Напрями вже понад 30-річної наукової діяльності мого співрозмовника — дослідження проблем кримінології та кримінального права. Тож своїм вагомим багажем знань Василь Іванович охоче ділиться і як консультант профільного комітету Верховної Ради, і як член Науково-консультативної ради Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Чимало пропозицій академіка В.І. Шакуна враховано під час ухвалення понад 20 законів, серед яких «Про розвідувальні органи», «Про боротьбу з корупцією», «Про антикорупційне бюро України», «Про національне бюро розслідувань». Та моє перше запитання, на мій погляд, хвилює переважну частину населення України. Ідеться про гучні заклики щодо самозахисту населення, які останнім часом лунають з різних трибун та у ЗМІ.

Відомий вчений-правознавець Василь ШАКУН

УК: Коли це було, щоб серед білого дня просто на вулицях міст або в під’їздах будинків у людей виривали сумки з харчами і грошима, зривали з жінок прикраси, а в селах і на приміських дачах господарів садиб грабували ледь не на очах сусідів? Зухвале і стрімке зростання злочинності підштовхує населення до озброєння та створення загонів самооборони. Як ви до цього ставитеся?

— Тобто до самосуду над злочинцями? Звичайно, я категорично проти будь-яких самосудів і незаконних протестних дій. Хоч таких прикладів більшає. Самосуд — не вихід. Він найчастіше можливий лише тоді, коли держава не спроможна захистити громадян, або коли органи кримінальної юстиції, поєднавшись із криміналітетом, імітують боротьбу зі злочинністю. З кожним правопорушенням, з нерозкритим або не розслідуваним злочином, несправедливим судовим рішенням люди втрачають довіру до влади. Цей тривожний симптом створює умови для масової непокори, самосуду, організації незаконних збройних формувань. При цьому влада і суспільство майже змирилися з такими формами незаконних протестних дій.

УК: Але ж останніми роками тільки й чуємо про реформування органів внутрішніх справ, конкурсний добір кадрів та призначення. Запрацювала, як на мене, непогано патрульна поліція, поменшало поборів на дорогах (відчув це як водій зі стажем), у правоохоронців нові службові машини, нова сучасна уніформа.

— Погоджуюсь, що певні зрушення є. Реформа Міністерства внутрішніх справ, яка давно назріла, хоч і повільно, але просувається. Ми багато втратили на початку реформи, обравши не найкращий її варіант. Попереднє керівництво Національної поліції вважало, що система навчальних закладів поліції не потрібна, а вища юридична освіта — тим більше. Тим часом поспіхом створена патрульна поліція без належної професійної підготовки кадрів поступово втрачає довіру суспільства. Завадити цьому можливо лише шляхом кардинальної зміни підходів до добору та навчання поліцейських. Для цього в Україні є відповідна матеріальна база і кваліфіковані кадри, які за останні два роки набули достатнього досвіду в закордонних колег.

Ми неодноразово чули позитивні відгуки наших іноземних партнерів щодо фахового рівня викладачів передусім Національної академії внутрішніх справ, на базі якої вперше розпочалася підготовка поліцейських в Україні. Проте нинішнє керівництво патрульної поліції під різними приводами намагається перетворити навчальні корпуси на офісні приміщення на шкоду навчальному процесу.

«Сліпе копіювання закордонних моделей юридичної освіти не доречне»

УК: Лунають заклики, що вища юридична освіта поліцейським взагалі не потрібна. Тривають гострі дискусії щодо змісту і термінів підготовки оперативників, слідчих, патрульних тощо. Яка ваша позиція щодо цих дискусій?

— Згадую одну з таких дискусій на сторінках вашого видання на початку року. Попри висловлені деякі слушні пропозиції, на мій погляд, проблема ця набагато складніша, ніж її подано. Передусім потребує кардинальних змін сама система вищої освіти в Україні, юридичної зокрема. Нещодавно ухвалена нова редакція Закону України «Про вищу освіту» вже безнадійно застаріла. Стрімкий розвиток науки, сучасних технологій, комп’ютеризація всіх сфер суспільного життя диктує нові підходи до змісту, форм і термінів навчання. Сліпе перенесення закордонних моделей в український освітній простір не завжди дає бажаний результат. Нині держава повинна вкладати кошти в освіту не взагалі, а в конкретну людину і виключно для виконання нею конкретної роботи. Поділ освіти на бакалаврську і магістерську потребує кардинальної перебудови навчальних планів і програм, орієнтованих на посади в державних органах, органах місцевого самоврядування та громадських організаціях (наприклад адвокатура), які повинні обіймати фахівці з юридичною освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

УК: А яка головна вада, вважаєте, концепцій реформи юридичної освіти, що розробляють нині?

