Щоб ефективно протидіяти російському дезінформаційному впливу на суспільну думку країн Заходу, влада має визнати існування такої загрози, попередити про це громадськість, створити системи моніторингу та навчитися грамотно спростовувати фейки. Ці рекомендації нещодавно сформулювали дослідники американського аналітичного центру Councilon Foreign Relations (CFR)  у документі під назвою «Протидія російським інформаційним операціям в епоху соціальних медіа».

Автори доповіді вважають, що їхніми порадами зможуть скористатися владні інститути держав, що є мішенями для дезінформаційних атак з боку Росії.

«Справа Лізи» та її вплив на політику

Як констатують аналітики CFR, західні країни спочатку повільно реагували на те, що мотиви та інструменти, які застосовуються Росією для просування своїх інтересів в інтернеті, є дуже різноманітними. Традиційно увага Заходу зосереджувалася на боротьбі з технічними загрозами, що виникають у кібер­просторі. Це економічні злочини, шпіонаж та атаки на об’єкти критичної інфраструктури. Але російський вплив на громадську думку суто в інформаційній сфері, у засобах масової комунікації  не брався до уваги. Тепер CFR рекомендує лідерам Заходу не просто визнати існування цієї небезпеки, а й інформувати громадськість про існуючі загрози з боку Росії, щоб підвищити здатність потенційних жертв дезінформаційних операцій до ефективного захисту.

Обізнаність про загрозу російської інформаційної війни є найпотужнішим захистом від неї, впевнені автори доповіді. Як констатують дослідники, в Європі підвищення рівня поінформованості про існуючу небезпеку дала змогу суспільству, засобам масової інформації та владі застосувати заходи для попередження та захисту від російського впливу на суспільну думку.

У Німеччині це сталося після інформаційної спецоперації «Ліза», що мала розбурхати антиіммігрантські настрої в суспільстві. Вона  полягала  у просуванні в німецькому медіа-просторі вигаданої історії про російську дівчинку, яку нібито зґвалтували араби-мігранти.

Ця історія  домінувала в заголовках і впливала на громадську думку в Німеччині протягом двох тижнів січня 2016 року. Стефан Майстер із Німецької ради з міжнародних відносин зробив докладний аналіз цієї спецоперації в статті «Справа Лізи»: Німеччина як мішень російської дезінформації», яку надрукувало свого часу «НАТО ревю».

Отже, про що йдеться.

13-річна Ліза, дівчинка російського походження, що мешкає в Німеччині, зникла на 30 годин, і Перший канал російського ТБ повідомив про те, що її зґвалтували мігранти. Це виявилось брехнею — німецька поліція з’ясувала, що Ліза  провела ніч із подругою. Втім, фейк  активно повторювали російські ЗМІ в Росії та за кордоном. Цей скандал, зрештою, вийшов на рівень міждержавних відносин та призвів до дипломатичного напруження між Німеччиною і Росією.

Як зазначає Стефан Майстер, «Справа Лізи» стала тим тривожним дзвінком, що розбудив німецькі політичні еліти. В Німеччині вперше отримали докази того, що низка різноманітних елементів російського впливу працює в скоординований спосіб, і на власні очі побачили зв’язок між медіа-кампаніями в російських внутрішніх і міжнародних ЗМІ та російською політикою на вищому рівні.

Після «Справи Лізи» німецький уряд рекомендував Федеральній розвідувальній службі (БНД) разом із МЗС перевірити російські джерела маніпуляції німецькою громадською думкою. А в новій німецькій «Білій книзі безпеки» Росія тепер визначена як один із головних викликів країні. За даними її авторів, російська влада не лише ставить під сумнів порядок безпеки в Європі після холодної війни, а й використовує «гібридні інструменти для цілеспрямованого розмивання меж між війною і миром» і «цифрові комунікації задля впливу на громадську думку» в Німеччині.

Антидезінфор-маційне ПЗ

Інша рекомендація американських дослідників із CFR:  уряди країн, що є цілями російських дезінформаційних атак, мають визначати та нейтралізувати джерела російського впливу.

На комп’ютерах антивірусне програмне забезпечення проводить постійний моніторинг систем і процесів, аби вчасно знайти та знешкодити спроби чи наслідки зловмисного зовнішнього втручання. На думку CFR, урядові установи можуть розробити аналогічну систему пошуків і визначення джерел дезінформації та можливих наслідків їхнього впливу на інтернет-дискурс та громадську думку.

Як небезпечний приклад можна розглядати, зокрема, втручання Росії у виборчий процес у США та інших країнах.

