Наступного дня після Покрови Пресвятої Богородиці у селі Климець Сколівського району Львівської області на Верецькому перевалі відкрили й освятили Меморіальний комплекс полеглим січовикам Карпатської України. Саме тут у 1939 році було розстріляно сотні українських патріотів, які обстоювали право українського народу на незалежність.
В урочистостях взяла участь віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, дід якої був одним з керівників Карпатської Січі, — Дмитро Климпуш у листопаді 1938 року на запрошення Августина Волошина долучився до створення Карпатської Січі та очолив її, ставши головним комендантом.
«Історія цінна не лише сама по собі — як пам’ять про минуле, про наших предків, а й тим, чого вона нас навчає. А навчає вона нас простої, але важливої речі: у тяжкі часи нація виживає завдяки людям, які здатні покласти життя заради неї. Заради волі та незалежності власного народу, — не стримувала емоцій урядовець. — І сьогодні маємо не тільки вшановувати їх і пишатися ними, а й спитати себе: чи робимо все можливе й неможливе заради свободи нашої країни — так, як це робили вони?»
Карпатська Україна, за словами віце-прем’єр-міністра, була «відчайдушною спробою» утвердити незалежну Україну в часи, коли великі «історичні» держави зникали з європейської мапи, перетворюючись на окуповані або підпорядковані території, як Чехословаччина. Саме в цей час на сході Європи виникла Карпатська Україна, що заявила про право українців жити власним життям.
«Чи розуміли ці люди, що ця спроба тоді була приреченою? Напевне так. Але це розуміння не завадило їм діяти. Бо сміливий не той, хто не лякається. Сміливий — той, хто лякається, але вірить у те, що робить, і робить те, що мусить, те, до чого покликаний. Їх було покликано чимось таким, що було вищим за раціональний вибір, вищим за користь, вищим за звичайне прагнення до людського щастя. І вони йшли за своїм покликанням. Хоч і довелося сплатити за це велику ціну. Для мого діда ціною були десятиліття заслання і таборів ГУЛАГу, після яких його здоров’я вже не відновилося. Для хлопців, що лежать тут, ціною було життя вже на початку боротьби. Молоде життя, яке, за великим рахунком щойно починалося. Але знаю: жоден з них не шкодував про вибір, який він зробив. І я впевнена, що так само думали ті, хто боровся за Україну в лавах Карпатської Січі, в підрозділах УПА, на Євромайдані чи в донецькому аеропорту», — підкреслила Іванна Климпуш-Цинцадзе.
Голові Львівської обласної ради Олександрові Ганущину та голові Львівської облдержадміністрації Олегові Синютці вона від імені уряду подякувала за ініціативу та реалізацію проекту створення меморіалу: «Дуже приємно, що місцева влада розуміє, наскільки важливо зберігати і шанувати історичну пам’ять для того, щоб упевнено рухатися вперед, до перемог».
Ще кілька років тому, у жовтні-листопаді 2008-го, комунальне підприємство Львівської обласної ради «Доля» за дорученням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій провело пошук місць поховань воїнів Карпатської Січі на Верецькому перевалі. Дослідження проводили в околиці сіл Жупани Сколівського Львівської та Верб’яж Воловецького району Закарпатської області. Як свідчать знайдені під час розкопок матеріали, це були вояки Карпатської Січі — галичани, розстріляні на Верецькому перевалі у березні 1939 року.
Найбільша битва, нагадує служба віце-прем’єр-міністра, розгорнулася 15 березня на Красному полі — рівнині на правому березі річки Тиса поблизу міста Хуст. У тому нерівному бою загинуло майже 230 січовиків, чеських воїнів і добровольців. На центральному напрямку бої відбулися на околиці міст Свалява та Іршава. Січовики втратили приблизно 200 вбитими і понад 400 пораненими, у полон потрапили близько трьох сотень вояків. У боях на лінії фронту від Королева до Хуста угорці полонили багатьох чехів і 450 січовиків, серед яких було чимало галичан. 18 березня 1939 року останні захисники Карпатської України припинили опір.
Убитих січовиків поховали на Верецькому перевалі, за кілька метрів від лінії тодішнього кордону. На братській могилі встановили дерев’яний хрест.
Інші групи січовиків розстріляли праворуч від перевалу з боку Глухівського верху й поблизу глибокої долини. Тут було вбито 230 вояків Карпатської Січі. Загальна кількість січовиків, розстріляних на Верецькому перевалі, становила 500—600 осіб.
Відділ новин
«Урядового кур’єра»
Ми в Google+