Убивство чужими руками

50 РОКІВ ВІД ДНЯ ЗАГИБЕЛІ ЧЕ ГЕВАРИ

ВЕРСІЯ. Полум’яний революціонер-правдолюб, який у 1965 році посварився з Фіделем Кастро через його прорадянську політику, досі залишається кумиром мільйонів. Мало хто вже згадує, що Че Гевара не лише гучно відмовився від посад глави національного банку і міністра промисловості, а навіть від громадянства Куби.

Як підсумок, популярний у світі й критично налаштований до тодішнього керівництва СРСР Че міг стати серйозною проблемою для кремлівських вождів, яких китайські товариші по комуністичному руху звинувачували в ревізіонізмі, а дедалі більше соратників із країн соцтабору — в нав’язуванні ролі старшого брата.

На цьому тлі цілком правдоподібна версія, що Че Гевару, який розпочав партизанську боротьбу в Болівії, видали владі цієї країни радянські спецслужби. Вони достеменно знали про кожен крок революціонера, адже приставили до нього свого агента Тамару Бунке. Німкеня за походженням, вона свято вірила в ідеали комунізму, навряд чи здогадуючись, що передана нею до Москви інформація стане причиною загибелі її кумира і коханого. Спадкоємці Дзержинського, які свого часу самі застрелили Щорса, згодом перетворивши його на радянського ідола, вчинили із Че Геварою обачніше, прибравши його чужими руками. 

105 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГРИГОРІЯ КРАВЧЕНКА

Перший двічі Герой

МУЖНІСТЬ. Запроваджене у 1934 році звання Героя Радянського Союзу спочатку не передбачало жодних нагрудних відзнак, адже країна без цього знала кожного з найвідважніших в обличчя. Однак згодом стала очевидною потреба особливого знака, що засвідчував би присвоєння найвищої нагороди за виявлену сміливість, якою стала медаль «Золота Зірка».

4 листопада 1939 року в Кремлі відбулось її перше урочисте вручення, на яке прибули 65 героїв. Церемонія розпочалась із прикріплення на кітель льотчика Григорія Кравченка аж двох медалей «Золота Зірка». Саме наш земляк і білорус Сергій Грицевець ще 29 серпня 1939 року стали першими в країні двічі Героями Радянського Союзу.

Григорій Кравченко народився на нинішній Дніпропетровщині, звідки  1914-го його родина переселилася до  Казахстану. Звідти, тікаючи від голоду, що лютував 1921 року на заселених українцями територіях, Кравченки переїхали до Курганської області Росії.

Майбутній льотчик закінчив школу колгоспної молоді й перший курс землевпорядного технікуму, з якого його за спецнабором відправили до військової авіашколи. За рік його вважали повноправним авіатором.

Кравченко мав усі шанси стати типовим пілотом-недоучкою без жодної базової освіти, яких масово клепали для задоволення нагальних потреб армії тодішні військові школи. Лише наполегливість у здобутті професійної майстерності й аналітичний підхід, за якого молодий льотчик старанно занотовував результати кожного чергового польоту і працював над усуненням помилок та освоєнням усіх технічних можливостей бойової машини, зробили із нашого земляка аса і достойного своєї посади воєначальника.

У 1934 році Кравченка як кращого пілота направили до команди випробувачів нових літаків, а у 1938-му майстер пілотування опинився в Китаї, небо над яким захищали від японських агресорів так звані радянські добровольці. У першому бою він знищив два літаки противника, хоча його і підбили. Проте він зумів посадити свій винищувач на рисовому полі.

Упродовж піврічного відрядження до Китаю Кравченко здобув 10 повітряних перемог, за що йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу.

Під час радянсько-японського конфлікту на Халхіл-Голі він продемонстрував ще один талант. Очолений ним авіаполк менш ніж за три місяці боїв знищив 262 ворожі літаки. Отож вдруге звання Героя Кравченко отримав уже не як ас, а насамперед як умілий командир.

Через кілька днів після нападу Німеччини на СРСР Григорій Кравченко терміново очолив фактично розгромлену авіадивізію, в якій із 199 штатних літаків залишилось 72. Однак керовані ним пілоти зуміли затримати на три доби переправу ворога через ріку Березину та сміливим неочікуваним ударом по ворожому аеродрому перетворили на мотлох майже 100 німецьких бомбардувальників і винищувачів.

Не менш вагомий внесок Кравченка в оборону Москви, де його льотчики в окремі дні знищували більше ворожих танків, ніж артилеристи, танкісти і піхотинці разом узяті. Прорив блокади Ленінграда — ще одна легендарна битва, в якій прославилася керована першим двічі Героєм авіадивізія. Саме тут загинув генерал Кравченко, збивши в останньому бою чотири літаки ворога. Він міг керувати пілотами із землі, але надто любив небо і вважав, що особистий бойовий досвід — запорука вмілого командування льотчиками.

