ЗМІ обґрунтовано порушують проблему збирання, транспортування, сортування й переробки сміття в містах і селах. Свого часу Тернопільська міська рада досягла домовленості з однією з австрійських фірм щодо будівництва сміттєпереробного заводу на базі колишнього комбайнового. Та втілити заплановане тоді не вдалося через кон’юнктурність керівництва. З тієї самої причини не змогли реалізувати задум будівництва такого виробництва, яким мали зайнятися шведи, і скористатися інвестиціями для цієї мети однієї з італійських фірм. Як показує досвід, найкращий стимул для інвесторів, що мають намір вкладати кошти у сміттєпереробні заводи, — надання можливості пільгового кредитування й податкових канікул терміном на 3—5 років, прозорий спрощений механізм отримання дозвільних документів. На державному рівні потрібно створювати сприятливий клімат і заохочувати бізнес до інвестування сучасних технологій з переробки та утилізації відходів.

Проте в наших умовах відомий вислів «гроші, отримані від переробки сміття, не пахнуть» не розуміють українські олігархи, які могли б інвестувати у проекти з переробки сміття. Можна і продавати його. Закордонні бізнесмени можуть закуповувати його в нас і, зрозуміло, мати з цього певний зиск. Але будемо щирими, маючи бажання, можна знайти інвесторів, які могли б інвестувати в будівництво переробних заводів на місцях (зручність, економія транспортних витрат). Теперішні технології дають змогу забезпечити високий рівень санітарії. Скажімо, в Австрії сміттєпереробний завод успішно функціонує у самому центрі Відня, й ніхто навіть про це не знає.

Тим часом хочемо констатувати, що «сміттєзнавство» досить швидко еволюціонує. Наповнюється й удосконалюється його класифікація. Перелік видів промислових і побутових відходів зростає. До новітніх видів непотребу належить пластик, батареї й акумулятори, отрутохімікати тощо. Нині сміття просочилося в океани та навіть у космос, це екологічний, технічний, економічний і навіть політичний чинник розвитку нашого суспільства.

Сміття можна не лише сортувати, переробляти, компостувати, спалювати, а й використовувати метан, що утворюється під час його зберігання на сміттєзвалищах. Для розв’язання цієї актуальної проблеми необхідна національна система поводження з відходами, яка починалася б із запобігання утворенню, забезпечувала б роздільне збирання, транспортування та перетворення на ресурс. Час потребує ґрунтовно нової моделі врегулювання цих відносин — розподіл відповідальності за утворені відходи, модель фінансування збиткових етапів поводження з ними (до прикладу — транспортування), стимулювання громадян до більш екологічної поведінки.

Українці завжди мали традиції поводження зі сміттям. По-перше, його намагалися використовувати у доступних формах для розвитку власного підсобного господарства. Одне з них використовували як добриво на полях, іншим (не шкідливим) заповнювали яри й урвища, ще іншим вирівнювали дороги. По суті, в кожному селі були загороджені скотомогильники, де дозволяли закопувати мертву худобу.

Інша ситуація в нашій країні тепер, коли в керівництва нема державницької ідеології, за політикою й власним бізнесом не вистачає часу для розроблення планів і науково-технічних програм розвитку вітчизняного господарства. Облдержадміністрації, органи місцевого самоврядування не працюють над роз’ясненням проблем альтернативного поводження з відходами, крім хіба захоронення на сміттєзвалищах. Тим часом навіть на примітивному рівні можна зауважити, що великі сміттєзвалища для безхатченків і жителів — джерело прибутку. За день кожен металошукач отримує чималі доходи. Екологічний контроль щодо поводження з відходами не-ефективний, низькою залишається екологічна свідомість людей. Тому в селах і надалі вивозять сміття «за городи», до лісу або річок.

Для досягнення культурного рівня збирання і переробки сміття й розвитку бізнесу в цій царині потрібне створення законодавчого підґрунтя та господарський підхід на рівні держави й на місцях.

Тож спершу Верховна Рада України має ухвалити відповідні зміни до законодавства. Необхідно закрити сміттєзвалища, які забруднюють атмосферу, підземні води, ґрунти, і побудувати сміттєпереробні заводи, сміттєсортувальні лінії, полігони для утилізації непотребу, що не відповідає екологічним стандартам і не підлягає переробці.

У доброго господаря нема відходів у відносному розумінні, він усе використовує. Сміття — це не лише гроші після його переробки, це санітарія, а в умовах об’єднання територіальних громад та ОСББ — великі гроші й облаштування населеного пункту, житла.

Більшість високих державних чиновників, галузеві міністерства вважають, що сміття — лише проблема міського й сільського господарства. Та й олігархів вона ніколи не цікавила. А даремно! Варто затямити, що сміття нині — не лише великі гроші, а й економіка, стан навколишнього середовища, а перед черговими виборами — ще й велика політика.

Богдан АНДРУШКІВ,
професор Тернопільського національного
технічного університету імені Івана Пулюя,
для «Урядового кур’єра»