Популярні нині приклади «золотого» пенсійного віку зарубіжних пенсіонерів для Дмитра Леонова — не лише «малюнки з обкладинки». Він виріс у сім’ї військових, для яких ще за радянських часів вихід на пенсію за вислугою років не був ознакою завершення активного життя. А професійний фах фінансиста дав змогу зазирнути за лаштунки пенсійної системи саме в період її деградації.

Наприкінці 1990-х років Дмитро Леонов долучився до моделювання накопичувального рівня вітчизняної пенсійної системи. Нині датою впровадження другого рівня пенсійного забезпечення називають кінець 2014-го — початок 2015 років. Наразі пан Леонов пропонує концептуальну «реконструкцію» закладеної в Законі «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 2003 року моделі. Про пенсійні систему та послуги, які є одним з небагатьох елементів фінансової системи «природного походження» (зумовлені потребами людини накопичувати на старість), «УК» розмовляє з одним з провідних вітчизняних фахівців з питань пенсійного забезпечення Дмитром ЛЕОНОВИМ.

Голова Ради Української асоціації інвестиційного бізнесу Дмитро ЛЕОНОВ— Пане Дмитре,наскільки остаточний названий термін запуску Накопичувального фонду, який постійно «переноситься»?

— Сподіваюсь, що цей термін є остаточним. «Запровадження» загальнодержавного рівня накопичувальної пенсійної системи в Україні в цьому році може відзначити 10-річний ювілей! Потребу у структурному реформуванні пенсійних систем влада визначає не тільки міркою «політичної економії», а й «політичної математики». Остання, на жаль, передує економіці.

Але невблаганний для будь-яких пенсійних систем чинник демографії свідчить, що населення України старішає (на 2 працюючих приходиться майже 3 пенсіонери). Не за горами той час, коли цей показник становитиме вже 2 пенсіонери на 1 працюючого. Це економічний «сигнал», що національна солідарна пенсійна система (Пенсійний фонд України, ПФУ) як самостійна система приречена. Зараз вона грунтується на принципі «солідарності поколінь»: пенсійні внески, сплачені за працюючих, сьогодні витрачаються на виплати пенсій нинішнім пенсіонерам. Проте цих коштів уже недостатньо.

Вже нині ПФУ не здатен працювати як самостійна та самодостатня пенсійна система. Його поточних внесків недостатньо для покриття поточних виплат. Не допомагає навіть запровадження «екзотичних» джерел його наповнення на кшталт зборів з послуг операторів мобільного зв’язку, реалізації автомобілів, валюти тощо, які взагалі ніякого відношення до пенсійної системи не мають. Бюджет Пенсійного фонду залишається дефіцитним, і єдиним джерелом його покриття є кошти держбюджету. Продовження пенсійного віку та примусові дії щодо легалізації тіньових зарплат, на жаль, не дадуть очікуваного ефекту. Вони остаточно дискредитують загальнодержавну пенсійну систему в очах працюючих та стимулюватимуть подальшу тінізацію їх доходів для здійснення особистих накопичень та поточного споживання.

До накопичувального рівня пенсійного забезпечення передбачається залучати людей  до 40 років (за деякими проектами — молодших 35 і 30 років). Фото Володимира ЗAЇКИ

— На що орієнтована структурна реформа пенсійної системи?

— На захист та поліпшення умов пенсійного забезпечення насамперед тих осіб, які сьогодні ще працюють. Сьогоднішні пенсіонери від структурного реформування не виграють. Більш тoго, для підтримання їх забезпечення на тому самому рівні слід буде задіяти додаткові кошти держбюджету в розмірі пенсійних внесків, які мають бути персоніфіковані у власність нині працюючих громадян у Накопичувальному фонді.

Але від такого перерозподілу витрат держбюджету можуть постраждати тaкож інтереси осіб, дотичних до розподілу цих коштів. Тому з’являються фантастичні норми законодавства про обов’язкові «передумови» для реформування пенсійної системи на кшталт «досягнення бездефіцитності ПФУ». Втім, запасу стійкості існуючої системи вже не лишилося…

— Які норми потребують перегляду при розгляді законопроекту щодо впровадження другого рівня пенсійного забезпечення?

— Досвід останніх десятиріч пострадянського хазяйнування свідчить, що держава не дуже ефективний власник, тому навряд чи стане й ефективним інвестором. Для прикладу: у Росії на фоні доволі непоганої дохідності інвестицій недержавних пенсійних фондів (НПФ) пенсійні кошти державного накопичувального рівня, інвестовані під управлінням державного «Внешэкономбанка» мали дохідність… нижче рівня інфляції. Подібна ситуація і в деяких пострадянських республіках. Тому не треба з Накопичувального фонду (НФ) робити повноцінного інвестора — не вийде. Закінчиться все корупційним або неефективним використанням обов’язкових пенсійних накопичень, зрозуміло, під гаслом «державної необхідності» та на «прозорих тендерних засадах». А потім, за російським прикладом, накопичувальну систему просто визнають неефективною та намагатимуться швиденько прикрити, щоб і не згадувати куди, хто і як ці кошти «інвестував».

У випадку з вітчизняним Накопичувальним фондом доцільно одразу заборонити інвестування його коштів у будь-які цінні папери, крім гарантованих державою (а краще ще й у спеціальні пенсійні облігації з доходом, вищим за облікову ставку НБУ хоча б на рівень інфляції), а також депозити в держбанках. Держава має взяти на себе повну відповідальність за обов’язкові пенсійні накопичення своїх громадян, які зберігатимуться в загальнодержавному НФ. За цих обставин відпадaє необхідність сплачувати за рахунок пенсійних накопичень громадян винагороди «прозоро відібраним» компаніям з управління активами, зберігачеві та, як пропонують в останніх законопроектах, ще й адміністратору фонду.

