Суботні зустрічі

  • Василь ВОВКУН: «Іван Миколайчук сказав: «Далі мій хрест понесеш ти». Я згадав ті слова, коли почалися проблеми через національні погляди»

    «Коли я обирав професію, тоді, мабуть, спрацювала підсвідомість. Із дитинства вважав, що наша церква у селі Мацошин на Жовківщині найкрасивіша. А потім, крізь роки, коли привіз туди українського мистецтвознавця директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького, то він сказав: «Цього іконостаса торкався великий художник. Це ж Устиянович!» А ніхто про це не знав... Так мацошинський іконостас і його споглядання стало першим естетичним відчуттям світу, яке задало тон у моєму творчому становленні», — розповідає режисер, сценарист, генеральний директор — художній керівник Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Василь ВОВКУН. 

  • Співак Павло Зібров: «Мої глядачі й насамперед глядачки вірні мені, а я їм»

    На нинішній вітчизняній естраді зірка Павла Зіброва сяє особливо яскраво, самобутньо і неповторно. Це стверджує ювілейний тур співака напередодні 60-річчя з дня його народження, під час якого він зустрічається з численними прихильниками свого пісенного й композиторського таланту. 

  • Письменник Павло Амітов: «На 20-річчя Незалежності України нам, патріотам, суд заборонив провести мітинг у Донецьку»

    Нову книжку «Підла війна» донеччанин Павло Амітов презентував у Вінницькій обласній універсальній бібліотеці імені К. А. Тимірязєва. Це безкомпромісний аналіз публіциста подій останніх 25 років нашої історії й свідчення учасника донецького Майдану. В анотації до презентації центральна книгозбірня області зауважувала, що автор «представляє для нас інтелектуальний, культурний і патріотичний Донбас». Перед початком зустрічі з читачами я запитав у Павла Михайловича, яким був Донбас і чому став таким. 

  • Юрій ЩЕРБАК: «Ми повинні давати премію за публіцистику — це зброя України»

    На презентації книжки Юрія Щербака «Україна в епіцентрі світового шторму», що відбулася в столичному Музеї літератури, я був серед майже 200 шанувальників його творчості. Актова зала була заповнена вщерть. Юрій Миколайович тільки з четвертого разу погодився на інтерв’ю. Коли остаточно впевнився, що саме він цікавий нашим читачам, визначив годину для розмови. Так я потрапив в закнижений кабінет на шостому поверсі будинку, де на першому функціонує відвойований киянами книжковий магазин «Сяйво».  

  • Сергій Бутко: «Братні народи — це геніально підлий термін. Бо брати можуть бути лише старший і молодший»

    «Історія змушена повторюватися, бо ніхто її не слухає»: життя доводить, що розумний і дотепний літератор Лоуренс Пітер, якому належить цей вислів, мав-таки рацію. У минуле відходить кожна прожита нами хвилина, та чи відаємо, як наші вчинки вплинуть на життя майбутніх поколінь? І як знайти зерно істини в писаній-переписаній історії предків? Як розібратися в наших непростих реаліях, маючи на озброєнні лише два кольори — чорний і білий? Адже історія не визнає компромісів. Де знайти переконливі відповіді на складні запитання, котрі тривожать нині кожного пересічного громадянина? Звісно, в істориків. 

  • Кінорежисер Єва Нейман: «Займатися соціальними мотивами — справа вдячна, але мене туди не тягне»

    Я так і не збагнув, чому перед розмовою з цією вишуканою тендітною художницею організатори інтерв’ю, як у жодному іншому разі, попереджали, що розмова може й не скластися. Чому? Вона не любить говорити розлогими загальними фразами? А хтось справді скучає за ними? Не хоче виставляти себе актуальною і злободенною? Та хіба щирість — це щось погане? Не виказує особливого захоплення від перспективи поспілкуватися з нашим братом? То, може, в тому, передовсім, заслуга нашого цеху? 

  • Спортсмен-ультрамарафонець Євген Глива: «Якщо бігун заблукає в пісках, він негайно пускає сонячного зайчика»

    Ім’я 33-річного бігуна Євгена Гливи з містечка Охтирка на Сумщині нині широко знане у світі. Він учасник майже 30 міжнародних марафонських забігів, які проходили в понад 20 країнах. Нині спортсмен посідає друге місце у світовому рейтингу марафонців, які спеціалізуються на бігу в пустелях, поступаючись лише представникові Марокко Рашиду ель Мурабіді. 

  • Драматург Тетяна Іващенко: «Я з дитинства мислила діалогами»

    Нині Тетяна Іващенко — один із затребуваних і популярних українських драматургів. Авторка 16 п’єс і 41 успішної вистави за її творами у 22 театрах України. Найперше втілення її п’єси «Принц — водій трамвая» було першою в Україні спробою театральної антрепризи. А найуспішніша її п’єса «Таїна буття» про взаємини Івана Франка та його дружини Ольги Хоружинської стала класикою української драми і не лише увійшла в нещодавно випущену першу антологію сучасної біографічної драми, а й подарувала їй назву. Минулий рік для Тетяни Іващенко став навдивовижу врожайним. Вийшла збірка п’єс «Сім акордів». Серед 10 прем’єр за її п’єсами одна відбулася на сцені давно омріяного театру — столичного ім. І. Франка. А нинішній почався виданням ще двох збірників української драматургії, куди увійшли твори Іващенко. 

  • Співачка Христина СОЛОВІЙ: «У «Столітті Якова» я заспівала лемківську пісню»

    Три роки тому талановита двадцятирічна дівчина з Дрогобича Христина Соловій на телепроекті «Голос країни» заспівала так, що Святослав Вакарчук не стримав сліз. Більше того, метр рок-музики не тільки взяв її у свою команду, а й уперше наважився стати продюсером. Тепер Христина співає разом зі своїм кумиром, відеокліпи до її пісень зашкалюють за кількістю переглядів, а квитки на перші концерти годі було дістати. 

  • Матьє АРДЕН: «Наші інвестори своїм прикладом доводять: працювати в Україні можна»

    Виконавчий директор Французького інституту в Україні Матьє Арден дуже цікаво і креативно представив у Рівному 14-ту «Французьку весну», що нині крокує Україною. Принаймні як справжній француз запропонував починати не лише нинішню, а кожну весну із «Шерше ля фам»: шукати жінку і неодмінно знайти її — ділову й пристрасну, вірну і турботливу. Тоді, каже, життя вам неодмінно усміхатиметься. Або ж ви самі сприйматимете його по-іншому. Одне слово, не втрималася, щоб не попросити в нього інтерв’ю.