Передтравневі дні 1986 року навіки закарбувалися в пам’яті не тільки персоналу Чорнобильської АЕС і жителів міста-супутника Прип’яті, українських і білоруських поліщуків, а й усього світу. Бо катастрофа, як з’ясувалося згодом, планетарного масштабу.

Відомо, що СРСР ставив за мету «догнати і перегнати», тож на промисловому майданчику Чорнобиля передбачили спорудження восьми реакторів-мільйонників типу РБМК. Не було меж пихатості й хвастощам тодішніх керманичів країни перед регулярними делегаціями «капіталістів». Хіба вони таке бачили?! Розсекречені й оприлюднені вже в наші дні документи КДБ СРСР підтверджують повну обізнаність секретаріату ЦК КПРС щодо серйозних проектних прорахунків у реакторі типу РБМК і недосконалість цих реакторів з великою ймовірністю в них аварійних ситуацій. Проте офіційно всупереч правді, моральності і з повною безвідповідальністю Академія наук СРСР розгорнула шалену пропаганду РБМК на АЕС як об’єктів цілковито безпечних. Тому серед персоналу атомних станцій склалася думка про неможливість позаштатної ситуації на цих реакторах.

Здається, за останні три десятиліття така риторика не змінилася. Хоч недоліки і сучасніших реакторів, які працюють на наших атомних станціях, відомі.

Загалом аварія на  ЧАЕС, що символічно мала ім’я «живішого за всіх живих», показала всю вразливість і згубність нестримної ядерної експансії в її мирній одежі, нав’язаної суспільству військово-атомним і промисловим комплексом. Тодішнім партноменклатурним бонзам було що приховувати від людства. Адже тільки з часом стало відомо, що за масштабами радіоактивних викидів у навколишнє середовище Чорнобиль — це як мінімум у 100 разів більше забруднення, ніж ядерне бомбардування японських міст Хіросіми й Нагасакі у серпні 1945 року. Радіоактивні опади після Чорнобиля вразили майже три мільярди людей. У багатьох європейських країнах значні території було забруднено радіонуклідами. Уперше у цивілізаційному розвитку людство опинилося перед загрозою самознищення не під час воєнного протистояння. Чорнобиль обійшовся СРСР у 24 мільярди доларів, казали тодішні керманичі, однак фахівці називають суму 358 мільярдів, що і стало головною причиною фінансового краху СРСР. Теперішня розкрадена й корумпована Україна ще одного Чорнобиля не витримає.

«Наслідки Чорнобильського техногенного катаклізму, — заявив нещодавно в одному з інтерв’ю теперішній гендиректор ДСП «Чорнобильська АЕС» Ігор Грамоткін, — долатимемо ще не одну сотню років». Попри це досі нема технічних розробок заходів стосовно вилучення вмісту 4-го енергоблоку.

Чорнобиль став найбільшою, проте аж ніяк не першою катастрофою такого рівня, влаштованою людству далеко не приязним атомом. Світ уже знав про масштабні ядерні інциденти на АЕС в Німеччині, США, Японії, Угорщині. Та найвиразніше запам’яталися моторошні відеосюжети зі зруйнованими вибухом реакторами на японській станції «Фукусіма» в 2011 році.

У такий спосіб матінка-природа вже в котре спонукає нас замислитися над наслідками нашого ядерного ренесансу і застерігає про неминучість ще більшого лиха. З усього переліку так званих нештатних ситуацій тут наведено лише найпомітніші, які неможливо було приховати. Інформацію ж про сотні аварій меншого рівня атомники не вважали за потрібне доводити до відома громадян. А «ядерний реактор будь-якої конструкції, — писав Юрій Щербак у документальній повісті «Чорнобиль», — експлуатований в будь-якій країні, є вибухонебезпечним об’єктом — атомною бомбою уповільненої дії. Бо Бог не видає охоронних грамот на жоден ядерний реактор на Землі».

Тож відразу після Чорнобиля Італія зупинила всі свої АЕС. Натомість протягом 8 років планує інвестувати 180 мільярдів євро у розвиток відновлюваних джерел енергії. Франція продовжила роботу двох реакторів, але зупинила 11. Німеччина продовжила роботу шести, проте зупинила 19, а до 2022 року заглушить усі. Швейцарія запланувала до 2034 року вивести з експлуатації всі атомні реактори. Усі, крім одного з 16 британських, буде виведено з експлуатації до 2023 року. Цікаво, що в такій енергоємній країні, як США, до 2035-го частка відновлюваної енергетики сягне 31%.

Уперше за останній рік і два місяці з 50 наявних у Японії атомних реакторів не залишилося жодного. Останній, що працює, четвертий енергоблок на АЕС «Оі» зупиняють на шестимісячну профілактику. Після аварії на АЕС «Фукусіма-1» в березні 2011 року вже за 12 місяців, у травні 2012-го, для проведення перевірок зупинено всі 50 японських реакторів. Та все це там, у них. А в нас подовжують термін експлуатації енергоблоків, які вже відпрацювали проектний термін.

Де ж вихід? Він простий. По-перше, в технічно недосконалих і несвоєчасно відремонтованих електромережах втрачається кількість електрики, що ви­робляє щорічно один реактор-мільйонник. Електрикам байдуже: ми все одно оплачуємо через відповідні тарифи усі їхні недоробки.

По-друге, за великим  ра­хунком, ніхто ніколи  всерйоз не переймався енергозбереженням. По-третє, впровадження альтерна­тивної (відновлюваної) енер­­гетики, як-то: вітрові електрогенератори, сонячні батареї тощо. Цим переймається весь світ, і вже є безліч цікавих прикладів. Так, за рахунок встановлення сонячних батарей побутові споживачі Республіки Чилі з 2016 року отримують електрику за нульовим тарифом. У 2019 році в Туреччині стане до ладу перша сонячна електростанція потужністю 1 МВт. З огляду на нинішній шалений темп розвитку кремнієвих технологій, постійне їх здешевлення, на відміну від викопних і ядерних джерел енергії, вже в наші часи громадяни зможуть відчути всі переваги такої енергії. 

Василь БІЛИЦЬКИЙ,
голова Кам’янсько-Дніпровського районного відділення
«Громадського руху» Запорізької області,
для «Урядового кур’єра»