У багатоповерхівці на Північній Салтівці, де до повномасштабної війни мешкав Віталій Максимов із сім’єю, немає чотирьох поверхів. Їхню квартиру знищено на 80 відсотків. Та він радіє, що встиг вивезти сім’ю ще до того, як російські загарбники почали бомбити житлові квартали Харкова. Тепер його рідні за кордоном, а сам він вже шістнадцятий місяць великої війни щодня виходить працювати на Харківське авіапідприємство. Розбомблені будівлі й залишки боєприпасів на заводській території красномовно свідчать, наскільки тут небезпечно.

Робота під обстрілами

«Безліч разів нас обстрілювали. Вибухало всюди, і навіть поруч зі мною. Як ми вціліли, не знаю. Просто пощастило. У бомбосховища не бігав, бо тут спочатку гепає, а потім звучить сигнал повітряної тривоги. Куди вже бігти?» — розмірковує директор департаменту з виробництва Віталій Максимов.

У лютому цього року Віталій разом ще із трьома співробітниками вкотре потрапив під ракетний обстріл. Двох із них було поранено, дивом всі залишилися живі.

«Вибухнуло за 10—12 метрів від мене. Вибуховою хвилею нас відкинуло і притисло. Але ми змогли вибратися з-під завалів. Найбільше постраждав заступник начальника цеху №33 Андрій Юр’єв. Медики прибули швидко і врятували. Усі, хто там був, живі», — розповідає Віталій Максимов.

Він міг би відмовитися від небезпечної роботи, виїхати із прифронтового міста, як це зробило чимало людей. Але не захотів, бо вважає, що перемогу треба наближати кожному на своєму місці, всім разом слід багато працювати, щоб закінчилась війна і швидше повернулися рідні, і щоб вони мали куди вернутися. У тому, що авіазавод працює всі ці місяці великої війни, є і його значний внесок.

«Віталій Максимов намагається бути корисним заводу: шукає замовлення, знаходить, організовує їх виконання, залучає фахівців для цього. У тому, що на рахунки підприємства надходять кошти, і його заслуга. Узимку, перебуваючи на заводі, він знову потрапив під ракетний обстріл. Був поряд із постраждалими. Одним з перших зустрічав рятувальні служби, разом з ними обстежував завали», — розповідає Сергій Крюков, директор департаменту з режиму та безпеки ХДАВП.

Сам Максимов не вважає свою роботу під регулярними обстрілами героїчною. Скромно каже, що робить те, що повинен.

Із мрією про українські літаки

Професію авіабудівника Віталій Максимов обрав ще в юності, тому вступив у ХАІ, а після навчання прийшов на Харківське авіапідприємство. 2000-го починав працювати майстром у цеху №27. Це був час, коли піднімали в небо вантажно-пасажирський Ан-74ТК-300, розгортали серійне виробництво регіонального Ан-140. Із 2002-го молодий спеціаліст почав обіймати керівні посади заступника, начальника різних цехів, згодом — заступника генерального директора. З 2021 року він директор департаменту з виробництва. Вірить, що Харківський авіазавод має майбутнє.

«Державі потрібні літаки. Для розвідки, перевезення поранених, пасажирські. Майбутнє цього заводу одне — виготовляти літаки, тоді він існуватиме. Цим треба займатися. Ми живемо в новому столітті, за останні роки літакобудування дуже змінилося. З’явилися нові матеріали, навіть технологія виробництва літака. Мрію, щоб на ХАЗ прийшли молоді випускники ХАІ з новим мисленням і технологіями. Добре було б обновити устаткування, встановити верстати, які споживають менше енергії, а мають удесятеро-вдвадцятеро більшу продуктивність, потрібна модернізація», —  каже директор департаменту з виробництва.

На його думку, антоновські літаки, які випускали на ХАЗ в 1990-х роках, і досі перспективні, а проблему заміщення російських комплектуючих можна розв’язати.

«Ан-74 — літак, якому ще довго не буде заміни. Вони потрібні державі нині й будуть потрібні після війни. Прекрасний літак для внутрішніх пасажирських перевезень — Ан-140. Легка авіація затребувана, ми маємо досвід виготовлення повітряних суден. Наші літальні апарати потрібно модернізувати і випускати далі. Половину деталей ми спроможні виготовляти самі, а половину — закуповувати у визнаних виробників, вітчизняних та іноземних», — вважає Віталій Максимов.

росіян як партнерів у майбутньому він не розглядає, а ХДАВП не співпрацює з ними ще з 2014 року. «Ніхто в нинішньому колективі не бажає з ними працювати», — запевняє Максимов.

Для нього самого літак означає свободу. росіяни ж, навпаки, використовують авіацію як засіб для поневолення і знищення цілого народу. Ми більше ніколи не будемо братніми.

Надія ТЕСЛЯ
для «Урядового кур’єра»