Згідно з указом Президента України,Олександра Сирськогобуло призначено на посаду головнокомандувача Збройних сил у лютому цього року. Це призначення, а також подальші зміни у військовому керівництві, відхід українських військ від Авдіївки, тривалий наступ російських загарбників та оголошення про перехід України до стратегічної оборони стали об’єктами прискіпливої уваги, і не лише в Україні. Серед західних союзників і партнерів почали лунати тривожні думки, що Україна втрачає позиції та спроможності для продовження боротьби з ворогом. Наскільки обґрунтовані такі оцінювання, яка реальна ситуація на полі бою і що означає нова стратегія українських військ, Укрінформу розповівголовнокомандувач Збройних сил України генерал-полковник Сирський.
— Олександре Станіславовичу, із фронту надходять тривожні новини. Ворог продовжує тиснути на українські позиції, намагається наступати на куп’янському напрямку та на Лиман, створює загрози для Ямполя і Сіверська. Важкою залишається ситуація на авдіївському напрямку. Знаємо, що кожен крок дається ворогові великою кров’ю, але… Що відбувається? Чи є у Збройних сил ресурси та можливості, щоб зупинити таке просування ворога?
— Ситуація на фронті справді складна. Але на фронті вона й не буває іншою. Безумовно, кожен день вимагає від наших солдатів та офіцерів максимального напруження сил. Але ми не тільки стоїмо в обороні, а ще й щодня на різних напрямках самі просуваємось вперед. Останнім часом кількість повернутих нами позицій перевищує кількість втрачених. Ворогові не вдалося істотно просунутися на стратегічних напрямках, його територіальні здобутки, якщо вони і є, мають тактичне значення. Цю ситуацію ми контролюємо.
Варто визнати, що поточна обстановка на певних напрямках напружена. російські окупанти й далі нарощують зусилля та мають чисельну перевагу в особовому складі. Вони традиційно не зважають на втрати і продовжують застосовувати тактику масованих штурмів. На певних напрямках щодоби підрозділи Сил оборони України відбивають по кілька десятків атак.
Досвід минулих місяців і тижнів переконує, що ворог значно наростив активність авіації, застосовує КАБи — керовані авіабомби, які руйнують наші позиції. Крім цього, супротивник веде щільний артилерійський та мінометний вогонь. Ще кілька днів тому перевага ворога щодо випущених боєприпасів становила співвідношення близько 6:1.
Але ми навчилися воювати не кількістю боєприпасів, а майстерністю застосування тієї зброї, яка є. Крім того, максимально використовуємо перевагу в засобах безпілотної авіації. Хоч ворог намагається нас наздогнати в цьому ефективному виді зброї. Супротивник продовжує наступальні дії на широкому фронті, намагається будь-якою ціною вийти на кордони Донецької та Луганської областей, потіснити нас на лівому березі Дніпра в Запорізькій області.
На певних ділянках фронту нам вдалося вирівняти ситуацію щодо артилерії, і це відразу позначилося на обстановці загалом. Наші артилеристи використовують високоточні боєприпаси для ураження скупчень супротивника навіть за десятки кілометрів від лінії фронту. Ворог щодоби не лише має значні втрати в живій силі й техніці, зокрема артилерійських системах, — він ніколи й ніде не може почуватися в безпеці, на тимчасово окупованих територіях України теж. Це важливий психологічний чинник. Окупантам не буде спокою на нашій землі ніколи. І кожен окупант повинен це усвідомлювати.
Зрозуміло, що це статистика, але важливо знати: лише за лютий — березень цього року (на 26 березня) ворог втратив понад 570 танків, приблизно 1430 бойових броньованих машин, майже 1680 артилерійських систем та 64 системи ППО.
Сили оборони України утримують під контролем головні висоти та райони оборони. Наша мета — не допустити втрати своєї території, максимально виснажити супротивника, завдати йому найбільш можливих втрат, сформувати і підготувати резерви для проведення наступальних дій.
Важливо, що активність ворога в повітрі також вдалося знизити, зрозуміло, завдяки майстерності наших підрозділів протиповітряної оборони. Лише протягом десяти днів у лютому вони збили 13 літаків супротивника, зокрема відразу два стратегічно важливі літаки спостереження та управління А50. Тож із майстерністю особового складу в нас усе гаразд. Сподіваємося отримати від партнерів більшу кількість засобів ППО і головне — ракет до них, особливо з урахуванням того, що ворог перейшов до тактики масованих повітряних ударів і по українських військах, і по цивільній інфраструктурі, мирних містах України. Ми зобов’язані їх захистити.
Ми змінюємо тактику дій і на морі. Атаки безекіпажних дронів на кораблі супротивника такі ефективні, що це дає змогу говорити про зміни у стратегії бойових дій на морі загалом. Ми цілеспрямовано нищимо російський чорноморський флот. І робитимемо це надалі. Останніураження кількох корабліву Севастополі — ще одне підтвердження цього.
