Упродовж доби русня неодноразово намагалася штурмувати позиції бійців відділення 52-річного старшого солдата 92 об ТрО 107 окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України з позивним «Мойсей», але кожна спроба ворога вибити українців з окопів закінчувалася невдачею. Після останньої рашисти вирішили поховати бійців ЗСУ на позиції: вони так щільно почали крити їх артилерійським вогнем, що від вибухової хвилі наших захисників підкидало, як вареники в мисці.

«Майже всіх побратимів було поранено та евакуйовано, — згадує «Мойсей». — Але через потужний обстріл дістатися до нас заміна не могла. Тому, зваживши всі обставини, вирішив залишитися та спрямовувати вогонь нашої артилерії по ворогу й утримувати позицію самостійно, доки не підійде підкріплення».

У ті три доби «Мойсея» (на фото — в центрі) підтримували побратими на псевдо «Кореш» (ліворуч) та «Фунтік» (праворуч). Фото надав автор

Три доби випробувань

Ця історія трапилася на бахмутському напрямку. Буковинець «Мойсей» родом з мальовничого села Сербичани на Сокирянщині Чернівецької області, батько трьох дітей, який до широкомасштабної війни мирно фермерував, три доби самотужки утримував позицію, яку в москалів відбили штурмові підрозділи ЗСУ, корегуючи вогонь української артилерії по ворогу. До речі, саме завдяки його діям боги війни 107 бригади знищили два БТРи та завдали непоправних втрат особовому складу русні.

«росіяни перебували від мене на відстані з пів кілометра, — веде далі старший солдат. — Я їх не лише добре чув, а й бачив. А вони мене — ні, бо вважали, що в наших окопах уже нікого не залишилося. Мене рятувало те, що я встиг добре окопатися й замаскуватися. Звісно ж, допомагало триматися й підбадьорювання побратимів, з якими я розмовляв по рації. Щоправда, на початку моєї самостійної оборони осколком у рації відбило антену. Але я знайшов у сумці ізоляційну стрічку й примотав її до палички. Після цього зміг зв’язатися із хлопцями, які вважали мене загиблим».

Урешті-решт «Мойсея» повідомили, що до нього вирушили п’ятеро бійців, котрі його мають замінити. Але так уже збіглося, що замість наших бійців на командира відділення вийшло приблизно стільки само росіян.

«Спочатку  подумав, що то йдуть наші хлопці, — «Мойсей» навіть спробував усміхнутися, — але придивившись, зрозумів, що то орки. Вони підійшли ближче та ввічливо привіталися: «Здравствуйтє, ми із кафешкі!» А я їм у відповідь: «Доброго, ми з Чернівців!» І автоматною чергою звалив двох, а в інших жбурнув гранату. Четверо орків залишилися лежати на місці, а п’ятий, поранений, утік у кущі. Так і не знаю, живий він нині чи ні, бо підійшли наші, й шукати його не став».

Не міг напитися води

Ротний «Хавбек», хоч і дуже переживав за командира відділення, був упевнений, що «Мойсей» протримається до підмогиДо речі, «Хавбек», командир роти, в якій служить командиром відділення «Мойсей», згадував, що весь підрозділ три доби хвилювався за побратима.

«Якщо щиро сказати, — ротний хитає головою, — думали, що втратили бійця. Особливо в першу ніч, коли із другої години він перестав виходити на зв’язок. Але о десятій, на щастя, почули в рації: «То коли вже будете в мене?» Ми дві доби поспіль намагалися прорватися під щільним вогнем артилерії й танків ворога до «Мойсея», щоб якось підсилити нашу позицію та замінити старшого солдата. Але… Але тільки на третю добу нам це вдалося».

Тепер «Мойсей» міг залишити позицію і рушити до місця, де стояв його підрозділ. Дорога додому для нього вперше стала дуже довгою, бо йшов понад шість годин, та важкою: неодноразово потрапляв під обстріли ворожих танків, доводилося ховатися ще й від ворожого дрона, який супроводжував у дорозі.

Коли ж боєць дійшов до побратимів, то насамперед попросив води. Побратими згадують, що «Мойсей» одним ковтком випив півторалітрову пляшку й, побачивши, як побратими здивувалися, став… перепрошувати. Мені, казав хлопцям, тоді здалося, що смачнішої води я ще з роду не пив. А ось заснути «Мойсей» довго не міг, хоч не спав три доби.

На запитання, що дало сили вистояти, герой відповів: «Розуміння, навіщо я тут, молитва і… м’ятні цукерки. Нашим хлопцям нелегко відбивати кожен клаптик української землі. Тому я не міг дозволити, щоб окупанти відвоювали в нас відбиті позиції. Я був упевнений, що мої побратими прорвуться до мене й допоможуть. Бо на фронті ми одна сім’я. А в сім’ї один одному завжди допомагають, підтримують, захищають».

