Зручно, швидко, контрольовано — все це характеристики безготівкових розрахунків. І якщо для покупця перелік може бути вичерпним, то для держави це ще й мінус витрати на обслуговування грошового обігу (друк, інкасацію, утилізацію). А для продавця — це зростання кількості покупців та обсягу реалізації саме завдяки зручності та швидкості обслуговування. Отже, у виграші мають бути всі.
Тож у межах урядової політики щодо поширення безготівкових розрахунків Мінекономрозвитку винесло на громадське обговорення проект постанови КМУ «Про затвердження вимог до суб’єктів господарювання щодо приймання електронних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги)». Появу документа аргументують збільшенням кількості платіжних терміналів, активних платіжних карток, сум та операцій з їхнім використанням. Визначено й терміни переведення суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність як на загальній, так і на спрощеній системах оподаткування (липень 2018-го — січень 2020 років — залежно від груп), на обов’язкову безготівкову оплату: або з використанням електронних платіжних засобів і платіжних пристроїв, або через електронні платіжні сервіси.
А чи готові в Україні до такого обов’язку? «Урядовий кур'єр» попросив експертів оцінити крок Мінекономрозвитку.
Серйозне збентеження
Як повідомив «Урядовому кур'єру» гендиректор Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України Вячеслав Биковець, проект збентежив підприємницьку спільноту через обов’язкове запровадження безготівкових розрахунків. «У світі понад 18 мільйонів закладів торгівлі та обслуговування, де беруть платіжні картки. Але не знаю жодної держави, де це обов’язок для всіх. А з огляду на інтернет-покриття впевнено констатую, що нині немає технічної можливості тотального запровадження такої норми, особливо що стосується об’єктів пересувної торгівлі. Навіть у центрі Києва нерідко виникають проблеми з інтернет-зв’язком. Що казати вже про села, селища тощо. Темпи розвитку мереж підтверджують, що 100% стабільного покриття інтернет-мережею всієї території України до 2020 року не передбачається», — наголошує Вячеслав Биковець.
За його словами, проект не враховує думки підприємців щодо незахищеності обігових коштів на банківських рахунках через недосконале законодавство й масове банкрутство таких установ. «Станом на 1 січня 2018 року, за незалежною оцінкою експертів, на рахунках збанкрутілих банків заблоковано понад 40 мільярдів гривень. Остання черга відшкодування, визначена законодавством, фактично позбавляє надії на повернення цих кошів підприємцям. Доки вони не захищені державою від втрати обігових коштів на рахунках банків, нагляд за якими здійснює держава, наполягання влади щодо збільшення операцій з банківськими рахунками неприйнятне і таке, що вмисно збільшує ймовірність втрат бізнесу, тож порушує законні права підприємців», — наполягає Вячеслав Биковець.
Він вказує, що збільшення кількості платіжних карток, на які посилаються розробники, не підтверджує збільшення кількості споживачів, які надають перевагу безготівковим розрахункам з використанням електронних платіжних карток. «Не таємниця, що банки всіляко нав’язують платіжні картки споживачам і бізнесу через зарплатні проекти тощо. Натомість кількість шахрайських схем з використанням карток постійно зростає, а тому готівкова гривня залишається головним платіжним інструментом в Україні. Розробники не навели статистичної оцінки побажань споживачів щодо видів розрахунків. Споживач нині має вільне право на розрахунок за допомогою електронного платіжного засобу шляхом переказу на розрахунковий рахунок підприємця», — зазначає фахівець.
«Не проведено аналізу спроможності банківських установ забезпечити терміналами всіх суб’єктів господарювання. За інформацією окремих підприємців, нині банки відмовляються адмініструвати термінали з обігом менш як 10 000 гривень на місяць. Розробники не врахували, що банки стягують кошти за так званий торговельний еквайринг обсягом 2% обігу. Крім того, за отримання готівки зі свого рахунку підприємець втрачає до 1% коштів. За оцінкою експертів, лише кожний 10-й підприємець-спрощенець має термінал. Якщо припустити, що кількість операцій через термінали після запровадження нововведень становитиме 30% загального обсягу, то витрати підприємців-спрощенців тільки на торговельний еквайринг становитимуть понад 1,6 мільярда гривень, що істотно перевищує прогнозні показники витрат на перший рік упровадження регулювання. Крім того, розробники, попри визначену наявність проблеми реалізації права споживача на вільне використання електронних платіжних засобів, не зазначили наявності проблеми реалізації права суб’єкта господарювання на вільне обрання форм (видів) розрахунків, установлених законодавством», — каже Вячеслав Биковець.
І додає: «Твердження авторів проекту щодо неможливості врегулювання проблемних питань за допомогою ринкових механізмів неправильне, оскільки боротьба за клієнта спонукає підприємців у ринковий спосіб надавати споживачеві додаткові сервіси шляхом збільшення можливих видів розрахунків. І ті підприємці, які бачать для себе необхідність встановлення й використання платіжних терміналів, і без втручання держави позитивно для себе вирішили це питання».
