Єлизавета Аветівна Шахатуні, одна із засновників державного підприємства (ДП) «АНТОНОВ» і керівник напряму забезпечення міцності і ресурсу літаків Ан, відома в світі як один із кращих фахівців із дослідження їхньої міцності. Характеристики міцності антоновських літаків відповідають найвищим стандартам.
Вона — друга дружина Генерального конструктора Олега Антонова, з якою він радився як професіонал у всіх питаннях і після розлучення (разом вони прожили 16 років).
Тест на міцність
Вивчення міцності літаків у антоновській ієрархії конструкторських пріоритетів посідало важливе місце. І Єлизавета Аветівна була одним із творців школи фахівців із міцності фірми «АНТОНОВ».
«Єлизавета Шахатуні належить до славної когорти радянських авіаконструкторів, внесок яких у створення радянської авіації важко переоцінити. Вона була соратницею і помічницею генеральних конструкторів Олега Антонова, Олександра Яковлєва, близько знала засновника нашого ОКБ — Сергія Ільюшина. Її особистий внесок у становлення основ авіаційної науки про міцність літаків величезний, а її прості і зрозумілі підходи до розв’язання найскладніших проблем міцності літаків служать прикладом», — сказав про неї генеральний конструктор ОКБ ім. С.В. Ільюшина Генріх Новожилов.
Єлизавета Аветівна вважала, що створення військово-транспортного літака — це та ніша, в якій може найефективніше працювати фірма «АНТОНОВ». Багаторічні успішні експлуатанти таких всесвітньо відомих «вантажівок» як Ан-12, «Антей» і «Руслан» підтверджують високу довговічність і міцність конструкцій. Ан-124 «Руслан», який вперше злетів у 1982 році, міг підняти вантаж вагою 171 тонна. Він досі залишається найбільшим серійним вантажним літаком у світі.
«Саме Єлизавета Шахатуні на початку 80-х років запропонувала перший міцнісний екземпляр літака випробовувати на навантаження, що трапляються в льотних випробуваннях і не перевищують їх на 10—20% (до цього при ресурсних випробуваннях літак доводили до руйнування). Завдяки цій пропозиції було заощаджено кошти та скорочено строки проведення випробувань», — зазначав один із найавторитетніших учених в галузі літакобудування професор Геннадій Амірьянц.
Шахатуні брала участь у роботі зі створення літаків від Ан-2 до «Мрії». Під її керівництвом побудовано лабораторії статичних і ресурсних випробувань конструкції літаків, їх наземних частотних випробувань і флаттерних моделей (явище флаттера призводить до коливань конструкції агрегатів літака, що загрожує їх поломкою або руйнуванням). Таких комплексів лабораторій і стендів не має жодне конструкторське бюро в СНД.
Школу фахівців із міцності на «Антонові» з 1946 року по 2011-й (рік смерті Шахатуні) пройшли понад 700 осіб. «Спочатку в службі міцності підприємства працювало не більш як 50 осіб. А в 80-ті роки минулого століття, коли створювали «Руслан» і «Мрію», їх кількість сягала 200 фахівців. Нині таких спеціалістів близько 130 осіб, — розповідає провідний інженер сектору флаттера відділу міцності ДП «АНТОНОВ» Леонід Воронцов.
Йому пощастило працювати під керівництвом Єлизавети Аветівни з 1959 року. У секторі флаттера вивчали аеропружні характеристики літаків, щоб уберегти їх від потрапляння в зону швидкостей, де є флаттер. Завдяки цьому жоден антоновський літак не зазнав краху і не розбився.
Вона рідко усміхалася
У кабінеті Леоніда Воронцова досі зберігається портрет Єлизавети Шахатуні, написаний ним олівцем, а під склом на столі — колективна фотографія відділу міцності на чолі з нею.
«Одного разу я був на нараді одного із заступників Олега Костянтиновича Антонова, де відбулася неприємна для цього керівника розмова. Напередодні він підписав наказ про підвищення зарплат конструкторам. А Єлизавета Аветівна різко висловилася на предмет того, що фахівці з міцності не гірші за конструкторів і мають не меншу відповідальність, їм також варто було б підвищити зарплату. Вона не давала ображати людей, з якими працювала», — згадує Леонід Воронцов.
У кабінеті, де вона працювала з колегами, ніколи не шуміли і спілкувалися притишеним голосом, щоб нікому не заважати. Керівник щодня разом з колегами робила вправи з виробничої гімнастики, що транслювалася по заводському радіо об 11-й ранку. Допомагала фахівцям в отриманні житла, позичала їм гроші. А ті на дні народження дарували їй квіти.
Єлизавета Аветівна була завжди серйозною, суворою, любила, щоб робота виконувалася якісно і ...рідко усміхалася. Усміхненою Леонід Іванович запам’ятав її під час отримання урядових нагород і зустрічі з відомими фахівцями з міцності із «Боїнга».
Єлизавету Аветівну знали і цінували не тільки в Києві. За словами її дочки — Анни Олегівни Антонової (професор математики в Національному авіаційному університеті. — «УК»), на ювілейні дати в гості до них приходили колеги з інших авіаційних фірм.
«У 2001 році на 90-річчя мами зібрався кворум солідних фахівців із міцності з Москви і Києва. На ньому від імені колективу знаменитого Центрального аерогідродинамічного інституту (ЦАГІ) професор Григорій Нестеренко відгукнувся про Єлизавету Шахатуні як про людину з великим авторитетом, великого керівника і талановитого інженера в авіаційній промисловості. Він підкреслив, що найскладніші наукові та технічні проблеми міцності в літакобудуванні успішно розв’язували завдяки її ерудиції, вмінню працювати з людьми, високій культурі поведінки і рідкісній людській чарівності», — каже Анна Антонова.
Антоновська школа міцності, яку сформувала Єлизавета Шахатуні, і нині розвивається. Якщо її першопрохідці для своїх розрахунків користувалися логарифмічними лінійками, а пізніше арифмометрами, то тепер завдяки комп’ютерам вони охоплюють і прораховують на предмет надійності та безпеки літака дедалі більше його параметрів.
Вікторія КОВАЛЬОВА
для «Урядового кур’єра»
ДОВІДКА «УК»
Єлизавета ШАХАТУНІ. Народилася 22 грудня 1911 року в Єревані (Вірменія). У 1935 році закінчила Московський авіаційний інститут за фахом «Озброєння і обладнання літаків» з присвоєнням кваліфікації інженера-механіка з озброєння і устаткування літаків. З 1935 року працювала в Москві в авіаційно-дослідних КБ інженером із забезпечення міцності і начальником групи. У 1941—1946 роках — старший фахівець із міцності КБ О.С. Яковлєва. З 1946 року очолює групу спеціалістів із міцності в ОКБ-473 на чолі з О. К. Антоновим. У 1952 році разом з КБ Антонова вона переїжджає до Києва, де очолює бригаду фахівців із міцності, а в 1965 році — відділ міцності. У1979—1989 роках — заступник Головного конструктора, 1989— 2007 роках — головний спеціаліст із міцності. Нагороджена орденом Леніна (1975), орденом Трудового Червоного Прапора (1971), «Знак Пошани» (1957), лауреат Ленінської премії (1962) і премії НАН України ім. О.К. Антонова (2006). Померла 27 жовтня 2011 року.
Ми в Google+