Тут старшокласники почуваються військовими: розбирають і збирають автомати, стріляють із пневматичної гвинтівки, надають першу медичну допомогу. Усе роблять під пильним оком учителя із «Захисту Вітчизни» Анатолія Вабіщевича з Берестівського ліцею Дубровицької територіальної громади на Рівненщині. Саме ця сільська школа має найкращу матеріальну базу для військово-патріотичного виховання молоді, і створили її не сьогодні.

«Країна у війні з 2014-го, ось ми і зробили акцент на формуванні в дітей відповідних навичок та вмінь. Уміння за плечима не носити», — каже захоплений своєю справою вчитель. За підтримки влади і благодійників у школі створили чудовий стрілецький тир, а ще — патріотичну кімнату з експонатами російсько-української війни. Нині їх активно поповнюють випускники ліцею, які боронять Україну на фронті.

Уміння за плечима не носити

Практику Берестівського ліцею поширюють на всю Дубровицьку громаду, де 1 вересня сядуть за парти 4600 школярів.

«Наших дітей виховує патріотами сама ситуація, а дати їм відповідні навички та знання — наша турбота. Усе тримається на плечах небайдужих учителів. Ми їм завжди допоможемо», — каже голова громади Богдан Микульський, колишній військовий.

У громаді, більшість населених пунктів якої лежать за 30—40 кілометрів від білоруського кордону, з початку вересня у восьми школах при центрі позашкільної освіти працюватимуть гуртки із захисту, які вестимуть досвідчені вчителі. Учні займатимуться не менш як чотири години на тиждень, міська рада вже передбачила на це додаткове фінансування. Дубровиччина — край із понад 1000-літньою історією, де живі традиції національно-визвольних рухів, які передають із покоління до покоління.

Друга і третя складові навчального процесу — безпека учнів та якість освіти.

«Ми проаналізували: за кордоном нині перебувають 220 школярів. Це невеликий відсоток. Усі  мають змогу долучитися до навчання дистанційно. Плануємо, що інші сядуть за парти. Понад усе для нас безпека: у 12 закладах освіти є власні протирадіаційні укриття. Де немає змоги їх облаштувати, безкоштовно орендуємо ті, що поблизу навчальних закладів, — в магазинах сіл Бережки, Велюнь, у приміщенні колишньої сільської ради в Нивецьку. Батьки допомогли їх облаштувати», — розповідає начальник відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Дубровицької громади Ніна Стасюк.

На запитання, чи не погіршилась якість освіти (досі діти вчилися переважно дистанційно), відповідає, що ні. Про це свідчать і підсумки НМТ (тут 20 випускників, які отримали 200 балів з різних предметів, із них сім — із сільських шкіл), й почесні відзнаки від МАН, і перемоги учнів в обласних і навіть всеукраїнських олімпіадах. Тут чітко тримають стрій: рівень знань залежить від організації освітнього процесу і позиції батьків. Нині більшість із них виступає за навчання за партами, тож у громаді дослухаються до своїх жителів і створюють максимально комфортні умови.

Забута Будимля

Населені пункти сусідньої Миляцької громади до кордону ще ближче. «Моя хата за 1200 метрів, а ліцей в Удрицьку — за 800», — розповідає голова громади Федір Хлебович. Він зізнається, що укриття для школярів там немає, та й будувати його поки що не планують. Ліцей працюватиме дистанційно, як і гімназія в Будимлі. Її свого часу збудували закордонні благодійники, але рівень ґрунтових вод (село на болотах) не дає змоги спорудити підземне укриття. Можна будувати наземне, але є проблема: це єдиний населений пункт на Рівненщині, що досі належить до другої чорнобильської зони, з якої обов’язкове відселення. Тобто будівництво (як і проживання людей) тут… забороняє закон. Приміщення тутешньої школи (тепер це гімназія) зводили на фундаменті старої.

Після аварії на ЧАЕС село повністю відселили. Та невдовзі майже всі його жителі повернулися. Жартують, що розвиваються: в тутешніх сім’ях по 12—15 дітей. Зрозуміло, що й житло споруджують активно. Ще недавно тут жили з нелегального видобутку бурштину і державних соціальних виплат на дітей. А видобувати сонячний камінь допомагали й діти. Тепер не ходять до лісу, бо скрізь таблички: «Заміновано».

У Будимлі майже 200 школярів. Торік  навчання за 40 кілометрів від білоруського кордону відповідно до рішення ради оборони області було тільки дистанційним. Нині ж громадам дали змогу розробити проєктну документацію та передбачити кошти на співфінансування будівництва протирадіаційних укриттів (левову частку витрат бере на себе держава). Інші так і зробили.

А як бути прикордонній Будимлі, де такі укриття найпотрібніші, але будувати їх не дозволяє закон? Його не переглядали уже 37 років, що минули  після аварії  в Чорнобилі.

«Востаннє моніторинг цієї території проводили 2011 року. Тоді фахівці дійшли  висновку, що ситуація поліпшилася і до третьої чорнобильської зони на Рівненщині мають належати 45 населених пунктів, серед них і Будимля. Чітко зафіксували зниження рівнів забруднення продукції індивідуальних селянських господарств, але нормативних документів щодо зміни зон тоді так і не з’явилося. А нова комплексна паспортизація потребує чималих державних ресурсів», — розповідає начальник центру з організації радіологічного контролю в агропромисловому комплексі області Василь Зиль.  

Отак і залишається Будимля, яку, на щастя, не полишають лелеки, в зоні постчорнобильської турбулентності.

Насамкінець. Тим часом уряд уже двічі передбачив чималі ресурси на протирадіаційні укриття для шкіл Рівненщини — 50,5 та 78,3 мільйона гривень. За ці кошти на умовах співфінансування з місцевих бюджетів будують з нуля або капітально ремонтують укриття в дев’яти школах різних громад краю.