Стіни невизначеного (колись, мабуть, блакитного) кольору, обшарпані настільки, що вже невідомо, чого на них більше — фарби чи брудно-білих поцяцькованих грибком плям, нагадують якусь моторошну мапу. Шість старих ліжок із продавленими матрацами, убога табуретка й тьмяні вікна. Це не зона відчуження, і сталкерів тут немає. Це — інфекційне відділення дитячої лікарні на півдні України, куди цього літа з кишковою інфекцією потрапила донька знайомої. Стійки для крапельниці в палаті теж немає. Є старий вішак, до котрого дротом прикручено обрізану пляшку з-під мінералки. В ній — пакет із розчином хлориду натрія. Як лікуватися (одужувати!?) в такому місці, коли на нього лячно дивитися навіть на фото, які жінка виклала у Фейсбук? Це — найправдивіший пам’ятник нашій нинішній медицині.
Суперечки за «столицю»
Торік Мінздоров’я відновило ініціативу створення госпітальних округів, котрі в ідеалі повинні оформитися в таких межах і такому переліку лікарень, щоб у перспективі на їх основі можна було створити ефективну й сучасну медичну мережу. Робота над госпітальними округами триватиме до кінця цього року й відбуватиметься в три етапи: формування меж госпітального округу, створення госпітальної ради, розроблення плану розвитку госпітального округу. «Очікуємо, що цього року завершимо два перші етапи. Госпітальні округи створюють для того, щоб наблизити до людини послуги вторинної медичної допомоги, стаціонару й більш складної допомоги. Ці послуги надаватимуть в опорних лікарнях, які мають бути в кожному госпітальному окрузі», — пояснює заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк. Усі рішення ухвалює госпітальна рада, проте вони мають рекомендаційний характер. Рада розробляє план розвитку округу, під який можна отримати інвестиції від держави. «Не потрібно залучати депутатів, краще експертів, медиків і пацієнтів. Бо тема переходить у політичну площину, оскільки депутати прагнуть заробити на цьому дивіденди. Водночас це технічна, а не політична робота: треба об’їхати весь округ, сісти й порахувати», — пояснює він.
16 областей вже виокремили госпітальні округи. Одна нині перебуває на погодженні, ще сім — у процесі формування, щодо чотирьох із них ще тривають серйозні дискусії. Найпроблемнішими, за словами Павла Ковтонюка, є Закарпаття, Миколаївська, Львівська й Одеська області. «Процес створення не прив’язаний у часі. Ми хотіли б фінішувати вже цього року, проте в будь-якому разі санкцій не буде. Найбільшим покаранням для регіону, який не визначив госпітальні округи, буде те, що не прийдуть інвестиції, бо ці області не зможуть надати перелік пріоритетних потреб на розвиток мережі», — каже він.
Водночас, приступивши до створення госпітальних округів, громади нарікають на невизначеність щодо функціонування рад та неготовність місцевої влади до такої роботи. «Якщо госпітальний округ має у назві місто, яке входить у госпітальний округ, то йому надається прерогатива у створенні госпітальної ради. Якщо нема такого центру — то пріоритет в облдержадміністрації. А відтак виникає дуже багато запитань: хто повинен входити в раду, медичні фахівці чи керівники установ, районів тощо, як відбуватиметься передавання коштів. Через ці причини створення ради лише на початковій стадії», — вважає голова Менської райради Олександр Мисник.
Часто громади сперечаються, де розташовуватиметься центр госпітального округу. «У північному госпітальному окрузі поки немає центру. Ним може бути або Корюківка, або Мена. Однакові лікарні, однакова кількість людей. Але якщо говорити про інфраструктуру, то через Мену вдень проходить 89 автобусних рейсів, а через Корюківку — 19. А перевізник, звичайно, зацікавлений в пасажирах», — пояснює секретар Менської міської ради Юрій Стальниченко.
Беріть ініціативу у власні руки
Саме ці питання й повинні вирішувати госпітальні ради, кажуть у МОЗ. «Вони мають розв’язати математично-логістично-господарське завдання, як за специфіки певної області (інфраструктура, маршрути, якими їздять пацієнти, лікарні, де вони лікуються, бо лише на місцях знають справжню, а не офіційну статистику) забезпечити людям доступ до якісної послуги. Тому що суть формування госпітальних округів — не в тому, де столиця. Ми займаємося плануванням: куди поставляти обладнання, аби воно було максимально затребуваним. І лише в такому разі до них на роботу приїде фахівець із великого міста».
Навіть там, де госпітальних рад ще нема, всі зацікавлені можуть вже ініціювати її засідання і починати роботу. «Дуже прошу: беріть на себе ініціативу, запрошуйте керівника департаменту ОДА, який є представником МОЗ в області і володіє інформацією та повідомить про всі нормативні акти, і працюйте», — наголошує заступник міністра.
Рахуйте лікарів, а не ліжка
Тим часом найпоширеніша думка щодо створення госпітальних округів у регіонах така: створять округ, а значить, нашу районну лікарню перенесуть в інше місце. «Усі лікарні залишаються. Але не буде лише просто вивіски чи статусу. Треба дивитися на те, що всередині, скільки людей там лікують. Ми хочемо все впорядкувати. Районна лікарня одного міста приймає 11 пологів на рік, а інша — 900. Називаються вони однаково, але послуги кардинально різняться. Ми дивимось на послугу та куди йде пацієнт, бо нас чекає реформа і гроші підуть за людиною», — каже він.
Так, у результаті змін упорядковані потоки пацієнтів мають полегшити завдання для місцевих лікарень. Оскільки часто на місцях переживають за скорочення ліжок, нам всім треба усвідомити, що людей лікують не ліжка, а фахівці. І рахувати треба саме лікарів: не можна запровадити сучасну технологію стентування в лікарні, котра обслуговує менше 300 тисяч людей, оскільки туди не поїде працювати інтервенційний кардіолог.
Водночас важливо не змішувати в одному казані створення госпітальних округів та адміністративно-територіальну реформу, що також часто відбувається в областях. «Госпітальні округи будуть змінюватися. Зараз ви розраховуєте на 120 тисяч, бо погані дороги, та коли збудують європейські, ви переплануєте свої лікарні та їхні послуги. Це — динамічна історія», — упевнений Павло Ковтонюк.
Насамкінець. Не знаю, хто автор влучного вислову: «Чи довго чекати, коли стане краще? Якщо чекати, то довго». Шлях змін гігантської і неповороткої пострадянської системи не буде коротким чи простим. Проте якщо припинити кивати лише в бік профільного міністерства, а нарощувати на місцях власні м’язи відповідальності, тренуватися й робити те, що ніколи не робили, ми нарешті не помиратимемо в 40 років від інфарктів й інсультів і не витрачатимемо зайві півгодини на дорогу до профільної лікарні, натомість житимемо на 10 років довше.
Ми в Google+