…У маленькому кондитерському цеху, що в гміні Домбрувка неподалік Варшави, пахне солодощами і добром. Наймані працівники (серед яких і дві українки) щойно відпрацювали зміну, виконавши немаленьке замовлення з нагоди Дня Незалежності Польщі. Тож власники — подружжя Роберта та Моніки Щепаніків — лише тепер викроїли пізню вечірню годину для українських журналістів.

Свого часу Роберт, як і більшість місцевих, працював у Варшаві. Натомість його мама пекла традиційну домашню кондитерку — пляцки, шарлотку і, звісно ж, притаманний саме цьому регіону пушек, які возила на базар до Варшави. Така собі регіональна кулінарна спадщина. Цю гміну назвали солодким передмістям столиці: кондитерами тут була переважна більшість жінок.

Роберт (ліворуч) та Моніка (праворуч) Щепаніки радо приймають українських журналістів. Фото надані автором

До речі, саме це ремесло допомогло вижити родинам у не найкращі для Польщі часи, котрі, дякувати Богові та працьовитим полякам, давно канули в Лету. А оригінальна кулінарна спадщина залишилась.

Децентралізація (насамперед фінансова, яка залишила на місцях левову частку коштів громади) кардинально змінила ситуацію: лише податку на доходи фізичних осіб у цій сільській гміні тепер залишається 6 мільйонів злотих. «До того ж сучасний міжнародний транспортний коридор, який просто-таки обростає новими виробництвами, зв’язав нас зі столицею. То якщо 20 років тому в місцевій школі одна вчителька вчила одразу чотири класи (точно як у наших малокомплектних школах. — Авт.), сьогодні, навпаки, пішли зворотні процеси. Так, молодь із Варшави поселяється в нас, бо жити тут і дешевше, й екологічніше, — розповідає війт гміни Радослав Коженьовський. — Тим часом наші люди почали шукати в собі ту родзинку, яка допомогла б гідно жити їм та їхнім дітям.

Такою родзинкою стала любов до випічки: чимало родин перетворили своє хобі на бізнес і відкрили сімейні кондитерські цехи. Щепаніки теж скористалися такою можливістю.

— У 2003 році ми купили електрошафи на одну та дві бляхи, які ще й досі служать вірою й правдою. Хоча, звісно, цех постійно модернізуємо. Нині в нас працюють 20 найманих осіб, з них два кондитери з України, і ще близько 20 підприємців надають транспортні та логістичні послуги. Тобто всього ми забезпечуємо роботою 40 осіб. Наше святе і єдине правило: випічка має бути свіжа. Тому, зрозуміло, графік роботи залежить від замовлень: працюємо по 8—10 годин, а за потреби більше, — розповідає Моніка.

— Зазвичай печемо 2-3 тонни солодощів щодня, а сьогодні спекли 7 тонн — до Дня Незалежності Польщі попит, зрозуміло, підвищений. Клієнтська база в нас уже є. Втім, постійно розширюємо їхнє коло: зокрема, щоб успішно конкурувати, постійно відвідуємо виставки. Відтак вийшли на загальнопольський ринок: маємо угоди на постачання продукції з мережами ТЕSCО, Жабка та іншими. А ті, хто почав кондитерський бізнес раніше від нас, уже постачають продукцію до Німеччини, Голландії й навіть Великої Британії. Гадаю, й наш ексклюзивний пушек, рецепт якого перейняли від прабабусь, дуже скоро там буде: є в мене певні задуми, — інтригує Роберт, який і виконує роль менеджера в сімейному бізнесі.

Принаймні він давно звільнився з роботи у Варшаві, бо тут заробляє значно більше. Але й віддається власній справі на всі сто, і навіть більше. По-іншому, каже, успішним не стати.

ПРЯМА МОВА

Олександр МУРАН,
координатор Європейської мережі регіональної
кулінарної спадщини на Рівненщині:

— Рівненщина — перший і поки що єдиний регіон, який представляє Україну в Європейській мережі регіональної кулінарної спадщини. Це спільний проект регіональної влади та бізнесу, спрямований на популяризацію території через традиційну для неї кулінарну спадщину. Цікаво, що експортували цю ідею до нас друзі з Польщі. Унікальної кулінарної спадщини, в тому числі смачної кондитерки та умілих кондитерів-віртуозів, у нас вистачає: треба тільки навчитися себе популяризувати. Щоб не було, як у тій приказці: вміла готувати, та не вміла подавати. І ось тут нам знову згодиться польський досвід: як бачите, велосипед вони не винаходили — тільки додали до старовинних рецептур менеджерського хисту та бажання. Переконаний: якби перепусткою України до Європи була кулінарна спадщина, ми вже давно підкорили б Старий Світ.