Скільки коштуватимуть яблука взимку?

Україна має добрі давні традиції в садівництві, а яблука для нас були та є основною коморою свіжих вітамінів узимку. Заморозки на початку травня знищили багато яблуневого цвіту, що стало справжнім викликом перед галуззю. Тому восени «Урядовий кур’єр» поцікавився не лише тим, чи достатньо матимемо запашних вітчизняних плодів, а й тим, скільки вони коштуватимуть, бо перші яблучні цінники цього сезону, зізнаємося, вразили піковими зимовими показниками. Резонне запитання: що ж буде далі?

За непростих реалій садоводи мають забезпечити попит вітчизняних споживачів, а ще — закріпитися на світових ринках, на які вийшли протягом останнього маркетингового року. При цьому садівництво у регіонах країни розвинене нерівномірно. Є проблеми і щодо зберігання яблук, доставки до споживачів та формування ціни у торговельних мережах. Усе це яскраво виявилося із початком збирання врожаю яблук.

Із саду — до столу

Вітчизняний ринок яблук інтегрований у світовий. За прогнозом Всесвітньої асоціації виробників яблук та груш (WAPA), цього року в Європі виробництво яблук буде на 21% нижчим, ніж торік, і на 23% поступатиметься середньорічному показнику за останні 3 роки. Зокрема очікується, що менше зберуть у Німеччині на 46%, Польщі — на 29%, Італії — на 23%, Франції — на 8%. Як зазначають у WAPA, основною причиною цього стали несприятливі погодні умови — морози у період цвітіння дерев та посуха навесні й на початку літа.

Попри це, нині на українському ринку є імпортні яблука. Немає різниці — вони з нового врожаю чи торішнього, бо в сучасних холодильниках із газовим середовищем продукція може зберігатися кілька років. Тож і в цьому маркетинговому році українські садоводи вдома конкуруватимуть із закордонними виробниками. Зрозуміло, вибір робить споживач. Однак цікаво, чи маємо достатньо своїх?

У промислових садах України вирощують приблизно 25% врожаю яблук, решта — у домогосподарствах. За таких умов навряд чи хто зробить об’єктивний прогноз щодо цьогорічного валового збору. А з огляду на те, що в організованому секторі економіки садівництво не рівномірно розвинене в регіонах, цього року зросла значущість результату лідерів галузі. Рік у рік господарства корпорації «Вінницясадвинпром» забезпечують майже 40% промислового виробництва яблук у країні. Як спрацюють тепер?

Зі слів її генерального директора Анатолія Семенюка, з-поміж плодово-ягідних культур у травні від морозу найбільше постраждали саме яблуні. Тому очікують зібрати майже удвічі менше від запланованого показника. Подібна ситуація в сусідніх областях і загалом у країні.

«Називати цифру завчасно, бо лише почали збирати пізні сорти яблук. Якщо у господарствах нашої корпорації загалом матимемо 100 тисяч тонн, це буде добре. У будь-якому разі в нас валове їх виробництво буде найбільшим», — зауважив він.

Для споживчого ринку показники роботи вінницької корпорації мають вагоме значення. Можна припустити, що з урахуванням внеску інших областей Україна буде з власними яблуками, а також матиме певний експортний потенціал. Щоправда, як рахувати. За інформаціє­ю асоціації «Укрсадпром», за потрібного обсягу 90 кілограмів на особу за рік фактичне споживання плодів і ягід перебуває на рівні половини. Тобто відповідно до даних держкомстату, українці фактично не доїдають майже 45 кілограмів за рік.

«Якщо, наприклад, у Німеччині та США споживання на одну особу яблук становить 150 кілограмів на рік, то в нас приблизно 20», — сказав заступник генерального директора корпорації «Вінницясадвинпром» Сергій Бойчук. Безумовно, одна з причин недостатньої культури споживання плодоягідної продукції — низька купівельна спроможність населення. Ринкова економіка поки що не відрегулювала цю проблему, і чимало українців змушені обирати між тим, що придбати: молоко і хліб чи фрукти.

Чому ціна кусається?

Господарства вінницької корпорації відпускають осінні яблука та ранні зимові (наприклад гала) за оптовою ціною 8 гривень за кілограм вищого сорту (решту — ще дешевше). Проте у супермаркетах столиці, приміром, вони коштують майже вдвічі дорожче. «Маржу, яку заробляє товаровиробник, фактично нівелюють торговельні мережі. Те, що посередник отримує більший прибуток, ніж виробник, — це не нормально», — зазначив Сергій Петрович.

Я спробував бодай побічно з’ясувати ситуацію на ринку Вінниці. В одному із супермаркетів (ідеться про відомі в країні торговельні мережі) продавали славу переможцям по 15 гривень за кілограм, галу — по 16, муцу — по 20. В іншому супермаркеті ціни були такі: голден делішес — 26 гривень, чемпіон — 24, ред Симиренка — 26 (тут продавець сказала, що це імпортні). На базарі коштували: слава переможцям — 15, чемпіон — 26 гривень за кілограм, решта сортів — між цими показниками.

