Про будівництво храму Миколая Чудотворця у Волновасі заговорили у лютому 2017-го. А нині вже консервують на зиму готовий об’єкт, роблять бані та братимуться за внутрішні роботи. Є сподівання, що перша спільно споруджена духовна обитель відчинить двері для вірян у травні 2018-го.
До 22 травня 2014 року навряд чи хтось із волинян знав, що на Донеччині є місто Волноваха. Але того чорного дня, коли терористи майже впритул розстріляли бійців 51-ї окремої механізованої бригади, географічна назва була на вустах у всієї України. 18 загиблих — перші військові, які стали жертвами неоголошеної війни на сході країни. Їхні смерті змусили українців усвідомити, що ворог реальний, підступний, не зупинятиметься ні перед чим, тож аби йому протистояти, потрібні спільні зусилля.
Так Луцьк і Волноваху поєднала спільна біда. Майже через рік, у лютому 2015-го, вони стали партнерами. Свої підписи під меморандумом про співпрацю поставили тодішні очільники міст Волновахи — Сергій Демченко та Луцька — Микола Романюк. Як запевнив гість, очікували не економічних дивідендів. Акцентували на тому, що потрібно спільно будувати майбутнє в єдиній державі. Те, як політичні опоненти Луцького міського голови протистояли появі документа, — окрема тема.
Поєднані війною
Микола Романюк тоді тільки зазначив, що, мовляв, були зауваги стосовно того, що це підписання не на часі, бо війна, але він стояв на тому, що з проведенням такої роботи і так запізнилися років на 20.
Скільки добрих справ у різних царинах вдалося зробити за цей час, нині вже й важко перелічити. А щодо духовно-патріотичної ініціативи, то під час однієї з робочих поїздок до Волновахи Луцький міський голова Микола Романюк висловив ідею звести тут храм — на честь усіх захисників України та для пошанування полеглих за незалежність держави воїнів. Однак почати реалізовувати не встиг — через невиліковну недугу відійшов у засвіти на початку лютого 2017-го.
А вже 22 лютого митрополит Луцький і Волинський Михаїл зустрівся з ініціаторами спорудження церкви (до слова, це були здебільшого люди, які, об’єднавшись у благодійний фонд «Волинь 2014», на початку війни взяли на себе левову частку роботи із забезпечення наших воїнів — від термобілизни і бронежилетів до провізії й техніки). І вже через місяць, 17 березня, відбулося перше засідання ініціативної групи, яка взялася за втілення ідеї в життя, поділивши роботу за напрямами. А сам проект отримав назву «Луцьк — Волноваха: разом збудуємо храм».
Збирання та адміністрування коштів доручили виконавчій дирекції фонду «Волинь 2014», який має в області високий рівень довіри. Тож і перші внески у сумі по 100 тисяч гривень кожен надійшли від його фундаторів — ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» (ТМ «Вілія») та компанії «Модерн-Експо», очолювані відповідно Євгеном Дудкою та Петром Пилипюком. Проект храму з усіма відповідними розрахунками зробив Віктор Чорнуха, голова наглядової ради ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536», давній товариш покійного міського голови. Щоб унеможливити спекуляції на цій темі та появу різного штибу чуток, на сайті фонду створили окрему сторінку, де звітують і про отримане, і про зроблене.
З миру по нитці
Що важливо: на сході волиняни не просто будують культову споруду. До роботи взялися, створюючи не креслення маленького храму, а втілюючи в життя духовно-патріотичну ідею, що лише віра — то шлях до спасіння, а єднання — могутня сила, що збереже нашу державу. Тож і на території, відведеній на ці потреби, розробники проекту споруджують дерев’яну церкву, дзвіницю, гуманітарний центр із недільною школою і помешканням для священика та сквер. Капсулу з посланням до нащадків з нагоди зведення храму у Волновасі заклали 22 травня, у треті роковини розстрілу наших воїнів.
Увесь цей час до ініціативи долучалося багато небайдужих громадян. А старт, так би мовити, народної підтримки будови дали навесні під час фестивалю «Вишиті обереги єднання», коли городяни та гості міста жертвували на церкву гривню-п’ять-десять.
Та масштабний проект потребував фінансування у межах п’яти мільйонів. І для залучення значної суми у липні 2017-го ініціативній групі вдалося провести перший благодійний збір коштів. Тоді акумулювали майже 700 тисяч гривень. З-поміж двох десятків речей, які продали під час імпровізованого аукціону, — золотий «Паркер» Миколи Романюка (подарований йому на день народження другом зі студентських часів Сергієм Тігіпком, яким він підписав багато важливих документів, зокрема і договір про співпрацю з Волновахою), ікону від народного артиста України Павла Дворського, викувану з відстріляних гільз інсталяцію «Соняшники» (на замовлення народного депутата з Волновахи Дмитра Лубенця).
У листопаді 2017-го черговим етапом збирання коштів став благодійний вечір під патронатом голови Волинської обласної державної адміністрації Володимира Гунчика. Цей захід додав до скарбнички будівництва храму Святого Миколая Чудотворця понад 1,3 мільйона гривень.