— Мені відома позиція членів робочої групи, що розробляє черговий варіант концепції реформи юридичної освіти. Головна вада цієї й тих, що були раніше, концепцій у тому, що вони відірвані від правової реальності в Україні. Існує загроза, що окремі положення проекту концепції можуть негативно вплинути на організацію і наслідки роботи органів кримінальної юстиції.

УК: Можете підкріпити цей аргумент конкретним прикладом?

— Відомо, що основним суб’єктом забезпечення кримінального провадження є слідчий. Принаймні в механізмі чинного Кримінального-процесуального кодексу України. Тому не викликає жодних сумнівів щодо наявності вищої юридичної освіти у таких суб’єктів кримінальної юстиції, як слідчий, прокурор, суддя, адвокат. Виникає запитання: а як бути з детективами та іншими працівниками поліції? Чинний КПК передбачає, що слідчий може давати доручення іншим працівникам поліції виконувати окремі слідчі дії. При цьому вони набувають статусу слідчого. На це запитання автори концепції відповіді не дають. І головне, якщо концепція не передбачає механізму, за яким поліцейський через систему відомчої освіти не може стати, наприклад, начальником районного, обласного управління поліції або головою Національної поліції України, то така концепція взагалі нічого не варта.

УК: А що пропонуєте авторам проектів концепції реформи юридичної освіти?

— Пропоную інший варіант освіти для поліції. Передбачається, що поліцейський у системі відомчої освіти спочатку проходить підготовку терміном не менше як 9 місяців. Через рік роботи патрульним він може, знову ж таки через систему відомчої освіти, підвищити свою кваліфікацію до молодшого спеціаліста і обіймати посади помічника детектива, слідчого, інспектора тощо. Найбільш здібні з них можуть продовжити навчання і набути освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра за спеціальністю «юрист-криміналіст» (замість спеціальності «правоохоронна діяльність»). Саме такі навички найнеобхідніші поліцейському. До речі, проти цього терміну виступаю більш як 20 років. Складно уявити, як «діяльність» може бути спеціальністю. Свого часу цей термін сліпо скопіювали з російської практики, від якої в самій Росії вже майже відмовились, а ми переносимо його з одного урядового документа в інший.

«Я проти змін у законодавстві, які погіршують криміногенну обстановку»

УК: Якщо можна, повернімося до того, з чого почали нашу розмову — до помітного погіршення криміногенної ситуації в країні. Що її спричинило? Є думка, що на зростання злочинності в Україні впливає звільнення «дійсних професіоналів» під час масової чистки кадрів, а також популістські закони, ухвалені Верховною Радою України, за якими достроково звільнено тисячі осіб, які відбували покарання.

— На цю проблему треба дивитися по-іншому. В Україні нема ефективного механізму ухвалення державних рішень, зокрема законів. Загальновідомо, що над створенням наприклад Кримінального або Кримінального процесуального кодексів працювали великі колективи вчених і практиків. Обговорювали всі спірні позиції, отримано висновки міжнародних експертних установ. Але інколи під впливом популістських мотивів ухвалюють зміни до названих кодексів, які перекреслюють їх усталену структуру. Більше того, не враховують криміногенні наслідки ухвалених змін, як це відбулося зі славнозвісним законом авторства народного депутата Надії Савченко. Він передбачає зарахування одного дня попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Нині за цим законом було звільнено тисячі осіб, які поповнили й без того величезну армію безробітних. Кожен десятий з них свого часу скоїв тяжкі або особливо тяжкі злочини.

УК: А Верховна Рада між тим вже кілька разів провалює законопроекти, якими пропонується внести зміни до цього закону.

— На жаль, так. У даному разі здоровий глузд став заручником політичних рішень. Тому можу лише привітати вчорашнє голосування у Верховній Раді, яким народні депутати відмінили норми «закону Савченко».

