У липні 2014 року, коли на сході почалися бойові дії, сім’я Марийчуків вирушила з Алчевська на Західну Україну. Спочатку думали, що повернуться на рідну Луганщину найближчим часом і продовжать звичне життя: пані Наталія, менеджер за освітою, працюватиме у сфері бізнесу, а її чоловік — на підприємстві, що спеціалізується на виготовленні металевих виробів. Через півтора місяця вони зрозуміли, що проблеми, як кажуть, не на день. Пошуки житла завели аж на Закарпаття. Однак порадившись, вирішили зупинитися у Львові, адже тут відкривалося більше можливостей і для дітей, і для працевлаштування батьків.

Наталія Марийчук гордиться результатами своєї роботи. Фото надане Наталією МАРИЙЧУКВід квітникадо теплицьіз гідропонікою

«Ще на Луганщині у мене був квітник біля дому. І тут теж земельна ділянка біля будинку. Ми почали із простого — вирощували огірки, помідори», — розповідає Наталія Марийчук. Згодом почала возити овочі й зелень на ринок і продавати їх. «Узяла участь у програмі від Міжнародної організації міграції й отримала грант на міні-ферму з розведення перепілок. Зацікавилася бізнес-навчанням від Клубу ділових людей, проект «Новий відлік» — це програма підтримки малого бізнесу і самозайнятості внутрішньо переміщених осіб», — веде далі пані Наталія. Навчання там було успішним, після захисту бізнес-план привернув увагу півсотні активних людей.

Саме так і виник «Зелений кошик» — підприємство з вирощування овочів і зелені способом гідропоніки. «Метод, за яким вирощуємо зелень, унікальний. Він не популярний в Україні, але у світі досить розвинений. Зокрема у країнах, де мало придатної землі. Ми спілкувалися з провідними фахівцями з гідропоніки — українськими й закордонними, детально вивчили нюанси облаштування теплиць, закупили спеціальні фітолампи. Цей проект добре працює і розвивається, вирощуємо салати, базилік, є змога вирощувати м’яту, петрушку, чебрець», — розповідає Наталія Марийчук.

Вона наголошує, що в Україні на ціноутворення продуктів, вирощених на власних підприємствах, впливають не так зарплати працівникам, як витрати на газ, воду, електрику і опалення. Державні дотаційні програми могли б стати істотною мотивацією для людей, які хочуть розпочати власну справу в цій галузі. Адже способом гідропоніки можна вирощувати й у теплицях, і в підвалах різноманітні овочі, ягоди.

«Зелений кошик» — не єдина ідея пані Наталії. Планує нові проекти, має цікаві думки щодо сільського господарства, які стосуються здорового харчування. «До слова, розводжу птахів на фермі «Перепелиний гай». У цьому дуже допомагають сини і мама. Маємо клієнтів — це і родини, і ресторани. Ця справа не надто прибуткова, але, як кажуть, «самозайнятість», — розповідає вона.

Уся родина Марийчуків намагається харчуватися корисною їжею. Люблять м’ясо, а в перепілок воно низькокалорійне, багате білками й вітамінами. «Зелень — також наша фішка, зокрема салати, де міститься чимало йоду. Дуже тішить, що здорова їжа стала популярною. Люди звертають більше уваги на те, чим харчуються, вживають зелень», — додає.

Біда згуртувала і дала нове усвідомлення

«Дуже болить те, що відбувається на Донбасі. Гинуть чудові хлопці, захисники. Страждає населення. Але нашому народу, мабуть, потрібна була така біда, щоб усвідомити, хто ми є і що повинні робити. Ми почали рухатися, думати і висловлювати свої погляди, об’єднуватися. І це як снігова куля, її не зупинити. Процес пішов. Хоч він дуже непростий і тривалий, але перемога невідворотна. Вірю, що всі жертви не будуть марними. Аби люди перестали думати тільки про себе, а почали зважати на ближнього, нам дано такі випробування. Та ми їх неодмінно подолаємо!» — переконана Наталія Марийчук.

Щоранку вона прокидається з думкою про те, що настав новий день і потреба рухатися вперед — першооснова: «Коли ми тільки приїхали сюди, то траплялося, що не знала, чим годувати дітей, звідки взяти гроші. Просто йшла, через «не можу» спілкувалася з іншими, і тому з’являлися ідеї, зустрічала людей, які допомагали». Тепер одна з найбільших проблем для переселенців — помешкання і плата за нього. Тому пані Наталія разом з однодумцями створила ГО «Громадський рух переселенців Донбасу», до якої входять 34 родини. «Шукаємо земельні ділянки під будівництво власного житла і можливості його зведення — програми, фонди, донорів, а також і шляхи об’єднання зусиль з державою. Уже вдалося знайти 22 місця у селі Вороців на Яворівщині. Наша організація складається з переселенців, які не планують повертатися на малу батьківщину. Вони вже мають тут бізнес чи роботу, а комусь і нікуди повертатися, на жаль. Дуже сподіваємося на підтримку держави, Львівської облдержадміністрації, щомісяця спілкуюся з очільником області Олегом Синюткою», — розповідає.

Переселенці вірять, що їхня мрія про власне житло здійсниться, адже докладають до цього всі зусилля.