За плечима Василя Шерегія десятирічний військовий досвід і чимало бойових нагород. Він, один з найвправніших саперів у своїй військовій частині, після тяжкого поранення вимушено перейшов на роботу в тилу, де тепер займається рекрутингом і комплектуванням військовиків для ЗСУ. Попри втрату ноги і протез не полишає думок повернутися на фронт, щоб сповна розрахуватися з ворогом за всі страждання і біль, завдані Україні.

Cтримував ворожий наступ

Навіть втративши ногу, Василь Шерегій служить в ЗСУ й наближає перемогу. Фото з архіву героя матеріалуВасиль, якому у квітні виповнилося 30 і який народився й виріс у селі Боржавське Берегівського району на Закарпатті, про військову форму мріяв змалку. Не чекаючи армійської служби, одразу після школи влився в лави ЗСУ за контрактом. То був 2013-й. І вже за рік, коли московитський загарбник порушив кордони на сході України, вступивши зі зброєю на землі Донбасу, у званні головного сержанта як командир інженерно-саперного відділення з позивним Likvidator у складі окремого інженерно-саперного багатонаціонального батальйону «Тиса» пішов боронити Батьківщину.

2014 року поблизу Станиці Луганської, прикриваючи відхід групи, Василь зазнав кульового наскрізного поранення у плече. Пройшовши лікування та реабілітацію, почав працювати у військовому комісаріаті. Через майже дев’ять місяців, усвідомивши, що його військове призначення — розмінування місцевості (саперна справа), повернувся на схід на фронт.

Серед іншого брав участь у ліквідації наслідків підриву складів боєприпасів у Балаклії та Калинівці: разом з колегами здійснював знешкодження, розмінування, знищення вибухонебезпечних предметів. Після відпустки долучився до участі в ООС на Донбасі у складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади, а згодом — повномасштабної війни.

Після 24 лютого 2022 року і повномасштабного вторгнення рф в Україну саперний підрозділ Шерегія передислокувався на запорізький напрямок. Мав завдання підривати мости та інші комунікації, щоб перешкоджати наступу ворожої орди. Де потрібно, мінувати шляхи підходу окупантів, розчищати від вибухонебезпечних предметів місця просування частин ЗСУ.

Ворожа міна стала фатальною

Під час одного з таких розмінувань 16 червня вибухнула російська міна ПМН 4.

«Вона була глибоко вкопана, і я не міг її виявити металодетектором, оскільки містила небагато металоелементів, — розповідав Василь. — Ми мали прочистити прохід крізь міни штурмовим групам, і рішення доводилося приймати в екстремальних умовах».

Підірвавшись, Василь не знепритомнів і контролював ситуацію. Товариші були недалеко, тож підібрали його і надали першу медичну допомогу. Поранення виявилося складним, із численними осколками та забрудненням рани вибуховою речовиною. Тож розпочалося тривале лікування, шпиталі змінювалися один за одним. Лівою ногою розповзлася гангрена. У Вінницькій обласній клінічній лікарні ім. М. Пирогова прийняли рішення ампутувати її до коліна. Рана стала гоїтися, але вже без протеза було не обійтися.

Постало питання, де протезуватися. В Instagram український актор Юра Гевко розмістив рекламу про протезування наших хлопців у Сполучених Штатах Америки. Василь туди написав і отримав відповідь, що треба заповнити анкету на сайті й лікар сам обере пацієнта. Позитивна звістка надійшла від Protez Foundation, президент якої — Юрій Рошідзе, фахівець, який багато допомагає українським воїнам.

«Коли поїхав до США, то нас, українських військових, урочисто зустрічали хлібом-сіллю, — продовжував Василь. — Як з’ясувалося, тамтешній лікар-ортопед Яків Градінар родом із закарпатського міста Виноградова. Підійшов до мене і каже: «Здоров. Ти із Сивлюша?» (Це давня назва міста, яка побутує й нині). Дуже приємно було побачити у Штатах земляка. Ми щиро привіталися».