Координатор ініціативної групи Володимир Мельникович (свого часу очолював УСБУ у Волинській області) упевнений, що присутніх покликала на цей вечір звичайна християнська риса бути вдячними тим, хто нас захищає. Він визнав, що нелегко давалася навіть сама ідея будівництва.
«Але коли побували на місці загибелі наших бійців разом із рідними полеглих, то прийняли рішення, що мусимо щось зробити, аби пам’ять про воїнів жила і служила миру та возз’єднанню України», — зазначив він.
Того вечора з молотка пішли й особисті речі міського голови Миколи Романюка (їх у куточок співпраці Луцька і Волновахи у гуманітарному центрі купив нинішній заступник голови Волноваської райради Сергій Демченко, який свого часу підписав меморандум), і твори мистецтва, і раритетні лоти. З-поміж таких — автомобіль «Волинянка», що сходив з конвеєра Луцького автомобільного заводу, яким тривалий час до призначення на посаду голови облдержадміністрації керував Володимир Гунчик.
Також на продаж виставили картини бійців 51-ї ОМБр. Їх учорашні воїни створили в межах арт-терапевтичної реабілітації. І ці роботи придбав знаний аграрій керівник СГПП «Несвіч» Володимир Кучера. Мав для цього особливу мотивацію: з авторами картин служив його син, який пішов захищати Україну від ворога під час першої хвилі мобілізації, у 2014 році. «Як ми його відправляли… скільки всього возили. І спали з телефонами, як був там, — досі не може стримати хвилювання мати бійця Любов Кучера і вже зовсім тихо додає: — Коли тих хлопців вбивали під Волновахою, син був лише через два блокпости від них. Але це ми тільки потім дізналися».
Заради спільної мети
Щодо фінансування будівництва, то за цей час на спорудження храму, гуманітарного центру, малих архітектурних форм уже зібрали коштами, матеріалами та послугами майже 4 мільйони гривень. Долучилися і юридичні, й фізичні особи. Чимало благодійників воліють залишатися анонімами. А географія тих, хто допомагає, — вже давно не лише Волинь.
Нині дерев’яний корпус церкви, в якій в останні дні серпня освячували закладення першого бруса, фактично збудовано. Зрозуміло, зима призупинила зовнішні роботи. Тож нині споруду консервують. Але роботи вистачає. Найперше працюють над тим, щоб і до храму, і до будинку священика (у якому розмістять гуманітарний центр, де працюватиме недільна школа) провести газ та електроенергію, що дасть змогу взятися за внутрішні роботи. А ось зводити малі архітектурні форми (дзвіниця, місця для освячення води, каплиця), під які вже залито фундаменти, розпочнуть навесні. Отож роботи хоч і не тривають відповідно до раніш окресленого графіка з певних причин, зокрема і погодних, але все вдається.
У Волновасі щиро вражені й ініціативою, і темпами та завзяттям у її втіленні. Тож і самі провели благодійний бал на підтримку будівництва, переказавши на рахунок 20 тисяч гривень.
А організатори наголошують: вони вдячні за кожну копійку, пожертвувану на храм. Щоб 22 травня 2018 року, вчетверте віддаючи данину пам’яті полеглим бійцям 51-ї ОМБр, ті, хто долучився до реалізації ідеї, вшанували всіх воїнів-захисників відкриттям церкви.
Однак хоч значну частину справи зроблено, є ще чимало того, що потребує допрацювання і коштів. Тож ініціативна група інтенсивно працює, поєднуючи і поточні питання будівництва, і реалізацію нових ідей щодо збирання грошей, зокрема й за участі людей мистецтва. Одна з найближчих перспектив щодо цього — доброчинний концерт. Перший такий з доброї волі народного артиста України Павла Дворського відбувся у вересні. Тоді пожертвували майже 150 тисяч гривень. А на початку грудня — ще майже 9 тисяч, провівши благодійний творчий вечір, додала поет, композитор, автор і виконавиця власних пісень Світлана Бояркевич. Наступний крок заплановано на лютий — виступом без отримання гонорару внесок у справу пошанування пам’яті загиблих і єднання вирішив зробити Олег Скрипка. До речі, і цих митців, і чимало інших залучив до підтримки будівництва у Волновасі заслужений діяч мистецтв України волинянин Віталій Іваницький, який теж у групі, що реалізовує проект.
Післямова.
На початках роботи над втіленням у життя гуманітарно-патріотичної місії Володимир Мельникович зазначив, що ця ініціатива має стати містком єднання людей, яких тривалий час намагалися поділити, а благородна справа буде не проектом окремих благодійників, а народним, спільним будівництвом. Нині з упевненістю можна стверджувати: так і сталося. Маючи змогу долучатися до реалізації ініціативи та спостерігаючи за всіма процесами, поділяю впевненість Віктора Чорнухи, який під час благодійного вечора заявив: «Ми гарантуємо, що разом відкриємо цей храм!»
Ми в Google+