Є й позитив
Член парламентського комітету з питань податкової та митної політики Тетяна Острікова переконана, що платіжні термінали в підприємців мають з’являтися не шляхом їх насаджування державними органами, а виключно з вільного вибору підприємця. «Приємно, коли у магазині є вибір — сплатити за товар готівкою, карткою тощо? Кравчиня, яка має невелике ательє з пошиття штор, на моє запитання щодо доцільності платіжного термінала в її роботі зазначила, що це її конкурентна перевага порівняно з іншими ательє, адже часто клієнти хочуть сплатити карткою», — каже вона.
А щодо примусу Тетяна Острікова додає: «У цьому разі, як показує практика, підприємці знаходять схеми і способи обійти норми. Наприклад, купуючи музичний інструмент в одному з магазинів Києва, не змогла розрахуватися карткою, адже оплату за товар у них бере не магазин, а каса фінансової установи, яка діє за агентською угодою і приймає від покупців кошти начебто для подальшого зарахування на рахунок СПД. Однак чи потрапили ці готівкові кошти на банківський рахунок СПД і чи входять вони до його річного обороту? Перевірити це майже неможливо. Тому досі спостерігаємо неможливість оплати товару в наших магазинах з банківського рахунку через платіжний термінал», — констатує вона.
За словами пані Тетяни, мета постанови правильна, однак втілення її й текст залишає багато питань. «Реалізуючи такі заходи, держава має забезпечити баланс між інтересами підприємця-продавця і покупця-споживача. Адже покупець може не мати при собі готівки, отримувати зарплату на картку. А як оплачувати, коли немає платіжного термінала? Клієнтові треба шукати банкомат, платити комісію за зняття готівки в банкоматі чужого банку, повертатися в магазин. Чи це не порушення прав покупця на оплату в зручний для нього спосіб?» — каже вона.
«Насторожує у проекті постанови з огляду на наші українські реалії таке: у прес-релізі, розміщеному на сайті Мінекономрозвитку, зазначено, що «одночасно ця постанова спрощує використання звичайних платіжних терміналів: підприємці не будуть зобов’язані їх купувати, але матимуть можливість орендувати такі пристрої або навіть отримати їх безкоштовно на умовах банків-еквайрів. Окрім того, кілька підприємців можуть використовувати один термінал, адже технологічна можливість здійснення зарахувань на різні рахунки через один пристрій уже давно реалізована виробниками та банками». Проте в жодному пункті оприлюдненого проекту постанови не знайшла норми про можливість оренди термінала або безкоштовного його отримання від обслуговуючого банку. Як відомо, безплатний сир буває тільки в мишоловці. Банки — комерційні організації, діяльність яких спрямована на отримання прибутку. Отже, якщо навіть банк надасть термінал підприємцеві безплатно, ці витрати закладуть у комісії на розрахунково-касове обслуговування й супутні їм платежі. Тому основна вимога — добровільність для підприємця і вільний вибір банку без нав’язування тих чи інших монополістів та їхніх умов. Щоб не вийшло так, що в цій програмі візьмуть участь один-два банки і всі підприємці України, виконуючи вимоги постанови, зобов’язані будуть перейти до цих банків на обслуговування», — констатує Тетяна Острікова.
До позитивів проекту постанови пані Тетяна зараховує поширення її чинності на торгівлю дистанційним способом (через інтернет-магазини, телемагазини, за каталогом), особливо з огляду на те, що, за даними Нацбанку, 95% розрахунків інтернет-ритейлу відбуваються готівкою. «Однак у постанові не написано, коли це має відбуватися. Адже майже в усіх інтернет-магазинах є змога оплатити товар карткою під час його замовлення, але не під час доставки. А якщо доставлений товар не підійшов, потім мати мороку з поверненням коштів продавцем і сподіватися на його порядність. Можливість оплатити товар карткою під час доставки — потрібний крок, адже доставляючи товари кур’єром, торгівці, як правило, беруть тільки готівку. Це може означати, що кошти від продажу цього товару в легальну економіку можуть не потрапити», — резюмує парламентарій.
І ще одне. Як повідомила «Урядовий кур'єр» прес-служба Державної регуляторної служби України, там вважають, що впровадження новітніх методів розрахунків має відбуватися в умовах стимулюючої програми для мікробізнесу, а не через примусові вимоги. Тож наголошують на необхідності збалансованої державної регуляторної політики.
Від редакції. Важливо, що уряд переймається наближенням України до європейських стандартів торговельного і банківського обслуговування. І дуже добре, що кроки в цьому напрямі влада хоче узгоджувати із суспільством. Проект постанови зумовив широку дискусію, й «УК» повідомлятиме читачів про її перебіг.
Ми в Google+