160 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ РОМАНА КОНДРАТЕНКА

Оборонець Порт-Артура

ПОСТАТЬ. «Не дай Бог нашим дітям служити навіть у найкращому армійському полку», — ці слова у листі дружині написав не затятий пацифіст, а потомственний військовий і майбутній керівник сухопутної оборони Порт-Артура Роман Кондратенко. Він народився в Тифлісі (нині Тбілісі) у сім’ї українця, який, розпочавши армійську службу рядовим, завершив її у званні майора. Звісно, така кар’єра була можливою тільки у районах постійних бойових дій. Зокрема на Кавказі, де російський царизм кров’ю «хохлів» утверджував свою імперську велич.

Син Сидора Кондратенка обрав стезю військового сапера, закінчивши, крім інженерного училища, ще й спеціалізовану академію Генштабу. На відміну від більшості однокласників, майбутній генерал ще в полоцькій військовій гімназії «завдяки викладанню нам логіки почав ставитися до наук із тією правильністю, з якою тільки можлива користь від їхнього вивчення».

Однак радужні надії молодого офіцера розбились об реалії російської армії, де головним джерелом доходів командирів було не офіційне грошове утримання, а обкрадання солдатів і державної скарбниці. Якщо у військах ґешефти робили на недовкладенні харчів, видачі нижчим чинам старого обмундирування замість нового та обов’язкових відкатах на закупівлях у цивільних постачальників, то серед військових інженерів рівень корупції був на порядок вищим.

Кондратенко марно намагався боротися з цим ганебним явищем ще на будівництві військової фортеці в Батумі, через що зажив слави скандаліста і не зручного для начальства офіцера. Отож направлення занадто принципового «академіка» спочатку на службу в Сибір, а у грудні 1903 року до орендованої в Китаю військово-морської бази Порт-Артур лише формально було підвищенням по службі. Фактично ж ішлося про заслання «впертого хохла», який не лише сам не крав, а й заважав робити це своїм підлеглим і безпосереднім командирам.

«Наші військові інженери заняті майже виключно казнокрадством. Ведуть лише ті роботи, на які наймають китайців. Їхню чисельність у звітах на отримання грошей збільшують страшенно і так наживаються», — ці слова з листа Романа Кондратенка дружині традиційно замовчують, коли із «патріотичним захопленням» розповідають про героїчну оборону Порт-Артура від японців. Так само не згадують про опалення солдатських казарм по-чорному на початку ХХ століття, хоч, за документацією, там нібито були повноцінні грубки, і про нижніх чинів, які навіть формене взуття купували за власний кошт, бо видане інтендантами розвалювалося за лічені дні.

Перипетії російсько-японської війни 1904—1905 років мимоволі викликають асоціації з трагічним початком радянсько-німецького протистояння. В обох випадках заспокоювали себе тим, що конфлікт розпочнеться на кілька років пізніше. Через небажання марнувати набої у царській армії фактично наклали табу на використання кулеметів, а Червоній — автоматів. У підсумку під час оборони Порт-Артура на сухопутних позиціях було аж 646 гармат і лише 62 кулемети. Так само як у 1941 році радянські полководці не хотіли і не вміли маневрувати військами, перекидаючи їх на атаковані ворогом ділянки оборони, царські генерали байдуже спостерігали, як японці зосереджували всі сили в місці прориву.

Лише після призначення у липні 1904 року Романа Кондратенка начальником сухопутної оборони Порт-Артура супротивник нарешті відчув, що легкої перемоги не буде.

Не менш вагомий внесок нашого земляка в інженерне облаштування позицій російських військ. За спогадами учасників тих подій, «те, що не було зроблене за 7 років, Кондратенко створив за кілька місяців. Його працею постали потужні укріплення у місцях, де, за початковим планом, нічого не мали будувати, на яких супротивник поклав десятки тисяч жертв».

Доречно згадати, що на момент прибуття Кондратенка до Порт-Артура тут на сухопутних позиціях розмістили лише 116 гармат, а більшість укріплень була тільки на паперових кресленнях. За активної участі фактичного керівника оборони фортеці на озброєнні її захисників уперше в російській армії з’явилися ручні гранати, виготовлення яких налагодили з гільз 37 мм снарядів, і перші у світі ще саморобні міномети. Не дивно, що після загибелі Кондратенка 2 грудня 1904 року вже через 20 днів Порт-Артур, який японці сподівалися захопити у кращому разі лише через 2 місяці, ганебно капітулював.

90 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГЕЛІЯ СНЄГІРЬОВА

Письменник, який обрав Правду

ВЗІРЕЦЬ. Першим в СРСР правду про сумнозвісний процес над Спілкою визволення України, що був генеральною репетицією великого терору 1937 року, розповів у романі «Набої для розстрілу» киянин Гелій Снєгірьов. Карою за написаний у 1972 році твір стали тюремне ув’язнення та мученицька смерть митця, який наважився жити за правдою у країні тотальної брехні.

«Зріє надія, що стану першою ластівкою, яка провістить Весну Свободи моєї Батьківщини», — писав Снєгірьов про країну, де «думають інако всі. І мовчать також усі» 

Авторська рубрика лауреата премії ім. Івана Франка Віктора ШПАКА,
«Урядовий кур’єр»