Крига скресла. 4 червня набув чинності закон, який забороняє показ російських фільмів і серіалів, що популяризують силові структури держави-агресора. До цього часу значну частку (понад 40%) в ефірі українських телеканалів становила російська продукція. Це в 2,5 раза перевищувало кількість продукції усіх інших країн.

— За порушення закону накладатимуть штраф — 10 мінімальних зарплат за перше порушення і 50 — за повторні випадки. Нині ми заборонили 162 назви російських фільмів і серіалів, — зазначив голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко.

За словами заступника міністра культури Ростислава Карандєєва, за зверненнями СБУ, РНБО, Нацради з питань телебачення і радіомовлення профільне міністерство сформує перелік осіб, які становлять загрозу національній безпеці. Якщо вони знімаються в якомусь фільмі, його позбавлятимуть прокатного посвідчення. Пан Карандєєв нагадав, що впродовж останнього року статус персони нон грата отримали 13 діячів РФ. Отже, «Міша-постріляй» Порєченков, інтерн усіх часів і народів Охлобистін й багато інших зароблятимуть гроші деінде.

Поза сумнівами, під час воєнної й інформаційної агресії Росії такий закон украй потрібен. Утім, чи враховує він усі проблеми вітчизняного кіно- і телепростору? Адже закон, з-поміж іншого, забороняє трансляцію будь-яких фільмів та серіалів, вироблених фізичними і юридичними особами РФ після 1 січня 2014 року. Проте є чимало серіалів, які мають продовження. Наприклад, перший сезон серіалу, який не підпадає під заборону, телеканали мають право транслювати, а п’ятий чи шостий, який датується 2014-м чи 2015-м роком, — ні?

Крім того, залишається ще і спільне виробництво, яке дало рясні плоди, наприклад, фільм «Незламна». Пилип Іллєнко заявив, що під заборону не підпадають фільми і серіали, вироблені у копродукції. Таке тлумачення закону раніше висловив генеральний директор «1+1» Олександр Ткаченко. На його думку, під чинність закону не підпадатимуть ті фільми, у титрах яких буде вказано українську компанію.

Утім, у переліку 162 фільмів і серіалів, яким Держкіно 4 червня анулювало прокатні посвідчення у зв’язку з набранням законом чинності, є низка проектів, знятих у копродукції українськими й російськими виробниками. Наприклад серіали «Будинок з ліліями», «Легковажна жінка», фільм «8 нових побачень» тощо. 

Отже, що ми бачимо на екранах? Згідно із законом, телеканали мали два місяці, щоб змінити сітку мовлення, переглянути контент. Тож здебільшого бойовики замінили на мелодрами, а російське кіно — на радянське. Масової заміни російського або радянського контенту на європейський чи американський не відбулось. Хоч на пряме порушення закону мало хто зважився. Тобто більшість каналів діють у рамках закону: не вихваляють російських силовиків, не показують російських фільмів і серіалів останнього року. Проте кількість російських назв на українських каналах істотно не змінилася.

Виникає закономірне запитання: а де українські фільми, які замінять російську продукцію? Звичайно, дещо уже зроблено. Нещодавно з успіхом відбулась прем’єра фільму «Гвардія» виробництва каналу «2+2». Канал «1+1» планує продовження серіалу «Останній москаль». ICTV знімає детективний серіал «Пес». Але чи зможуть ці серіали задовольнити потреби українського глядача й скільки часу потрібно, щоб заповнити ефір якісним вітчизняним продуктом? На це запитання ми попросили відповісти експертів у галузі кінематографії і мовної політики.

ПРЯМА МОВА

Мирослав СЛАБОШПИЦЬКИЙ, 
український кінорежисер, володар десятка престижних європейських  нагород:

— Відверто кажучи, я б хотів дізнатися не про те, що в Україні заборонили 160 російських фільмів, а про те, що зняли 160 вітчизняних. Це була б наша справжня відповідь Чемберлену. На жаль, зараз нові фільми у виробництво не запускають, лише продовжують зйомки тих, які були запущені за часи попередньої влади. А коли перемогла Революція гідності, гроші на кіно спрямовувати припинили. Ось такий парадокс. Я прихильник дерегуляції у цій сфері, а заборона — акт регуляції, до того ж досить популістський. Постає питання: а чи потрібен нам узагалі вітчизняний кінематограф? Здебільшого країна може прожити й без нього. В Африці є чимало країн, які не мають свого кінематографа, і нічого, живуть. Але не знаю жодної європейської країни без розвиненої кінематографічної системи.

Олесь ЯНЧУК,
кінорежисер, гендиректор  національної  кіностудії  ім. О. Довженка:

— Вважаю головною проблемою те, що у нас у країні мала частка власного кінопродукту. Саме тому телеканали транслюють переважно не українські, а закордонні фільми. Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка створила чимало кінострічок, які завжди мали великий попит. Але брак державної політики у сфері вітчизняного кінематографа призвів до того, що всі пропозиції від кіностудії щодо створення нових фільмів відверто ігноруються. Маючи свою інфраструктуру (п’ять знімальних павільйонів, понад сто тисяч костюмів різних епох, різноманітний реквізит), ми повинні на конкурсах, які оголошує Держкіно, ставати в одну чергу з приватними продюсерами, які фактично все це орендують і не мають власних інфраструктур. І це при тому, що наша кіностудія має ретельно підібраний сценарний портфель, щоб створювати соціально значущі й патріотичні кіно- та телефільми, за якість яких готова нести відповідальність.

На жаль, реформи в українському кінематографі так і залишаються пропозиціями на папері без дієвої підтримки держави. Вважаю, що треба не просто забороняти чужі фільми, а активно підтримувати й створювати умови для виробництва національного кінопродукту. Але нині, крім проведення урядових нарад перед об’єктивами ЗМІ, справа не рухається.

Юрій ШЕВЧУК,
мовознавець, викладач української мови
в Гарвардському та Колумбійському університетах:

— Зараз немає жодного телеканалу, де б говорили справжньою українською мовою. В інформаційному просторі нічого не змінилося. Я кілька разів був на нашому телебаченні й бачив, як спілкується більшість медійників. Це «ма-а-а-сковские люди», які приїхали сюди й раптом перетворилися на великих патріотів. Чому на телебачення не беруть талановиту молодь? Натомість телеканали репродукують мовні гібриди, тобто суржик. Це руйнує мову, культуру. До речі, європейські країни ніколи не були демократичними в мовному питанні: створювали такі умови для людей, які не знали їхньої мови, що ті відчували дискомфорт і одразу ж її вивчали.

Ми заборонили російське кіно й нічого не запропонували людям. Назвіть мені високоякісний український телепродукт, який би виконував ту функцію, яку виконує в інших державах. Дайте людям, навіть найбільш проросійськи налаштованим, продукт високої якості, і вони забудуть, що в них алергія на українське. А що ми бачимо? Хіба це справжня українська мова і справжні гуцули у фільмі «Останній москаль»? Ні, це дегуманізуюча карикатура під виглядом комічного жанру. Мовляв, здоров’я нації — вміння посміятися над самим собою. Та хіба це українці сміються над собою? Це над українцями сміються люди, які висловлюють імперські російські погляди.