Всі технологічні операції з обслуговування НФ можуть виконувати відповідні держустанови — ПФУ як його адміністратор, Нацбанк як банк зберігач та управляючий активами фонду (що він нині доволі ефективно робить, обслуговуючи власний корпоративний недержавний пенсійний фонд). Ось і буде одразу заощадження на зайвих витратах з функціонування НФ, й кошти, які до нього спрямовуватимуться, замість ПФУ потраплять здебільшого до держбюджету, який і так покриває його дефіцит. Таким чином, буде чим латати дірки в бюджеті Пенсійного фонду, якими як «непереборним» аргументом постійно розмахують противники пенсійної реформи. Але такі кошти вже матимуть форму власних заощаджень громадян, цивілізовано позичених державою під відсоток.

Крім цього, потребують встановлення чітких обмежень вимоги до інвестування тих пенсійних накопичень, які можуть бути переведені громадянами з Накопичувального фонду до НПФ для більш дохідного інвестування. Зрозуміло, що вони повинні виключати інвестиції у цінні папери тих емітентів, за якими відсутні додаткові гарантії дохідності та повернення інвестицій.

Саме пенсійні накопичення, які будуть переведені громадянами з загальнодержавного НФ до НПФ, стануть тим потужним внутрішнім джерелом інвестиційних ресурсів для національної економіки, як це доводить досвід економік, зокрема, наших східноєвропейських сусідів. Також законодавець має чітко визначити критерії відбору та умови надання послуг з виплати довічної пенсії (ануїтету) за рахунок обов’язкових пенсійних накопичень через страхові компанії після досягнення людиною пенсійного віку або альтернативної доплати нею коштів у ПФУ для перерахунку її загальнодержавної пенсії. Пенсійна система повинна постійно надавати людині право вибору найліпшого використання власних пенсійних коштів на всіх етапах їхнього накопичення та виплати.

— Українці не поспішають на ринок недержавного пенсійного забезпечення. На ньому «задіяні» всього 5% населення. Чи бачите шанси для зростання?

— З п’яти відсотків громадян лише 0,5% самі виявили бажання у додатковому накопиченні пенсій. Решта є споживачами пенсійних програм своїх підприємств-роботодавців. На мій погляд, у розвитку недержавного рівня пенсійної системи може стати рушійною силою саме запровадження загальнодержавного Накопичувального фонду. Наявність обов’язкового пенсійного рахунку в цьому фонді примусить громадянина замислитися над ефективним використанням своїх накопичень та, можливо, детінізацією частини своєї зарплати. Цей процес змусить розглядати пенсію не як «злиденну подачку від держави», а як результат власних пенсійних накопичень.

— Останніми роками для нас зразком щодо копіювання ринку НПФ була Польща. Але недавно вона «конфіскувала» кошти приватних пенсійних фондів. У вересні цього року її уряд зобов’язав фонди передати держоблігації до державного пенсійного фонду (їм залишили лише інвестиції в цінні папери підприємств). Таким чином, поляки планують знизити рівень держборгу приблизно на 8% ВВП. Які ризики для України (та інших країн) має такий приклад?

— Польща не єдина країна, яка намагається за рахунок пенсійних накопичень громадян поліпшити стан держфінансів. У країнах постсоціалістичних та з транзитивними економіками в кризових умовах часто згадують адміністративно-командні методи і забувають про «недоторканність» права приватної власності. В жодній країні з розвиненою економікою та демократією таких прикладів не виникло.

В той же час, це ще не найгірший приклад «державного фінансового менеджменту». Поляки ще з часів «шокової терапії» вдавалися до таких методів, тоді як інші країни поринули в багаторічні «обмірковування» переваг та недоліків «польського досвіду». Польща нині зуміла знайти певний компроміс між інтересами працюючого населення — учасників загальнодержавного накопичувального рівня пенсійної системи та потребами в оздоровленні держфінансів за рахунок внутрішніх джерел.

Що втратять майбутні польські пенсіонери? Неотримані ринкові доходи на свої пенсійні накопичення за 10—15 останніх до пенсії років (особи старші за 50 років мають перевести обов’язкові накопичення з НПФ до держфонду). Таке переведення здійснюватиметься у вигляді повернення державі її облігацій (не в грошовій формі). Таким чином, держава автоматично зменшує кількість своїх боргових зобов’язань в обігу, знижує рівень держборгу, зменшує витрати на його обслуговування, підвищує свій кредитний рейтинг та знижує вартість нових запозичень.

Правда, при цьому боргові зобов’язання держави перед майбутніми пенсіонерами фактично замінюються «індексованими обіцянками» майбутньої держпенсії. Це є на сьогодні платою за стабільність держфінансів Польщі. Сподіваюся, що цей «досвід» демократії не дозволить у подальшому знехтувати цими «держгарантіями» майбутнім пенсіонерам.

Вікторія КОВАЛЬОВА,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Дмитро ЛЕОНОВ. Народився 26 травня 1968 року в Києві. У 1991 році закінчив Київський інститут народного господарства ім. Д.С. Коротченка за спеціальністю «Фінанси і кредит», а в 2000-му — Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Правознавство». Професор кафедри фінансів Київського національного економічного університету  ім. Вадима Гетьмана. Заслужений економіст України. З 2000 року очолює Український інститут розвитку фондового ринку.