— А нам не потрібно навіть читати газети чи дивитися телевізор, щоб дізнатися про зміни у країні. Досить з порога свого будинку поглянути на Дністровський лиман чи на саму річку — і все стає зрозумілим. За тим, як збільшується чи зменшується кількість браконьєрських човнів на воді та мисливська канонада у плавнях, можна робити висновок про безлад чи наведення порядку в усій державі», — ось таким несподіваним, але цілком слушним, якщо вдуматися, спостереженням поділився один із жителів Овідіопольського району Одещини. І додав: «Національний природний парк створили, мабуть, для його керівництва та браконьєрів».
Ретроспектива
Від часу цієї розмови на березі Дністровського лиману минуло півтора року. Але тема варварського нищення всього живого в дельті та плавнях Дністра залишається актуальною. Про неї мені нагадав під час передноворічної зустрічі в Одесі давній приятель — фанат любительської риболовлі. З його ініціативи у квітні 2013 року ми вже побували на ознайомчій екскурсії. Доки дійшли від мосту через Дністер в селі Маяки Біляївського району до лиману, нарахували понад півсотні сіток, які перегородили річку. А на березі заплави Турунчука — рукава Дністра — кілька десятків браконьєрів, які калічили рибу «драчами». І робили це під «патронатом» працівників рибінспекції, які, побачивши журналістське посвідчення та спрямований на них фотооб’єктив, рвонули в невідомому напрямку. Тут напрошується висновок, що прибули вони сюди за мздою, а не складати протоколи на браконьєрів. Що і підтвердив один з рибалок.
Потім виявилося, що, крім рибінспекторів, тут «пасуться» також підприємницькі структури, і різні, так звані, громадські організації. Вони вже тоді за місце на березі Дністра чи в його дельті брали з кожного рибалки від 50 до 100 гривень за день. При цьому кількість виловленої риби та знаряддя лову їх абсолютно не цікавили.
І нічого дивного в цьому немає, якщо врахувати, що за часів Януковича вміння красти та ділитися із «сім’єю» возвели ледь не в ранг чеснот. Відповідно й на керівні посади призначали тих, хто мав до цього хист. Як наслідок — тоді рибінспекцію Одеської області очолив близький за духом «двічі несудимому» колишній працівник рибінспекції, який перед цим мав тривале знайомство із в’язничними нарами.
Гірше, ніж хижаки
Минув рік із часу Революції гідності. Тому очікування змін на краще мають під∂рунтя. Проте у відповідь на запитання, чи зміни відбуваються, товариш запропонував мені побачити все на власні очі. При цьому заперечення, що навігація на Дністрі в цей час вже заборонена, до уваги не брав. Пізніше стало зрозуміло, чому.
Подорож цього разу ми розпочали з села Миколаївка Овідіопольського району. Спустившись до лиману, побачили чимало автомобілів, людей і човнів. «Готується браконьєрський штурм річки, адже перед новим роком попит на рибу зростає», — прокоментував ситуацію приятель.
Цього разу вирушили туди, де Дністер впадає в лиман і починаються землі Національного природного парку «Нижньодністровський». Далі — до Маяків. Те, що довелося побачити, не просто здивувало — шокувало.
Знову десятки браконьєрських сіток, які перегороджують дельту річки, а на берегах Дністра і Турунчука — понад сотня спінінгістів. І це наприкінці грудня. Виявляється, жителі навколишніх сіл використовують свої човни як таксі: за відповідну плату доставляють браконьєрів на місце лову, а потім забирають їх незалежно від наявності навігації. А що спінінгами «шмагають» ріку браконьєри, стало зрозумілим після того, як ми побачили техніку риболовлі і їхні снасті. Стало очевидним, що вони використовують так звану муху — найновішу розробку браконьєрства.
Як розповів пізніше директор Національного природного парку «Нижньодністровський» доктор біологічних наук Микола Роженко, цей браконьєрський винахід — по суті, кероване знаряддя знищення риби. І ті, хто його застосовує, вважає він, підпадає під визначення навіть не хижака, а варвара. Адже хижак вбиває лише стільки, скільки потрібно, щоб насититись. А браконьєр, виловивши за день від 30 до 100 кілограмів риби та покалічивши її удвічі більше, ще й знищує середовище, де вона протягом століть збиралася на зимівлю.
