гамсуна, багато сторінок якого він знав напам’ять і декламував з великим ентузіазмом, а Купрін відмахувався від цих літературних сюжетів і переводив розмову на велосипедні гонки, на циркову боротьбу, на літаки й моторні яхти. Якщо послухати їх, можна було подумати, що Купрін — професійний спортсмен, а Уточкін — професійний письменник!»

Перші авіатори (зліва направо): Олександр Васильєв, Сергій Уточкін та Микола Єфімов.

Не перший, але найвідоміший

Сергій Уточкін навіть повітряну кулю, здатну підняти людину в небо, вперше побачив улітку 1907 року. Зрозуміло, що знаменитому одеському відчайдухові відразу захотілося помилуватись рідним містом з висоти пташиного польоту. Вже 2 жовтня на придбаному разом з друзями надувному «літальному апараті» він здійснив свій перший самостійний підйом у небо. Нова любов настільки захопила початківця-аеронавта, що навіть зимові морози і вітри не  стали йому на перешкоді: завантажена на пароплав повітряна куля попливла до Єгипту, і Сергій Уточкін здійснив серію тріумфальних польотів над пірамідами, вперше потрапляючи на сторінки світової преси вже як сміливий підкорювач п’ятого океану.

Та через рік Уточкін зрозумів, що майбутнє — за авіацією. Світовою Меккою авіабудування на той час була Франція, куди і вирушив знаменитий одесит, заявивши на прощання друзям: «Чекайте Уточкіна з неба!» Проте цього разу фортуна відвернулася від нього. Єдиним, хто погодився допомогти Уточкіну придбати літак, виявився банкір Ксидіас, запропонувавши натомість кабальні умови:  три роки поспіль здійснювати польоти лише за його вказівкою.

На це погодився учень Уточкіна із занять велоспортом —  одеський робітник Микола Єфімов. Та цього разу на зарозумілого грека-фінансиста очікувало розчарування: під час оплачених Ксидіасом занять у льотній школі молодий одесит демонстрував такі феноменальні успіхи, що вражений Фарман вирішив заплатити передбачену контрактом неустойку, але залишити Єфімова льотчиком-випробувачем найкращих тоді в світі літаків «Фарман».

8 березня 1910 року Одеса стала першим містом Російської імперії, в небо над яким на аероплані злетів не іноземець, а вітчизняний льотчик — Микола Єфімов. Передавши літак замовникові, він повернувся до Франції, а на перекупленому в Ксидіаса «Фармані-ІV» вже буквально за тиждень — 15 березня 1910 року — здійснив перший у своєму житті авіаполіт Сергій Уточкін. Це стало унікальним в історії світової авіації фактом, коли людина без жодної льотної підготовки з першої спроби успішно здійснила складний 12-хвилинний політ.

Так розпочалася тріумфальна кар’єра Уточкіна-авіатора. Уже в квітні відбулися демонстраційні польоти в Києві й Москві. У небі обох «стольних» міст — він перший вітчизняний авіатор. Подивитися на польоти Уточкіна, про якого газети захоплено писали, що він перший, хто не лише підскакує над льотним полем на кілька метрів, а «безкарно ширяє в небі по кілька десятків хвилин!», збиралися величезні натовпи глядачів. Зокрема в Харкові для забезпечення громадського порядку довелося залучати не бачені до того сили: 180 поліцейських, понад півсотні приставів, три сотні козаків і батальйон піхоти.

До зими 1910 року Уточкін устиг побувати в Петербурзі, Єкатеринославі, Варшаві, Лодзі, Ростові-на-Дону, Нижньому Новгороді, Кишиневі, Тифлісі, Баку, Батумі, Сімферополі, налітавши під час цього турне у загальному підсумку 3500 верст.

У січні 1911 року на сконструйованому вже власними силами літаку Уточкін розпочинає традиційний зимовий сезон у небі Єгипту, замінивши цього разу повітряну кулю на аероплан.

Ще хвилина - і в небо. Сергій Уточкін на літаку "Форман".

Народжений для польоту

Сергій Уточкін, який упродовж трьох років зумів обжити небо понад 600 великих і малих міст Російської імперії, включаючи естонський Тарту і середньоазіатський Андіжан, був не лише невтомним пропагандистом авіації, а й видатним авіаспортсменом, який, однак, зовні  не вписувався до елітного клубу авіаторів. Як написали респектабельні «Биржевые новости» в репортажі із Першого всеросійського свята повітроплавання, що відбувалося у вересні—жовтні 1910 року в Петербурзі, «в групу вишукано одягнених спортсменів ніби помилково забрались двоє людей несхожого складу, несхожої породи — Уточкін і Єфімов». Та саме ці спортсмени стали здобувати перемогу за перемогою, що змусило організаторів свята запровадити нововведення — спеціальні призи для офіцерів.

Щодо гастрольної діяльності Сергія Уточкіна, то завдяки їй мільйони людей вперше побачили аероплан і сотні тисяч захопились авіацією на все життя. Серед них —  майбутні авіаконструктори Павло Сухой, Микола Полікарпов, Сергій Ільюшин та розробники авіадвигунів Олександр Мікулін і Володимир Климов. Усім їм у дитинстві пощастило стати свідками польотів Сергія Уточкіна, враження від яких визначило їхню подальшу життєву дорогу. Втім, чи дивуватися цьому, коли навіть відомий кожному Петро Нестеров, який першим у світі освоїв знамениту фігуру вищого пілотажу — «мертву петлю» і здійснив  повітряний таран ворожого літака, загорівся авіацією лише після того, як у чині поручика-артилериста випадково потрапив на авіаційне шоу Сергія Уточкіна.

…1911 рік став переломним у долі піонера авіації. Під час наддалекого на ті часи перельоту Петербург—Москва, в якому зголосилися взяти участь лише 9 пілотів, загальновизнаний король повітря замалим не загинув. До важких фізичних травм додались душевні — улюблена дружина, яка терпляче ставилася до відчайдушних витівок і кочового способу життя чоловіка, врешті-решт не витримала і покинула потенційного самогубцю, якими фактично були тодішні авіатори.

Та всупереч усьому Уточкін знову повернувся в небо, але невдачі й катастрофи  переслідували його. Влітку 1913 року колишній кумир публіки опинився у психіатричній лікарні, однак доля знову виявила свою милість: 38-річний Уточкін отримав можливість повернутися до повноцінного життя. З початком Першої світової війни він прагнув потрапити на фронт, де досвідчені льотчики — на вагу золота. Та, як з гіркотою написав сам Уточкін, він для вищого світу — колишній циркач, а нині — суб’єкт із психлікарні.

Не допоміг навіть успішний показовий політ, після якого Уточкіна зарахували у… наземний штат автомобільно-авіаційної дружини. Найвірогідніше, саме розлука з небом, а не банальне запалення легень поставила крапку в земній біографії людини, покликанням якої було літати.