Бібліотека в нинішніх умовах — це не тільки книгосховище, а й центр спілкування, діалогу, неформальної освіти, дозвілля. Особливо це  актуально для територій, наближених до АТО, де велика кількість переселенців. Вони як ніхто мають потребу в різних освітніх та реабілітаційних послугах, які  безкоштовно надають на базі бібліотек. Але ці заклади, особливо  евакуйовані із зони конфлікту, переживають нині нелегкі часи, намагаючись працювати по-новому. Про це розмова з директором евакуйованої з Луганська обласної універсальної наукової бібліотеки Інною РИБ’ЯНЦЕВОЮ.

Директор евакуйованої з Луганська обласної універсальної наукової бібліотеки  Інна Риб’янцева

— Інно Павлівно, ваш робочий кабінет заповнений новими книжками. Виходить, фонд зростає?

— Так, це остання на сьогодні партія — від Міністерства культури отримали майже 1000 книжок — дуже цікавих. А загалом поповнення фондів обласної бібліотеки відбувається  завдяки видавцям, які стали для нас друзями, і волонтерів. Адже весь свій фонд ми залишили в Луганську.

— Але вже минуло кілька років на новому місці в Старобільську. Чи вдається робити планові закупівлі літератури, яку тут знайде читач?

— Це непросте запитання. Торік нам надали всього 40 тисяч для придбання книжок. Це крапля в морі. Цього року суму збільшили вп’ятеро, але вже минув перший квартал, а грошей у бібліотеку поки що не надійшло ні копійки. Тож уже повз область пройшли такі книжки, як названа кращою книгою року «Забуття» Тетяни Малярчук, «День усіх білок» Ірени Карпи, «Тамплієри» Сергія Жадана. Список можна продовжити.

Нема або мало книжок, за якими потрібно вчитися  школярам. Особливо це стосується фондів сільських і районних бібліотек.

У видавництві «Фоліо» є спеціальна серія «На допомогу школяру», яка недорого коштує. Там добірка всіх творів, які вивчають за шкільною програмою. Ось би нам таку серію в кожну сільську бібліотеку! Адже головна проблема всіх книгозбірень  країни —  актуалізація фондів. Загалом вони величезні, а читати нічого.

— Чи велика на підкон­трольній території області мережа бібліотек?

— Публічних бібліотек в області 311. Та уявіть маленьке село, де насилу набереться 500 читачів. Але в бібліотеці 12 тисяч книжок старого фонду. Бо це література, яку купували ще за часів СРСР. А в останні 15—20 років сільські бібліотеки майже не поповнювали новими книжками.

У країні декомунізація, а в бібліотеках усі видання про «радянську молодість». В одній із сільських бібліотек мені впала в око книжка  про червону армію, яка «найсильніша». Запитую: а що це таке?

Дехто  досі тримає на полицях  зібрання творів Леніна. Навіщо? Нехай у центральній бібліотеці району буде примірник як першоджерело для тих, хто цікавиться. Але навіщо такі видання у сільських бібліотеках? Їх можна здати в макулатуру, а на виручені гроші придбати нову українську книжку, яку  читатимуть і якою цікавляться.

Одне слово, першочерговим завданням ми собі поставили проаналізувати, що в нас із фондами. Адже це живий організм, його потрібно щороку списувати й поповнювати. Якщо говорити про міжнародні норми, то в Європі щоп’ять років фонд маленької публічної бібліотеки змінюється повністю.

— За вашими спостереженнями, громади зацікавлені в існуванні сільських бібліотек?

— Не можу сказати про всіх, але загалом вони за. Адже передовсім дбають про  майбутнє своїх родин. Розуміють, що саме в бібліотеці діти матимуть змогу здобути додаткові знання, інформацію, зможуть просто кудись піти після  уроків. Це публічний майданчик, особливо в тих селах, де бібліотеки добре працюють і графік роботи влаштовує громаду.

Якщо  заклад працює у зручний для людей час, а бібліотекар прагне бути корисним для читачів, нікому не спаде на гадку звільнити такого працівника.  Це особливо важливо нині, бо сільські бібліотеки мають пристосуватися до децентралізації та створення об’єднаних територіальних громад.

Нашу централізовану бібліотечну систему теж слід реорганізувати. Наприклад, перед Білокуракинською об’єднаною територіальною громадою  вже постало питання про те, що треба забирати установи культури на свій баланс. Але ситуація така: 14 бібліотек підуть у громаду, а 13 залишаються в районі.

— Що робити?

— Передовсім слід ухвалити рішення про розпуск центральної бібліотечної системи. Райрада тепер має поділити гроші, які йдуть із бюджету на ЦБС, з громадою. А бібліотеки, що не ввійшли у громаду, потрібно передати на баланс сільських рад. Це дуже велика і копітка робота.

— Нині бібліотекар також перебуває  на передньому краї інформаційного фронту...

— Так, і це теж великий напрям нашої методичної роботи з колегами з районних та сільських бібліотек. Адже серед директорів  є такі, хто розгубився в нинішніх обставинах. За моїми спостереженнями, дехто, наприклад, не хоче говорити про війну. Позиція така: ми про це мовчимо, бо людям «це набридло». Але ж ми всі в цьому живемо!

Тому цього року проводимо багато семінарів на тему інформаційної безпеки. Хто як не бібліотекар, людина, до якої приходять з різними питаннями, повинна вміти вибудувати розмову та розтлумачити державну політику? Бібліотека має стати сучасним дискусійним майданчиком. І ми як обласний науково-методичний центр — обласна бібліотека першими подаємо приклад такої роботи.

ДОСЬЄ «УК»

Інна РИБ’ЯНЦЕВА. Закінчила Харківський бібліотечний інститут. Очолює колектив Луганської бібліотеки з 1984 року. Ініціатор впровадження електронних технологій в бібліотеці. Нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня.

Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»