— Ваше призначення відбулося після гучної і, будемо відвертими, не зовсім зрозумілої відставки із цієї посади генерала Валерія Залужного. Із чим пов’язані такі зміни, як і переформатування фактично всього військового керівництва? Як такі пертурбації сприйняли війська?
— У військових є один обов’язок — ми не обговорюємо наказів, а їх виконуємо. Тож якщо у Президента країни, Верховного головнокомандувача, були причини для такої заміни, особливо під час активної фази війни — це означає, що вони вагомі. Ми з Валерієм Федоровичем працювали пліч-о-пліч у найважчі часи від початку російського повномасштабного вторгнення й навіть раніше. Працювали як одна команда. Бажаю йому успіхів нановій і дуже відповідальній посаді.
Можу сказати, що всі наші знання і весь досвід, набутий вже під час повномасштабної війни в боях з переважними силами ворога, буде спрямовано на підвищення ефективності наших дій та максимального ураження його ударних угруповань. На цій основі відпрацьовуємо алгоритми роботи органів військового управління на всіх рівнях. Ідеться про детальне, ретельне планування дій об’єднань, з’єднань і частин, зрозуміло, з урахуванням потреб фронту. Від чіткої роботи цієї вертикалі, яка охоплює планування та забезпечення бойових дій, своєчасного постачання новітньої зброї та боєприпасів від наших західних партнерів залежить не лише успіх кожної з військових операцій, а й життя людей. Про це варто пам’ятати командирам усіх рівнів, та й нашим союзникам на Заході ми постійно про це нагадуємо.
Наші штаби повинні знати всі без винятку потреби фронту і володіти ситуацією на кожній його ділянці. У цьому на першому плані — кваліфікація офіцерів, що належать до органів військового управління.
Можу підтвердити, що склад Генерального штабу та інших органів військового управління буде оновлено завдяки бойовим офіцерам з великим практичним досвідом бойових дій, який вони набували на полях вже цієї війни.
— Які зміни відбудуться на полі бою після вашого призначення?
— Ситуація на полі бою залежить не лише від головнокомандувача, як ви розумієте. Сучасна війна потребує рішучості й ініціативи на місцях, саме там, де тривають бойові дії. Успіх бойових операцій залежить від офіцера, сержанта, солдата, які перебувають в окопах та на опорних пунктах, — саме вони на своїх плечах несуть це величезне бойове навантаження. Можемо визначати стратегію і проводити координацію дій, оперативно відповідати на зміни обстановки та потреби фронту. А в основі філософії застосування військ — принаймні це моя позиція — має бути покладена головна формула. Найцінніше, що мають наші Збройні сили, — люди. Наше завдання — берегти їхні життя й водночас завдавати максимальних втрат ворогові. Реалізація цього принципу потребує дотримання балансу між виконанням бойових завдань та відновленням військових частин і підрозділів. Люди в нас — Герої, але їхні сили не безмежні, вони також потребують відновлення й відпочинку. Тому на сьогодні вжезапочатковано процес ротації військових частинна лінії фронту, що дає нам змогу повноцінно відновити боєздатність не лише техніки, а насамперед забезпечити відпочинок та відновлення наших військовослужбовців. Для забезпечення цього процесу нам потрібні люди. Саме тому хотів би, щоб кожен чоловік призовного віку в Україні усвідомлював: від його волі та дій залежить, щоб Україна вистояла. Цей процес не обмежується тільки діяльністю ТЦК. Це цілий комплекс питань, який містить навчання людей, їх належне екіпірування та забезпечення. Такі зусилля охоплюють також заходи із соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх родин. Треба потурбуватися про те, як складається життя військовослужбовця після звільнення або демобілізації.
Зрозуміло, лише зусиллями Збройних сил виконати всі ці завдання неможливо. Ми бачимо, що держава не стоїть осторонь і вже створює механізми для вирішення всіх цих питань.
Українці далі йдуть захищати свою країну, зокрема повертаючись з-за кордону. Маємо багато добровольців, і це не перебільшення. Не стверджую, що проблем немає, але наголошую, що ми робимо все, щоб їх розв’язати.
— Раніше казали, що для підтримання боєздатності та забезпечення ротації підрозділів та частин Збройних сил на фронті необхідно мобілізувати ще 500 тисяч людей. Наскільки реальне таке число тепер?
— Після перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу Збройних сил цю цифру було істотно зменшено. Очікуємо, що в нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Ідеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців.
Треба зважати на те, що люди — не роботи. Вони виснажуються фізично й психологічно, особливо в умовах бойових дій. Наприклад, ті люди, які прийшли до ТЦК в лютому 2022 року, потребують відпочинку та лікування. Достатньо згадати, що бойова 110 бригада була задіяна на авдіївському напрямку від початку повномасштабного вторгнення. Їй треба відновитися і відпочити, і це об’єктивна необхідність. І таких частин чимало.