Кримінальне право не можна використовувати для розправи з політичними опонентами. Запобігти цьому може законодавчо запроваджений механізм ухвалення державних рішень з урахуванням висновків кримінологічних експертиз. Зауважимо, що Національна академія правових наук неодноразово виступала з ініціативою щодо ухвалення закону України «Про кримінологічну експертизу». Проект цього закону двічі розглядали у Верховній Раді, але знову ж таки з політичних мотивів він так і не набрав необхідної кількості голосів народних депутатів. До речі, такі закони чинні в багатьох європейських країнах і навіть в Білорусі. Якби такий закон був чинним, нам вдалося б уникнути багатьох прорахунків під час ухвалення важливих державних рішень.

УК: Проблема стрімкого збільшення злочинності виникла, напевне, не лише тому, що в’язнів звільнено достроково?

— До зростання злочинності в Україні призвело багато чинників — економічних, фінансових, політичних, соціальних, міграційних та інших. Значною мірою на погіршення криміногенної ситуації впливає різке скорочення рівня та якості життя населення, критичне зниження його соціального захисту, прискорення міграційних процесів, які спостерігаємо останніми роками. У ширшому сенсі діють й інші чинники, які поглиблюють криміногенну ситуацію: високий ступінь соціально-економічної нерівності, поляризація суспільства, значні масштаби бідності та соціального відторгнення, зловживання населенням алкоголем і наркотиками, брак ефективного механізму ресоціалізації колишніх засуджених. Світовий досвід переконує, що витрати на запобігання злочинності значно менші, ніж на утримання осіб, які відбувають покарання у в’язниці.

Нині відбувається активне реформування судової, пенітенціарної систем, частиною якої є пробація. Офіційно система пробації запрацювала в Україні з 1 січня 2017 року, хоч Закон України «Про пробацію» набрав чинності ще у серпні 2015-го. Пробація — це абсолютно новий механізм, який має ефективно впливати на життєдіяльність правопорушника і його поведінку. Проте як і будь-яка реформа, що нині реалізуються в Україні, йде складно, пробаційні програми розробляють повільно, до того ж, без належного фінансового забезпечення. Якби такий механізм працював, злочинність була б на порядок меншою. Особливо в поєднанні зі своєчасним реагуванням усієї системи органів кримінальної юстиції на кожний факт правопорушення.

УК: Одне слово, Василю Івановичу, я так зрозумів: одна із суттєвих причин збільшення рецидивної злочинності в Україні останніми роками — те, що нема дієвого державно-правового механізму запобігання злочинності.

— Правильно. Мені складно зрозуміти, чому в Україні нема державної програми запобігання злочинності, заснованої на ґрунтовному комплексному аналізі її стану. До речі, два роки тому відбувся ХІІІ конгрес ООН із запобігання злочинності і кримінального правосуддя, який ухвалив Дохійську декларацію, де міститься обов’язок урядів країн ухвалити програму запобігання злочинності. Науковці неодноразово зверталися із пропозицією провести комплексне вивчення стану злочинності в Україні та ухвалити програму запобігання їй, але пропозиції поки що залишаються без належного реагування.

УК: «Усі ці питання, — пишете в одній із пропозицій до народних депутатів, — було б доцільно вирішити на законодавчому рівні у спеціальному законі».

— Такий закон має регламентувати порядок розв’язання проблем соціальної адаптації осіб, звільнених з установ відбування покарання, як це відбувається у провідних країнах ЄС, куди ми прагнемо інтегруватися. Бо саме соціальне неблагополуччя, байдужість суспільства і влади — причини скоєння колишніми засудженими нових злочинів.

Станіслав ПРОКОПЧУК,
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Василь ШАКУН. Відомий вчений-правознавець, професор, доктор юридичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, автор понад 120 наукових праць. Серед них такі резонансні аналітичні дослідження, як «Урбанізація і злочинність», «Влада і злочинність», «Суспільство і злочинність», «Соціальна роль кримінального права» тощо. Майже 30 років генерал-майор міліції Шакун працював першим проректором Національної академії внутрішніх справ. Його обрано академіком Національної академії правових наук України та віце-президентом Академії наук вищої освіти.