«Я працюю в державній структурі вже багато років. Зрозуміло, що багато чого у її роботі треба змінювати, але є побоювання, що, як мовиться, з водою можна вихлюпнути й дитину. Останнім часом — після ухвалення торік у вересні закону про люстрацію — ми чекаємо, що нам поміняють керівника, хоча він — професіонал і на своєму місці. Чи справді цей закон, на який суспільство покладає стільки надій, враховує всі нюанси?»
Консультує Лілія БОГДАН,
генеральний директор ЮК «Астон Бізнес Сервіс»
— Нам усім треба відразу зрозуміти, що Закон України «Про очищення влади», про який ви говорите, не панацея й не може нею бути. Цей закон визначає правові й організаційні засади очищення влади (люстрації) шляхом проведення перевірки державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування і встановлює заборону обіймати державні посади упродовж 5 та 10 років певним групам фізичних осіб.
Згідно з першою статтею, очищення влади здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/чи сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади тепер уже екс-президентом Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Якщо говорити про позитив, який несе цей закон, то його вбачають передусім у визначеній документом автоматичній люстрації, яка може вважатися максимально об’єктивною через те, що повністю усуває з цього процесу суб’єктивний чинник і упереджені стосовно чиновників українські суди. Проте не менш важливим є аргумент щодо невідповідності цього закону вимогам міжнародного законодавства. Під його чинність підпадає понад мільйон громадян. Тож щойно він запрацює на повну силу (а це станеться тоді, коли його — після зауважень Венеціанської комісії — допрацює спеціальна робоча група, що створена задля цього при Мін’юсті), ймовірно очікувати велику кількість звернень до судів, зокрема до Європейського суду з прав людини.
Проте не можна не погодитись з думкою колишнього федерального прокурора і помічника генерального прокурора США, українця за походженням Богдана Вітвицького, що «поганий закон про люстрацію — це гірше, ніж його брак». А щоб справді розв’язати проблему корупції, суспільству передусім варто усвідомити, що жоден закон не зарадить у боротьбі з цим явищем, якщо не буде волі вищого керівництва, продуманих процедур і механізмів для виконання будь-якого закону.
Люстрацію нашої системи слід починати з суддів, оскільки саме вони переглядають заяви, скарги, апеляції решти чиновників. До того ж не треба доводити їхню винуватість — вона вже для багатьох доведена Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ). Згідно зі ст. 90 КПК України, рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів (преюдиція (з лат. попереднє рішення) — обов’язковість фактів, встановлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній кримінальній справі для суду при розгляді інших кримінальних справ).
Згідно зі ст. 382 КК України, умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ карається позбавленням волі на строк від 3 до 8 років. Та досі жодного з працівників наших правоохоронних органів, суддів, державних чиновників не притягнуто. Тобто рішення Європейського суду з прав людини більш як на 80% не виконують. Виправданим цим судом громадянам не виплачено понад 100 мільярдів гривень. Фахівці вважають, що відповідальність за це мусить нести уряд як вищий орган у системі органів виконавчої влади і зокрема Міністерство юстиції.
Далі: після перших п’яти років роботи суддів — перед обранням їх Верховною Радою довічно — необхідно обов’язково кожного з них перевіряти за допомогою детектора брехні. І нарешті у всіх люстрованих суддів конфіскувати незаконно придбане майно і почати створення Фонду потерпілих (до якого зараховувати конфісковане майно, контрабанду, суми штрафів, позовних заяв). А доки в суспільстві більше говоритимуть, аніж робитимуть, справу з мертвої точки не зрушити. Вам же, щоб захистити керівника, якщо він того вартий, потрібно збирати докази його професійності.
Як розділити майно громадянського подружжя
Олександр Ю., м. Івано-Франківськ:
«Я трохи більше року живу з дружиною у громадянському шлюбі, до того ж у квартирі моєї матері (квартира за документами належить мамі, а я там тільки прописаний). Маю автомобіль, який купував на власні гроші, але вже перебуваючи у громадянському шлюбі. Моя громадянська дружина завагітніла, але жити далі разом неможливо. Що вона може відсудити, адже заявила, що просто так не піде?»