За словами науковця, зі зменшенням водних ресурсів промисловий вилов риби припинився через майже нульову прибутковість. Але останніми роками цю нішу не лише заповнили, а й переповнили аматори та браконьєри. Технічне оснащення останніх не залишає рибі жодних шансів на виживання. І не лише внаслідок масового вилову.
«Можливо мало хто знає, — зазначає Микола Васильович, — що десяток таких «рибалок» на зимувальних ямах знищують не сотні, а сотні тисяч екземплярів риби. І це не перебільшення. Адже її скупчення на зимівлю запрограмоване самою природою задля збереження енергії в несприятливий період. Тому браконьєри не просто виловлюють і ранять її, а розбивають ці скупчення й змушують рятуватися поодинці. Як наслідок, кожна рибина окремо шукає собі безпечне місце і у 99 випадках зі ста не доживає до весни. Фактично браконьєри втручаються в святая святих — руйнують закони та системні зв’язки, які природа напрацьовувала мільйони років.
Внаслідок агресивного втручання у природу зникають також і багато видів тварин та птахів. Тому ті, хто знищення всього живого трансформували в бізнес, — злочинці, які перетворюють оазис на пустелю для майбутніх поколінь».
Хлібне місце
Однак з огляду на те, що Микола Васильович нині директор «Нижньодністровського», мене, звичайно, ще більше цікавила його позиція як керівника парку в цій ситуації. І хоч на час нашої розмови минуло лише три тижні відтоді, як йому, образно кажучи, вручили булаву, він встиг попрацювати першим заступником попередніх директорів. Щоправда, перебував з ними, як кажуть, у стані неоголошеної війни. Терпіли його, напевне, тому, що Микола Роженко був чи не єдиним серед них авторитетним знавцем природоохорони і проблем Дністра. Але попри це блокували всі його спроби вести реальну боротьбу з губителями всього живого. Ось як про це писав «Голос України» від 05. 09. 2012 року. «Перший заступник директора Роженко М. В. доповів директору, що живим водним ресурсам завдано великої шкоди і браконьєрство в парку процвітає. Буквально через два дні з’являється протокол засідання адміністрації з рішенням… про недоцільність перевірок режиму охорони живих водних ресурсів першим заступником директора Роженком М. В., оскільки він паралізує роботу інспекторів(?!)». І, як пише видання далі, «у парку склалася безпрецедентна ситуація. Друга за статусом людина в державній установі національного рівня складає акт за актом про порушення, про незаконний вилов щоденно не менш як три тонни риби і раків, а йому кажуть, що він займається не тим, чим треба».
Чи не тому повідомлення про те, що конкурсна комісія серед чотирьох претендентів на посаду директора парку віддала перевагу Миколі Роженку, деякі впливові особи сприйняли вороже? І чи не з принциповістю нового керівника пов’язана інформатика на парк?! Адже стало очевидним, що годівниця закривається. Особливо з урахуванням того, що новий керівник поміняв державну охорону, яка рініше була «дахом» для браконьєрів. Як наслідок, нинішні охоронці змушені спостерігати за «рибалками» лише в біноклі. Оскільки пального для заправки плавзасобів, на яких можна було б вийти на воду та звільнити дельту ріки від кілометрів сіток, а її береги парку — від нахабних браконьєрів, немає.
Рятівники чи губителі?
Щодо самого парку, який вважається унікальним у Європі, то розв’язанню його злободенних проблем варто присвятити ще не одну публікацію. Але сьогодні насамперед його слід звільнити від різних фірм-паразитів, які присмокталися до нього, мов п’явки. І, звичайно, необхідно допомогти з пальним для плавзасобів, щоб державна охорона належно виконувала свої функції. Якщо цього не зробити, то на місці біологічного розмаїття постане пустеля, а наступні покоління милуватимуться красою цього дива природи хіба що на фото.
Адже різні ТОВ та громадські організації мають у своїй оренді тисячі гектарів парку. Свого часу вони влізли на цю територію ще до офіційного створення «Нижньодністровського» під приводом сприяння збереженню довкілля та примноженню природних багатств. Та єдине, в чому вони насправді досягли успіхів, — це знищення рослинності на берегах парку та побудова містків, на які доставляють рибалок за чималу плату. Десятки тисяч гривень осідають щодня в кишенях цих ділків, а державі, чиї ресурси використовують, залишаються проблеми. Тому розповідь про цих «благодійників» — тема окремої публікації.
Іван КЛЮЧ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+