ДОСВІД

Кожна тріска — у ціні

Держлісгоспи в уяві пересічних громадян зазвичай асоціюються з вирубкою лісу. Отож показово, що директор Державного підприємства «Малинське лісове господарство» Василь Приходько демонструє гостям насамперед не виробничі потужності, на яких переробляють деревину, а… розсадники. Важко повірити, що лише в одній невеличкій теплиці — понад 80 тисяч елітних сіянців як місцевих видів дерев, так і ялиці кавказької, субальпійської, бальзамічної і навіть реліктового гінкго. А загалом щороку малинські лісівники вирощують майже 3 млн штук посадкового матеріалу, завдяки чому і площа лісів, і запас деревини в них з року в рік збільшуються.

Марна праця прибутку не дає

Повідомлення, що при фактично незмінних обсягах заготівлі деревини обсяги реалізації продукції у ДП «Малинський лісгосп» за рік зросли у півтора раза, дещо спантеличує. Звісно, пожвавлення економічної активності обумовило зростання попиту на лісопродукцію, а прозора система її реалізації через аукціони дає змогу формувати справедливу ціну на неї. Та все- таки головний секрет успіху лісівників — у вмінні працювати на кінцевий результат.

Показовим прикладом можуть служити… звичайнісінькі обаполи, з реалізацією яких навіть за вдвічі нижчою за вартість дров ціною були значні проблеми. Придбавши нове обладнання, лісівники переробляють колишні «неліквіди» на пиляні короткомірні заготовки, що мають великий попит. Як наслідок, розв’язано проблему збуту, створено додаткові робочі місця та знайдено ще одне джерело прибутку. Більше того, неминучі при виробництві відходи «б’ються» на енергетичну щепу.

Подібних прикладів можна наводити десятки. Причому як при реалізації продукції для вітчизняних споживачів, так і на зовнішній ринок. Зокрема, якщо донедавна чи не головним експортним товаром деревообробки були банальні заготовки для тарних піддонів, то нині їх виробництво у держлісгоспі скоротилося майже на 40%. Зате реалізація обрізних пиломатеріалів, вартість яких ушестеро вища, зросла на майже ті ж 40 %.

Чи вигідно це лісівникам? Поза всяким сумнівом. Чи на користь споживачам? Відповідь Василя Приходька цілком аргументована:

— Немає сенсу везти за тридев’ять земель навіть ту частину деревини, що неминуче піде у відходи, які у нас стануть енергетичною щепою. До речі, ми її не лише реалізовуємо, а разом з тирсою використовуємо як фактично безкоштовний енергоносій для сушильних камер. Це ще одна стаття заробітку для нас і економії — для споживачів. Нині кожен рахує свої витрати, а транспортувати у складі сирої деревини щонайменше 30-40% нікому не потрібної «води» — собі на збиток.

Загалом економічна «кухня» успіхів держлісгоспу доволі проста: якщо ціна реалізації кубометра круглої деревини становить 400 грн, то вартість виробленої з пиловника лісопродукції вже на рівні 646-765 грн. Саме в цій різниці — головний резерв як для підвищення зарплат, що зросли за рік у півтора раза, так і, що не менш важливо, для збільшення продуктивності праці, без чого за умов ринку підприємство просто саме себе «проїсть».

Лісничий Микола Кожара: «Тут щонайменше 80 тисяч майбутніх дерев». Фото автора

Хто вкладає — той і має

Нині в Малинському держлісгоспі вже переробляється близько чверті заготовленої деревини. Зрозуміло, що багатьох споживачів вона цікавить саме в необробленому вигляді. Та водночас усі виробничі потужності з переробки круглого лісу на підприємстві задіяні повністю, що, однак, не задовольняє попиту.

Арифметика, яка до цього призводить, теж доволі проста. Торік, наприклад, в оновлення й розширення виробничих потужностей у держлісгоспі змогли інвестувати вдвічі більше коштів, ніж у 2009 році. Та, одначе, це лише 0,4 млн грн. При цьому до бюджетів усіх рівнів та обов’язкових державних фондів сплачено 7,7 млн грн, на охорону і догляд лісів спрямовано 6,3 млн грн власними силами зароблених коштів. Погодьтеся, що за такого розкладу лісова галузь є, образно кажучи, куркою, яка несе золоті яйця. Причому як нині, так і в ближній та віддаленій перспективі, бо висаджені нинішніми лісівниками саджанці стануть стиглими деревами вже за наших внуків.

Лісівники не звикли нарікати на труднощі, але не потрібно бути економістом, щоб зрозуміти: кожна додаткова сушильна камера чи навіть десяток-другий механізмів, здатних прямо в лісі «бити» гілля на щепу, окупляться сторицею. Причому не в переносному, а в прямому значенні слова. Тому якщо вже не державні інвестиції, то хоча б пільгові кредити для лісової галузі — аж ніяк не зайві.

На жаль, далеко не завжди лісівники отримують розуміння і підтримку, навіть якщо про кошти не йдеться. Яскраве підтвердження тому — проблеми з виконанням Державної програми зі збільшення лісистості території України. Чи не парадокс: вирощені малинськими лісівниками саджанці виявляються… зайвими, бо виділення нових площ під лісові насадження з року в рік, м’яко кажучи, «пробуксовує». І це при тому, що вже нині, за найскромнішими оцінками фахівців, у районі 695 га самосійних і, що найстрашніше, фактично безгоспних лісів, які виросли на землях запасу сільських рад. Залишається лише додати, що, на жаль, Малинський район у цьому відношенні аж ніяк не виняток…