.jpg)
— На сьогодні стосунки чоловіка і жінки можна називати фактичним шлюбом, коли пара проживає на одній території, веде спільне господарство, хоч і не зареєструвала свої стосунки в органах державної влади.
Правове регулювання фактичних шлюбних відносин досить слабке і не враховує низки особливостей. Сімейний кодекс України (СК) не дає конкретних відповідей на спірні питання, хоч стаття 74 СК й намагається прирівняти фактичний шлюб до зареєстрованого.
Відповідно до частини першої статті 74, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Щоб розподілити спільно нажите майно, перед фактичним подружжям постане проблема встановлення, з якого моменту почалися «фактичні шлюбні відносини». Для підтвердження факту спільного проживання і ведення спільного господарства особам, що перебувають в незареєстрованому шлюбі, потрібно буде звернутися до суду і надавати докази такого спільного проживання.
Якщо ж фактичний чоловік та фактична дружина не домовилися самостійно щодо розподілу спільно нажитого
майна, їм доведеться переконати суд у тому, що це майно спільне. Для цього необхідно довести не сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах, а факт придбання конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини. Судова практика показує, що зробити це не завжди просто.
Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону «Про приватизацію державного житлового фонду»;
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільсь?когосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом.
Таким чином, квартира, яка належить вашій мамі, розподілу не підлягатиме в жодному разі, а ось авто, придбане за ваші особисті кошти, може стати предметом судового розподілу. Та суд розподілить його лише в тому разі, якщо ваша громадянська дружина доведе належними доказами не лише те, що ви перебували в фактичних шлюбних відносинах, а й факт придбання авто за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини.
Хто відшкодовує збитки, якщо закінчився термін дії поліса
Ігор Д.,м. Васильків, Київська обл.:
«Місяць тому сталася дорожньо-транспортна пригода, винуватцем якої визнали мене. У потерпілого повне КАСКО, а в мене за кілька днів до ДТП закінчилася дія поліса обов’язкової цивільної відповідальності. Як грамотно вийти з цієї ситуації і які наслідки чекатимуть мене щодо виплати страховій компанії потерпілого? Тобто хто повинен покривати збиток внаслідок ДТП, якщо немає страховки?»
— Як зрозуміло із суті запитання, йдеться про відшкодування шкоди життю, здоров’ю та майну юридичної або фізичної особи, заподіяної іншою особою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час експлуатації наземних транспортних засобів.
ДТП, що сталася за участю застрахованого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого, є страховим випадком. У разі настання страхового випадку відшкодування шкоди, заподіяної іншій особі внаслідок ДТП, здійснює страхова організація, у якій застрахована цивільна відповідальність власника транспортного засобу, за участю якого відбулася ДТП, з набуттям у подальшому такою страховою організацією права вимагати відшкодування шкоди з винної у ДТП особи.
Якщо цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, з вини якого відбулася ДТП, внаслідок якої заподіяно шкоду майну юридичної чи фізичної особи (громадянина), не застрахована, незалежно від страхування відповідальності потерпілої особи, настають загальні положення про відшкодування шкоди. За загальним правилом, шкоду, завдану майну фізичної або юридичної особи, відшкодовує в повному обсязі особа, яка її завдала.
Такої підстави для звільнення від цивільно-правової відповідальності у вигляді обов’язку відшкодування шкоди, заподіяної майну іншої особи, як закінчення строку страхування напередодні ДТП, законодавством не передбачено. Тому обо?в’язок відшкодування потерпілій особі шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, незалежно від того, чи була раніше застрахована цивільна відповідальність, покладається на винуватця аварії.
Шановні читачі «Урядового кур’єра»! Якщо ви хочете поставити запитання консультантам сторінки «Запитайте у юриста», можете надіслати його на адресу: редакція газети «Урядовий кур’єр», вул. Садова,
Матеріали підготувала Лариса УСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+