Нині переглядаємо чисельність певних частин, які не беруть участі в бойових діях, на підставі аудиту їхньої діяльності. Це дало нам змогу вивільнити тисячі військовослужбовців і спрямувати їх до бойових частин. Але й у цьому необхідно утримуватися від крайнощів. У всіх арміях світу є особовий склад, який не бере участі в бойових діях, але забезпечує бойові підрозділи. Це не менш важлива частина роботи. Та війна, яку ми вимушені вести проти російських загарбників, — це війна на виснаження, війна логістики. Тож значення ефективності тилових підрозділів не можна недооцінювати. Ідеться про систему забезпечення військ продовольством і боєприпасами, ремонтні підрозділи, медичні заклади та багато іншого. Ці люди роблять вагомий внесок в ефективність бойових дій.
Хочу наголосити: ті громадяни, які приходять до війська після мобілізації, не потрапляють відразу на фронт. За дуже спеціальними винятками, наприклад, коли в людини вже є бойовий досвід, більшість цих осіб прибувають до навчальних військових частин та центрів. Кількість людей, які проходять таке навчання, на лютий поточного року становила 84 відсотки загальної кількості мобілізованих. Лише після такого навчання їх можуть спрямовувати на доукомплектування військових частин для відновлення їхньої боєздатності.
— Коли українські війська виходили з Авдіївки, російська пропаганда кричала ледь не про тисячі полонених українців. Що там відбувалося насправді?
— Ми відвели свої сили з Авдіївки, тому що ворог мав істотну перевагу в силах і засобах штурмових підрозділів. Через постійні бомбардування керованими авіабомбами цілісність нашої оборони було порушено, що дало змогу супротивникові поступово просуватися вперед. Також негативну роль відіграла недостатня кількість боєприпасів для нашої артилерії. Це не дало змоги в таких умовах вести ефективну контрбатарейну боротьбу. Тож щоб запобігти оточенню та зберегти життя людей, я ухвалив рішення вийти з Авдіївки.
На жаль, під час цих боїв 25 українських військовослужбовців потрапили в російський полон. Це війна… російські пропагандисти намагаються використати різні відео з полоненими українськими воїнами для дискредитації Сил оборони України, психологічного тиску та поширення паніки серед українців. Хочу сказати цим солдатам, якщо вони мене почують, їхнім родинам: ми нікого не забули і робимо все, щоб звільнити цих військовослужбовців з ворожого полону. До цих зусиль повною мірою залучено і керівництво нашої держави, і Головне управління розвідки Міністерства оборони та командування Збройних сил.
Варто також пам’ятати, що наступ на Авдіївку обернувся для ворога значними втратами, і про це навряд чи розповідатимуть у російському телевізорі. Лише в період із 10 жовтня 2023 року до 17 лютого 2024-го на авдіївському напрямку російські загарбники втратили: 47 186 осіб особового складу, 364 танки, 748 бойових броньованих машин, 248 артилерійських систем, п’ять літаків. Сили оборони України від початку Авдіївської оборонної операції на цьому напрямку взяли в полон 95 російських окупантів.
— Від початку повномасштабної війни, яка триває вже понад два роки, ви очолювали оборону Києва, керували військами під час визволення Харківської області. За оцінюванням певних західних ЗМІ, над Харковом знову нависає загроза російського наступу. Наскільки реальна вона, на ваш погляд?
— Ми не можемо ігнорувати будь-яку інформацію про підготовку ворога до наступальних дій, тому вживаємо всіх заходів для адекватного реагування на таку ймовірність. На сьогодні проводимо великий комплекс робіт з фортифікаційного обладнання територій і позицій, встановлюємо комплексну систему загороджень, проводимо планування застосування наших військ у разі таких дій. Уже маємо досвід бойових дій у Харківській області, нам вдалося визволити значну частину Харківщини. Саме тоді відбувся масштабний обвал російського фронту. Якщо росіяни рушать туди знову, Харків стане для них фатальним містом. Але, звісно, кожна військова операція по-своєму унікальна, і просто скористатися її умовною калькою в наступній ситуації на фронті не вдасться за жодних умов.
Сучасна війна — це математична задача із сотнями змінних, у якій кожен складник може мати вирішальне значення.
— Не можу не запитати: де поділися лінії фортифікації, на які наші війська мали б відійти з Авдіївки?
