НАРОДНА МЕДИЦИНА

Пасічник Григорій Данилюк з Тернопілля широко використовує продукти бджільництва для лікування
 

Нині велике, але віддалене село Конюхи, що в Козівському районі на Тернопіллі, стає дедалі відомішим у країні завдяки пасічнику Григорію Данилюку. До нього з усіх-усюд летять листи, приїжджають люди, які мають проблеми зі здоров’ям. Чесно кажучи, цьому він не дуже радий. Бо відповісти всім фізично не може, та й ліків з продуктів бджільництва не в змозі виготовляти багато. «Я не маю медичної освіти, не займаюся лікарською практикою. Я лише пасічник, який цікавиться використанням продуктів бджільництва у медицині», — твердить він.

Одержимий бджолярством

Цього літа Григорію Данилюку виповнилося 60. Хоч стверджує, що насправді йому більше років. П’ятою дитиною був у батьків. Мабуть, не чекали вони його. Мати мала 47 років, як народила Гриця. Зареєстрували в сільській раді, коли вже дитинча бігало вулицею. Григорій Васильович точно знає, що побачив світ у червні, але котрого саме числа, так і залишиться таємницею його долі.

Та ж доля, мабуть, підкинула йому ще одну несподіванку. По сусідству жив старий пасічник — замкнутий і скупий. Зрозуміло, ніхто не міг ступити ногою на його пасіку. Маленького Гриця вже надто розпирала цікавість, а як-то бджоли мед носять, але дід його й близько не підпускав. Та чим більше він проганяв хлопчину, тим більше Грицька вабила пасіка. Маючи вісім років, збив з дощок щось на кшталт вулика, поставив усередину бляшанку, розколотив цукру й спостерігав, як туди залітали бджоли.

Отак і став одержимий пасічництвом. Тривалими роками буде ходити селами своєї й сусідньої областей, знайомитися з бджолярами, запозичувати їхні знання та досвід. Вулики поназбирував де міг, називає їх слов’янськими, деякі вже мають по 100 років. Але, стверджує, в цьому і користь своя, якщо мовити про приготування деяких ліків з продуктів бджільництва.

Григорій Данилюк порається на пасіці. Фото автора

Пасічницький бальзам

Кажуть, недоля завжди реп’яхом учепиться до людини. Григорій Васильович зазнав цього у власному житті. У дитинстві залишився без батька, а коли настала юність, здолала серцева недуга. Лікарі давали йому лише ще кілька років життя. Та випадок усе переінакшив. У Бережанах зайшов у магазин для пасічників і познайомився зі старим бджолярем, розповів і про свою хворобу. «З недугою допоможу впоратися», — враз пообіцяв дідусь. І за кілька днів приніс дві пляшки, сказавши: «Це — пасічницький бальзам, вип’єш одну пляшку впродовж осені, а другу — навесні, а потім і сам його виготовлятимеш, і жодна хвороба тебе не візьме».

Важливо, що дідусь поділився рецептом цього бальзаму, але застеріг, щоб молодий пасічник тримав виготовлення ліків у таємниці — оберігав молодшого колегу від можливих неприємностей, адже народна медицина в радянські часи ходила в пасинках.

А пізніше і сам допоміг хворому на відкриту форму туберкульозу — зробив йому бальзам: «Ось молитовний мед, з’їдаєте одну чайну ложку на день, запиваєте водою й промовляєте «Отче наш», — вимовив на одному диханні. Про молитву сказав для більшої переконливості, бо хвилювався, аби чоловік не поцікавився, з чого ж виготовив ліки. Але головне, що за певний час хворий на туберкульоз активно пішов на видужання.

Тож що це за бальзам і чому Григорій Данилюк так не хоче розповідати недужому, з яких складників його виготовив? Назву йому пасічник придумав сам. Спочатку назвав «моліном», а відтак — «галерином». Для приготування такої настоянки потрібні личинки великої воскової молі, що латиною зветься «галерія мелонела». Пасічники зазвичай такі личинки знищують, Григорій Васильович навпаки — вирощує їх ще з весни. 20—30 отих «білих черв’ячків» він розтирає до однорідної маси, додає свіжого меду й знову все це розтирає. Радить вживати по чайній ложці двічі на день протягом двох тижнів. Галерин допомагає за багатьох захворювань, зокрема серцево-судинних, туберкульозу, бронхіальної астми, пневмонії, грипу, інших.

Односелець, який має рідних в Росії, розповідав Григорію Васильовичу, що там теж виготовляють галерин. «Не біда, у них свій, а у нас свій», — не без гордості відповів пасічник. В Інтернеті я й справді знайшов інформацію, що торік наші північні сусіди розробили та запустили у виробництво екстракт «Галерія мелонела».

Григорій Данилюк витягує з тумбочки пляшку з написом «Бальзам «Конюхівський» пасічницький». Онуки зробили йому таку етикетку. Цей екстракт він створив на основі галерину. Серед складників настоянки і личинки воскової молі. Ефект лікування нею набагато більший за галериновий мед.

Старий пасічник, який колись поділився з Григорієм Васильовичем галериновим медом, казав йому: все, що виробляють бджоли, навіть сміття, треба використовувати для лікування людей. Пасічник з Конюх виготовляє також бальзам з бджолиного воску забрусового або ярого. Ці ліки, на його думку, надзвичайно дієві й водночас дешеві за вартістю та прості у приготуванні. Вживати можна як внутрішньо, так і зовнішньо.

Колись у виготовленні такого бальзаму застосовували лляну або конопляну олії, Григорій Васильович зараз користується соняшниковою, ефект такий самий. Каже, що такий народний препарат дуже допомагає у лікуванні дерматологічних, отоларингологічних, гінекологічних захворювань, при обмороженні, опіках, пролежнях. Водночас він хотів би знати й думку лікарів щодо цього. І нам теж було б цікаво.