Відповідь на запитання, хто саме та як  виконуватиме роботу антидезінформаційного ПЗ, може бути різною в кожній країні. Втім, у кожному державному відомстві, що відповідає за оборону, контррозвідку, державну безпеку, мають надавати підтримку такій діяльності.

На думку дослідників, у будь-якому західному уряді не зрадіють витратам, пов’язаним із реалізацією подібних заходів, але слід розглядати ці витрати в контексті  загрози втрати політичної легітимності демократичних урядів та небезпеку для суверенітету країни в сфері ухвалення важливих державних та суспільно-політичних рішень.

Дослідники CFR кажуть також про важливу роль, яку в сучасних реаліях відіграють соціальні мережі, такі як Твіттер та Фейсбук (зокрема для поширення фейків). Водночас популярні онлайн-платформи не можна розглядати як безумовного союзника урядів країн Заходу, бо, як зазначають експерти, головною метою інтернет-кампаній є отримання прибутку, а не захист західних політичних систем. До того ж спроби ухвалити законодавчі чи нормативні акти для обмеження онлайн-спілкування, навіть якщо вони були спрямовані на протидію дезінформації та боротьбу із тролями, можуть бути розцінені як такі, що суперечать цінностям, котрі західні суспільства прагнуть захищати — в першу чергу, це право на вільне висловлювання своїх думок.

Загалом, яким саме чином і до якої межі уряди можуть втручатися в цю чутливу сферу, залежить від правової бази та медіа-культури в різних країнах. Втім, співпраця західних спецслужб із соціальними мережами є можливою, хоч і тією мірою, якою вона відповідає інтересам інтернет-кампаній. Наприклад, якщо завдяки такій взаємодії онлайн-платформи зможуть усунути програмні помилки, інші технічні вразливості своїх продуктів та налагодити ефективну протидію спробам введення в оману своїх користувачів (що відбувається, зокрема, через розповсюдження фейків).

Прості пояснення вже не впливають

Особливу увагу дослідники CFR приділяють психологічним аспектам боротьби проти російської дез­інформації.

Відомо, що поширення дезінформації в соціальних мережах відбувається завдяки особливостям психології людини — користувачі завжди звертають увагу та найчастіше поширюють сенсації та яскраві заяви, не зважаючи при цьому на їхню достовірність. Зарадити цьому  можна тоді, коли відповіді (спростування) будуть такими  само цікавими, як і фейки, яким вони покликані дати відсіч. Прості пояснення, що якась новина є фальшивою, не  вплинуть на цільову аудиторію. Контрзаходи мають фокусуватись не на перевірці фактів, а на фіксації самого факту обману, наголошувати на тому, що людей обдурили, і таким чином апелювати до емоцій читача, а не до його раціональності — як це, власне, роблять дезінформаційні повідомлення.

Ця порада CFR є дуже важливою. Нині саме механічне, нудне спростування неправдивих повідомлень є основою діяльності, яку західні країни подають як протидію російської пропаганді, хоч фахівці з інформаційних воєн знають, що така методика  неефективна. Людина ніколи не послуговується лише раціо­нальними аргументами, такою є її природа, і вимагати від читачів, щоб вони припинили вірити в те, у що вони вірили ще вчора, лише транслюючи сухе та  нецікаве спростування, неможливо. Добре, що про ці базові правила ведення контрпропаганди тепер говорять авторитетні дослідницькі західні центри. 

Спецоперація «Ліза» відбувалась таким чином:

♦журналіст Першого російського телеканалу розказав про справу російської дівчинки в Німеччині, і канал виніс її в головні новини;

♦російськомовні закордонні ЗМІ, такі як RT (екс-RussiaToday), «Спутнік» і RTDeutsch, поширили цю інформацію;

♦ соціальні мережі і праві групи поширили цю історію в інтернеті;

♦ через Фейсбук були організовані демонстрації за участю російської меншини в Німеччині (Deutschlandrussen) та неонацистських груп;

♦ російськомовні закордонні ЗМІ в Німеччині повідомили про ці демонстрації, що винесло їх на екрани і шпальти провідних ЗМІ Німеччини;

♦ і нарешті, на вищому політичному рівні російський міністр закордонних справ Сєргєй Лавров зробив дві публічні заяви щодо занепокоєння нездатністю німецької поліції і правової системи серйозно ставитись до таких випадків через наявну в Німеччині політкоректність. 

Наостанок.Реалізація рекомендацій Councilon Foreign Relations буде важливим кроком до посилення захисту європейських та північноамериканських країн від російського гібридного впливу. Але ніхто не заважає і вітчизняним відомствам та інституціям скористатися порадами дослідників.

 Наталя ІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»