Під час операції Likvidator відмовився від знеболювальних препаратів і навчився сам долати фантомний біль у нозі. Та головне, що тепер має кілька протезів і може сам ходити. Понад те, активно займається спортом, щодня бігає по кілька кілометрів. Для багатьох він приклад мужності й сили духу нездоланного українця. На таких, як кажуть, треба рівнятися всім.

Варто додати, що Protez Foundation має філію в закарпатському місті Свалява, тож для обслуговування протеза нашому героєві не треба долати тисячі кілометрів. Йому все роблять у своїй області безплатно.

Повернувся із дружиною

Ще 2016 року командування «Тиси» відрядило молодого військового на курси англійської мови до Кам’янця-Подільського. Та поїздка стала для Василя доленосною. Тепер він жартома каже: «Англійської так і не вивчив, проте знайшов собі добру дружину». Побралися 2019-го на малій батьківщині дружини у Хмельницькому.

Катерина — військовий психолог. Служить у Мукачеві у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Їздила у відрядження на запорізький напрямок. Саме вона найбільша підтримка та вірна подруга Василя Шерегія, пліч-о-пліч вони долають усі життєві перепони.

Про свої бойові завдання та подвиги Likvidator розповідає неохоче. Є речі, про які йому не хочеться говорити, а є й військова таємниця. Проте у його скарбничці добрих справ не одне врятоване життя. Якось брав участь у порятунку цивільного населення з окупованих територій. московити не хотіли випускати українців, використовуючи як живий щит. Там було багато дітей, особливо маленьких, на руках у матусь. Кілька разів брав участь в обміні населенням. Бувало, що безстрашного захисника навіть вважали працівником спецслужб.

Кілька військових спеціальностей

Із 17 липня цього року Василь служить інструктором відділення першого відділу Берегівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Про свою роботу каже, що це реабілітація. Займається військовослужбовцями-контрактниками. Розповідає, що разом з українцями боронити державу від рашистського загарбника приїжджають іноземці. Уже підписали контракт військові з бойовим досвідом з Мексики та Фінляндії. Запам’ятав і 19-річну дівчину із села Текове на Берегівщині.

У вільний час він залюбки допомагає побратимам консультаціями, бо має бойовий досвід розмінування. Прагне передавати здобуті знання та навички колегам-саперам. Розуміє, що навіть з настанням переможного миру в них ще буде дуже багато роботи.

За час служби у Збройних силах України  Likvidator постійно підвищував рівень свого професіоналізму, проходячи різні курси та здобуваючи нові військові спеціальності. 2014 року пройшов курси за програмою фахової підготовки механіка-водія БАТ-2. 2016-го став спеціалістом з розмінування першого рівня, ще через рік освоїв другий рівень, а 2020-го — третій, найвищий. Того самого року здобув спеціальність оператора із знешкодження саморобних вибухових пристроїв. 2019 року пройшов курси підготовки за спеціальністю водолаз-підривник.

Орден «За мужність» — із рук Президента

За роки служби професійні здобутки та подвиги Василя Шерегія було відзначено різними почесними нагородами. 2015 року він отримав відзнаку Президента України «Захиснику Вітчизни», наступного — «За участь в АТО». Поряд із цими нагородами груди воїна прикрасили почесний знак начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних сил України «За участь у ліквідації надзвичайної ситуації». У колекції нагород — «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня та «За розмінування» I—ІІІ ступенів. Його нагороджено відзнакою командира 128 окремої гірсько-штурмової бригади «Срібний едельвейс». За відмінну військову службу Україні Василеві вручено нагородну зброю. А 4 червня 2022 року з рук Президента України Володимира Зеленського отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Та головне для Likvidatorа — не нагороди, а те, щоб якнайшвидше ворог дав Україні спокій, щоб вона взялася за мирну відбудову. Головне, щоб його побратими знешкодили всі пекельні ворожі пристрої і щоб не було більше каліцтва й загибелі ні серед військових, ні серед цивільного населення.

Із такими мужніми героями, як Василь Шерегій, вільній Україні бути!

Наталія КОБАЛЬ
для «Урядового кур’єра»