107 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ

Це розповідь лише про одного з бійців 107 (Буковинської) окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. І ця історія вкотре доводить, що завдяки мужності, розумінню, вірі, відданості таких людей, як «Мойсей», Україна була, є і буде.  52-річний солдат усе життя прожив у мальовничих Сербичанах — одружився, народилося у нього троє дітей. Але з перших днів широкомасштабної війни прийшов до ТЦК та СП й записався добровольцем до 97 окремого батальйону ТрО 107 обр ТрО ЗСУ. Своє фермерське господарство та сім’ю залишив на старшого сина. Але оскільки батальйон на той час перебував у рідній області, виконуючи завдання з охорони важливих державних об’єктів, «Мойсей» весь час шукав нагоди потрапити на фронт.

І нарешті йому це вдалося: один із підрозділів 107 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ відбував на передову, й старший солдат попросив у командування свого батальйону поклопотатися про переведення його саме в цей підрозділ. Так потрапив до 92 окремого батальйону територіальної оборони 107 обр ТрО ЗСУ і з вересня 2022 року разом із братами по зброї виконував бойові завдання на харківському та донецькому напрямках.

Що ж стосується позивного «Мойсей», то так, сказав, звали його діда. Із побратимами на фронті воїн перебуває завжди на одній хвилі, бо живе, служить, відпочиває підрозділ разом,  як і личить фронтовій сім’ї. З огляду на поважний вік «Мойсея» до його порад побратими дослухаються. Після першого ж бою у старшого солдата з’явилась жага помсти ворогові за своїх хлопців та рідного племінника Сашка, який загинув 7 жовтня 2022 року на Херсонщині.

Кожен боєць 107 окремої бригади, створеної 1 червня 2018 року, пишається тим, що служить саме в ній. У широкомасштабній війні вони беруть участь із 10 березня 2022 року, коли окремі батальйони бригади розпочали виконувати бойові завдання з оборони держави від агресора на території Харківської області. В умовах тиску величезної кількості московитів, їхньої техніки, під постійними артилерійськими обстрілами й атаками їхньої авіації бригада разом з іншими підрозділами Збройних сил України вистояла та зупинила ворожий наступ на Слобожанщині, стабілізувала лінію оборони на смугах відповідальності й навіть перейшла в контрнаступ.

Зусиллями 107 бригади визволено населені пункти Харківської області. Зокрема, виконуючи бойові завдання на ізюмському напрямку, 93 окремий батальйон спільно зі спецпідрозділом «Альбін» визволив село Велика Комишуваха Барвінківського району. Тут було виявлено 18 пунктів зберігання боєприпасів і техніки ворога. Інженерні підрозділи бригади одразу ж почали успішно розміновувати визволені території та об’єкти критичної інфраструктури.

Нині  батальйони з Буковини спільно з іншими підрозділами ЗСУ надійно утримують наші позиції з поступовим просуванням вперед і продовжують боротьбу за визволення захопленої окупантами території, даючи гідну відсіч агресорові. Військовослужбовці бригади активно надають допомогу місцевому населенню, яке постраждало від дій москалів,  здійснюючи заходи щодо виявлення колабораціоністів, диверсійних груп та кацапських вояків, які не встигли відступити на окуповані території.

За час виконання бойових завдань за виявлені козацьку витримку, мужність та героїзм військово службовців бригади удостоєно високих державних нагород та нагород  головнокомандувача Збройних сил України, командування Сил ТрО, Міністерства оборони, профільних і територіальних відомств.

107 окремою бригадою  територіальної оборони Збройних сил України командує полковник Андрій Цісак, який пройшов усі щаблі військової служби від командира взводу до командира окремої бригади. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі його нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, почесними державними і відомчими відзнаками.

Ця світлина стане історичною: на ній 107 бригада чи не вперше за час бойових дій зібралася в повному складі

На жаль, не всі військовослужбовці бригади перебувають у строю. Тих, хто під час виконання бойових завдань загинув, навічно зараховано у списки 107 обр ТрО ЗСУ. Буковинці пам’ятають кожного і вшановують щоранку їхню пам’ять хвилиною мовчання. А ще хочуть нарешті зустріти перемогу тут, на фронті й повернутися з нею додому.

«Ми точно не відступимо із займаних позицій, бо позаду нас — наші діти, дружини, батьки та родини», — кажуть буковинці.

«Ми теж втомилися від війни, бо на війні немає нічого хорошого. Але не можемо здатися, бо наші побратими, воїни, що полягли, нам би цього ніколи не пробачили. Ми йдемо вперед за них, за нас, за наше майбутнє і майбутнє дітей», — додає заступник командира відділення БпЛА 94 об ТрО 107 обр ТрО ЗСУ на псевдо «Довбуш».

«Пишаюся тим, що маю честь служити своїй країні саме у  славетній бойовій 107 окремій бригаді ТрО, що захищаю не словом, а ділом. І жодного дня не пошкодував про свій єдиний правильний вибір», — підхоплює воїн з позивним «Самурай».

А боєць «Кардан» підсумовує: «Після здобуття перемоги, перепочинку,  напевно, підпишу контракт і залишусь на службі. Хочу змінювати наше військо, сприяти його реформуванню. Ми йдемо в НАТО, а це означає, що рухаємося у правильному напрямку».