Напередодні всім нашим відділом непокоїлися: чи вдасться? Адже за прогнозом — поривчастий вітер, дощ. Але стояла пречудова погода — тиха і не за сезоном сонячна. Тож і освячення, і встановлення надбанних хрестів Миколаївської церкви, яка недавно з’явилася в експозиції «Полісся» Національного музею народної архітектури та побуту України, пройшли успішно.
Храм перевезли з Менського району Чернігівської області. Як відомо з джерел, цю церкву принаймні в 1654 році згадано як нову. У 1888 році її капітально відремонтували, добудувавши південний і північний рукави. Весь час діяла. Під час Другої світової храм закривали, потім знову відкривали. А вже в післявоєнні роки остаточно закрили, перетворивши на склад комбікорму. Відтоді приміщення жодного разу не використовували за призначенням.
Ще 1985-го під час наукової експедиції для вивчення і фіксації пам’яток архітектури академік Григорій Логвінов, побачивши храм, назвав його «досі не знаним шедевром архітектури світового рівня», сказав, що Миколаївська церква — пам’ятка, яку можна порівняти хіба що з афінським Парфеноном.
Сама церква роками перебувала в аварійному стані. Більше того, її почали потроху розбирати жителі села, а всередині вона перетворилася на смітник. У селі кажуть: якби її не забрали до музею, через рік-два будівля просто завалилася б.
Церква перебувала на балансі обласного фонду як культурна спадщина. На жаль, ні місцева влада, ні спонсори не знайшли грошей на її реставрацію. Тому коли у 2015 році селян повідомили, що церкву збираються забрати до Національного музею народної архітектури та побуту України, більшість погодилася.
Перед тим як розбирати і перевозити пам’ятку, кожну деталь пронумерували: 1497 — лівий одвірок, 1498 — правий, 1500 — поріг. Придивившись, можна побачити, що час був невблаганним до споруди: деякі деталі струхлявіли, чимало елементів втрачено. Тож роботи у реставраторів вистачає, і коштів на доведення споруди до ладу потрібно чимало.
Тут надія переважно на спонсорів. Бо, за словами тимчасово виконуючої обов’язки директора музею Оксани Повякель, фінансується національний скансен недостатньо. Оксана Теодосіївна сподівається привернути більше уваги держави до музею, а також створити опікунську раду, яка і державне фінансування допоможе налагодити, і меценатів залучити. Як потенційних членів ради пані Оксана назвала імена відомих діячів української культури, чимало з яких прийшли на цю подію. Хоч як на мене, не завадило б цю раду добряче розбавити молодими та енергійними, тими, хто впроваджує фантастичні культурологічні проекти, не покладаючись на державний бюджет та не чекаючи чиновницького схвалення.
Після мінімального облаштування церква почне працювати як храм Української православної церкви Київського патріархату. Це вдихне в неї життя, дасть процесу реставрації підтримку церковної громади.
Святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет після освячення хрестів та молитви за Україну, усіх її громадян й українське військо звернувся до присутніх із короткою проповіддю, в якій зазначив, що ми завжди звертаємося до Бога у скруті. «Але, — сказав Святійший, — не можна забувати про Всевишнього і в інші часи».
Слушне нагадування, аби подякувати і Богові за той погожий ранок, і за порятунок Миколаївського храму, і за те, що є в нашій державі небайдужі та беручкі люди, які дбають про наш спільний культурний спадок.
Ми в Google+