Під знаком пам’яті жертв політичних репресій минули вихідні в нашій країні. Кожен район, кожен населений пункт мають такі місця на мапі, де сконцентровано біль минулих поколінь українців. На Київщині він називається Биківнянський ліс. Тут розташоване (колись ретельно приховане більшовиками) найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об’єкт спеціального призначення НКВС, де на межі 30-х — 40-х років ХХ століття відбувалися масові захоронення розстріляних і закатованих. Трагедію Биківні історики порівнюють з Аушвіцем, Бухенвальдом, Дахау, Бабиним Яром, Катинським розстрілом. Подалі від людських очей під Києвом покоїться близько ста тисяч репресованих комуністичною владою.
Тут поховано ілюзію
Тож у ці травневі дні вся країна схиляється в жалобі за невинно убієнними земляками. Не стало винятком і президентське подружжя, яке побувало в Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили». Вони поклали букети квітів до Братської могили та вшанували пам’ять загиблих. Також букети було покладено до пам’ятного знаку польських поховань, де знайшли спочинок тисячі патріотів цієї країни. Президентське подружжя встановило також лампади біля Центрального монумента Меморіалу.
Биківнянський ліс не єдине місце в Україні, де виконували й перевиконували так звані ліміти на розстріл людей, яких масово знищував тоталітарний комуністичний режим. Але це чи не найбільша братська могила в Україні, де спочили десятки тисяч людей. Саме тут московсько-комуністичний режим на п’яти гектарах землі впродовж чотирьох років влаштовував справжнє пекло.
Сюди розстріляних привозили поночі вантажівками, іноді цілими колонами. У свідченнях одного з працівників НКВС задокументовано, як у Київському обласному управлінні НКВС розстрілювали людей у підвалах внутрішньої тюрми, а вночі «вантажили на машини, спеціальними кліщами брали за шию та за ноги, закидали в кузов з бортами». Потім накривали брезентом і вивозили на поховання до Биківні. Мертві тіла засипали вапном, присипали ґрунтом.
Перебуваючи під враженнями після відвідання меморіалу в німецькому Заксенгаузені, Президент Петро Порошенко не стримував емоцій: «Стоячи сьогодні тут, у Биківні, ще і ще раз усвідомлюю, відчуваю кожною клітиною людожерську подібність нацистського та сталінського режимів».
Ще вісім років тому Парламентська асамблея ОБСЄ ухвалила дуже важливу резолюцію про тотожність цих режимів і навіть запропонувала запровадити спільний день пам’яті жертв сталінізму та нацизму.
«Ось чому, якщо хто не зрозумів, протягом останніх років в Україні і було проведено декомунізацію. Ось чому відбувся так званий «ленінопад». Ось чому очистилася карта України від імен її катів та душогубів. Ось чому оновили таблички з назвами вулиць. Комуністичним ідолам нема і не буде місця в нашій країні», — наголосив Президент.
Так само наш народ здатен прожити без підконтрольних російським спецслужбам соціальних мереж. Петро Порошенко запевнив, що без жодних докорів сумління і сумнівів підпише закон про заборону в Україні так званих георгіївських стрічок: «Чому? Бо це не символіка Другої світової, ця символіка — символ агресії проти України 2014—2017 років. Тому що обвішані цими стрічками бойовики вбивають наших воїнів і мирних громадян щодня і щоночі… Врешті-решт, ця Росія своєю політикою по відношенню до України сама поставила стрічку поза законом».
У Биківнянському лісі Президент був утретє. Але щоразу, зізнався, відчуває хвилювання й переживає, як уперше. «А тепер — і поготів. Адже нині ми відзначаємо вісімдесяті роковини масових політичних репресій 1937—1938 років», — цитує слова Петра Порошенка департамент прес-служби АП.
Десятки років радянська влада ретельно приховувала страшну таємницю Биківні, боягузливо намагаючись видати її за злочини нацистів під час Другої світової війни. Від паралелей з Катинською трагедією ще більше усвідомлюєш диявольську сутність більшовизму-комунізму, в хаос якого нас укотре намагається загнати кремлівська влада.
Злочинці бояться розголосу
Тим часом були відчайдухи, які навіть в умовах радянської диктатури насмілювалися вимагати правди. Так, як це робили шістдесятники Лесь Танюк, Алла Горська, Василь Симоненко. У своїх спогадах, нагадав Президент, Лесь Танюк розповів, як від шкільного завуча з Биківні вони дізналися, що ж тут насправді сталося. Як втрьох пішли оглядати місцевість. Як Василь Симоненко побачив, що малі і несвідомі діти грали у футбол на цьому місці простреленим у потилицю черепом. І як дорогою назад Симоненко читав вірш: «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил».
А в середині 80-х років київський журналіст Сергій Кисельов надрукував статтю в «Литературной газете», яка спричинила шквал публікацій в українській пресі, додала енергії та наснаги іншим громадським діячам, які вимагали визнання злочину та покарання.
Згадав Президент і про Євгена Грицяка — одного з очільників легендарного Норильського повстання в таборах ГУЛАГу, яке політичні в’язні підняли невдовзі після смерті Сталіна. «Коли почався штурм військами НКВС захоплених в’язнями табірних зон, і солдати та офіцери поливали повстанців свинцем з автоматів і кулеметів, українські патріоти відбивалися камінням. А коли й воно закінчилося — заспівали свій гімн «Ще не вмерла України...», — процитував його спогади Президент.
«Вони вірили в нашу майбутню незалежність. Ми здобули її в 1991-му, ми захистили її 2014-му, ми боронимо її нині. Ми остаточно порвали з радянським і пострадянським минулим, впевнено тримаючи європейський курс», — підкреслив Петро Порошенко та нагадав слова Миколи Хвильового: «Геть від Москви! Дайош Європу!»
Михайло ЮРЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+