— Почну з головного. Нам вдалося зупинити супротивника неподалік Авдіївки, використовуючи позиції, які обладнували під час бою. Основна лінія фортифікаційних споруд обладнана і розміщена значно далі, у глибині нашої оборони. Триває підготовка потужних ліній оборони на майже всіх загрозливих напрямках. Для керівництва держави і Збройних сил, місцевих адміністрацій тощо зведення фортифікаційних ліній і споруд — тепер один із пріоритетів. Підготовлені укріплення зберігають життя наших воїнів. Будівництво розгалуженої системи інженерно-фортифікаційних споруд — це не лише завдання інженерних підрозділів Сил підтримки Збройних сил України та військових частин. До цього процесу залучені обласні військові адміністрації та підрозділи Державної спеціальної служби транспорту. Ця робота постійно триває.
— Наскільки істотна допомога для Збройних сил від наших західних союзників і партнерів?
— Ми дуже вдячні нашим західним союзникам, країнам НАТО, Євросоюзу та іншим партнерам за підтримку. Без такої підтримки, без постачання зброї, боєприпасів, засобів ППО, важкої техніки нам було б набагато важче воювати з підступним і потужним ворогом. Ми були б ще більш вдячні, якби ця допомога надходила швидше і в достатній кількості. Варто визнати: ми не змогли досягнути більшого успіху під час харківського наступу, тому що нам не вистачило ресурсів. Брак ресурсів та необхідної кількості боєприпасів дав змогу росіянам глибоко закопатися в землю на півдні України, в Запорізькій області, і штурм цих позицій без ефективної підтримки з повітря коштував нам людських втрат і техніки. Останній випадок — Авдіївка. Ми б, безперечно, зберегли ці позиції за наявності достатньої кількості насамперед засобів ППО та артилерійських снарядів.
Це не претензія, а констатація факту. Вірю, що наші союзники вже усвідомили, з ким мають справу в росії, й дуже хотіли б бачити наш успіх у боротьбі з ворогом. Нам не вистачає зброї, все інше ми спроможні зробити самі. Ми вдячні нашим партнерам за кожен снаряд, за кожну тонну пального. Але для ефективного планування операцій нам потрібна передбачуваність такого постачання.
Тепер Сили оборони виконують завдання на всій величезній лінії фронту фактично в умовах нестачі озброєння та боєприпасів. Тож перехід до стратегічної оборони — логічне рішення. Але настільки ж логічно і зворотне: якщо Захід, як заявляє, поставить Україні все, що потребують її Збройні сили, це дасть змогу відкинути ворога, хоч би скільки людей мобілізовувала росія, і нарешті завершити цю війну військовою перемогою над супротивником.
Але й ми не сидимо склавши руки, а нарощуємо спроможності вітчизняного ОПК. Якщо до його розвитку буде залучено європейців в обсягах, які обіцяють, думаю, ми розв’яжемо із часом проблему снарядного голоду. Нині за кількістю новацій та власних розробок зброї, військової техніки і головне — за їхнім практичним використанням на полі бою Україна перебуває в абсолютних лідерах. У цьому контексті можна згадати про переозброєння артилерійських підрозділів вітчизняною гарматою 155-мм «Богдана» з одночасним доукомплектуванням її автоматичною системою наведення вогню. Невдовзі, можна очікувати, в Україні вироблятимуть певні зразки західних гаубиць та вітчизняні нарізні міномети. Це стосується і розроблень сучасного ракетного озброєння та систем контрбатарейної боротьби. Про виробництво дронів суспільство вже доволі добре знає. Тож усі ці заходи можуть забезпечити оперативну перевагу над ворогом на фронті найближчим часом.
Також добрий приклад — відновлення і капітальний ремонт гаубиць американського виробництва М777. Ми налагодили виробництво певних таких деталей в Україні. Зокрема, під час відновлення кожної одиниці цієї гаубиці застосовують 40 відсотків деталей, запасних частин, виготовлених для потреб Збройних сил України на вітчизняних підприємствах. Плече постачання, обслуговування, ремонту та відновлення скоротилося в багато разів, і фронт відчуває ці якісні зміни.
— Що для головкома Сирського сьогодні головне?
— Як я вже казав, тепер головне для нас — зберегти людей. Залізо можна відновити, а людей, що загинули, вже не повернеш.
Є ще один пріоритет — єдність суспільства, відсутність політичного розбрату. Маємо пам’ятати про трагічні сторінки нашої історії. Я впевнений: росія ніколи не зможе перемогти нас на полі бою, доки українці зберігають єдність та силу духу. Якщо марнувати енергію та сили на порожні політичні суперечки одне з одним — це шлях навіть не до поразки, а до загибелі.
Хочу, щоб це розумів кожен українець: росія відмовляє всім нам у праві на життя. Саме тому поразка і загибель тотожні. Тепер знову настав час, щоб країна перетворилася на міцний єдиний кулак. Головне завдання України — зберегти єдність, це основний складник нашої перемоги.
Дмитро ШКУРКО, Укрінформ
Ми в Google+