За інформацією корпорації «Вінницясадвинпром», її господарства орієнтуються відпускати пізні зимові сорти яблук за оптовою ціною по 12—15 гривень за кілограм. Якраз за такою ціною їх готові купувати у віннничан іноземці. Звісно, на внутрішньому ринку вітчизняні яблука мають бути дешевшими, ніж імпортні, скажімо, польські. Принаймні так було у попередні роки, і тепер, напевно, українські яблука коштуватимуть трохи менше, але незначно. Річ у тім, що собі у збиток ніхто не працюватиме. Ринок інтегрований, конкуренція повсюдна, і потрібні ресурси для розвитку.

А через посередників беруть

У корпорації «Вінницясадвинпром» зауважили, що є складності щодо реалізації яблук. «У юридичному і відділі маркетингу відомих торговельних мереж придумують якісь обмеження. Наприклад, фермерське господарство, статутний фонд якого становить менш як 100 тисяч гривень, не може їм продавати свою продукцію. Який стосунок має статутний фонд до якості продукції? Різних обмежень, штрафних санкцій багато. Одначе якщо фермерське господарство реалізує свою продукцію супермаркету через посередника, беруть охоче. Наші фермерські господарства просто змушені працювати через посередників», — запевнив Сергій Бойчук. Відомо: якщо товар проходить через посередника, то він зростає в ціні.

Він повідомив, що з великими господарствами супермаркети працюють напряму. Одначе в обох випадках є такий нюанс. З його слів, більшість торговельних мереж розраховуються з товаровиробниками за поставлені яблука через 3—4 місяці після їх продажу. Річ не лише у тім, що у такий спосіб торгівля крутить чужі гроші, а й в тім, що несвоєчасні розрахунки ускладнюють роботу садівничих господарств. Особливо з великими обсягами врожаю, що потребує ритмічного надходження коштів, зокрема для виплати заробітної плати працівникам.

Покладаються на себе

Минулого маркетингового року українські садівники вперше широко представили яблука на світових ринках. Нині, як засвідчила участь асоціації «Укрсадпром» у найбільшій галузевій виставці Азіатсько-Тихоокеанського регіону, українські яблука хочуть купувати такі країни, як В’єтнам, Сінгапур. Щоб закріпитися на ринках, на які вийшли, і освоювати нові, треба мати ресурси. Тому в садівничих господарствах ретельно рахують активи.

Зі слів Анатолія Семенюка, ціна на осінні яблука залишилася на торішньому рівні, проте зросли у вартості засоби захисту рослин, мінеральні добрива. Дорожчає пальне, що збільшує витрати на догляд за садом.

«Держава ніби обіцяла нам допомогти у зв’язку із втратами від травневих заморозків, але це питання тепер не розглядають. Крім того, у бюджеті було закладено кошти, хоч і невелика сума, на підтримку галузі, однак поки що їх ніхто не отримував», — зауважив він.

У багатьох країнах виробництво плодоягідної продукції — важливий напрям аграрного господарювання, зайнятості населення і розширення зовнішньоторговельної діяльності як сталого джерела доходів. Це бачимо і на власному досвіді. У господарствах вінницької корпорації, які разом мають 10 тисяч гектарів саду, в сезон працює майже 10 тисяч осіб. 5 тисяч людей працюють круглий рік. Вони мають змогу утримувати родини, надходить податок на доходи фізичних осіб — основний бюджетоутворюючий. Таким роботодавцем не є жодна інша галузь аграрного сектору. Потенційно садівництво має і добрі можливості залучати в державу валюту.

Утім, чимало людей думають спрощено: якщо є яблуня, то будуть і яблука. Насправді щоб мати, спочатку треба вкласти. Мабуть, небагато знають, що продуктивність яблуні пов’язана з листям, якість якого формує майбутній врожай. Якщо листя вражене паршею, борошнистою росою тощо, сподівання на наступний рік марні. А ще ж треба підгодувати дерева, обробити міжряддя. Та й збирають фрукти вручну. Тож хоч травневі заморозки знищили багато цвіту, догляд за садом проводили повноцінно, щоб у наступному році бути з урожаєм.

Спеціалістам відомо, що на гектар цукрових буряків, які дають найбільші прибутки у землеробстві з гектара, треба вкласти 30 тисяч гривень. Цікаво: а скільки коштів потребує сад?

Зі слів Сергія Бойчука, щоб закласти гектар нового саду, потрібна сума, еквівалентна 40 тисячам доларів США. Щоб доглянути його до плодоношення — ще майже стільки. Зрозуміло, що промислові сади дають ресурс догляду за новими. Однак треба викорчувати і старий сад, що теж потребує витрат. Зокрема у вінницькій корпорації старих садів майже 40% загальної площі. Цього року рентабельність галузі у господарствах корпорації очікують на рівні 10%. А вона має бути високорентабельною, щоб мати ресурси для розвитку.

«Перше завдання для нас — забезпечити попит на вітчизняному ринку. Щоб бути присутнім на зовнішньому, наші господарства робили і роблять міжнародний сертифікат якості. Він коштує 300 тисяч гривень. Саме фінансова складова — причина того, що ми не можемо конкурувати, наприклад з польськими садоводами. Цього року через заморозки втратили значну частину врожаю. Розвиток садівництва зупинився. Але в господарствах працюють і здебільшого розраховують на власні можливості», — підсумував генеральний директор корпорації «Він­ницясадвинпром».