Книга пам’яті, альбом-реквієм про 98 загиблих херсонців, котрі поклали свої життя в боротьбі за суверенітет і територіальну цілісність України в зоні АТО в період 2014—2016 років, стала спільним проектом управління культури Херсонської обласної державної адміністрації та Херсонської обласної організації Національної спілки журналістів.

Доземно вклоняємося нашим землякам. Вони прийняли на себе перший і найбільший удар агресора-сусіда. І зробили це з честю. Рішуче зупинили ворога на східних рубежах, зірвавши його плани із загарбання всієї України.

Вітчизна — це моє життя

Ані вмовляння, ані гіркі сльози матерів і дружин не вплинули на рішення здебільшого ще зовсім юних степовиків боронити рідну землю. Про таких кажуть: «Люди від Бога». «Хто, якщо не ми!» — ці слова стали їхнім девізом у час тяжкого випробування для нашої держави.

Один із них, Роман Набєгов, ще 2008 року написав у своєму щоденнику: «Україна — це не просто назва держави, не просто набір звуків чи навіть слово. Україна — це моє життя. І не тільки моє, а ще мільйонів громадян, які шанують синьо-жовтий прапор, мелодійну мову… Україна — це неосяжні степи, живі річки й співучі вітри…»

З перших днів війни на сході успішний офіцер Олешківського РВ УМВС Роман Набєгов вирішив залишити мирне, комфортне життя і стати на захист Батьківщини. Чотири рази подавав рапорт із проханням направити його в зону АТО. Не отримавши позитивної відповіді, написав лист міністрові внутрішніх справ Арсену Авакову і в кінці червня 2014 року був зарахований до батальйону міліції спеціального призначення «Миротворець». «Хто, якщо не ми!» — сказав Рома, коли їхав із рідного Херсона.

Беручи участь у запеклих боях під Іловайськом у серпні 2014 року, Роман написав у ВКонтакті: «Ні кроку назад». Та були й такі, хто залишив батальйон…

Вранці 29 серпня під час виходу з оточення під Іловайськом Роман загинув, не доживши 2 місяців до 28-річчя. «Його життя — як стрімкий, але короткий політ птаха. Романтик, поет, лицар, справжній офіцер, патріот, Людина Честі і надійний друг», —написали у спогадах і таким пам’ятають Романа його друзі, колеги, бойові побратими.

2015 року вийшла книжка віршів, щоденникових записів Романа Набєгова «Ні кроку назад». Писав так, як відчував, про те, що боліло, та найбільше про рідні гаї, степи, про український незламний дух. «…Та за Україну, якщо треба, згину», — занотував ще 2006 року.

Цю книгу-реквієм херсонці назвали найціннішим документом пам’яті про загиблих бійців.

Ними рухала любов до Батьківщини

Яка ж безмежна віра, любов до своїх родин, Батьківщини рухали добровольцями у виборі боронити Україну від ворога! Владиславом Ковальовим, успішним, перспективним лікарем-хірургом, що свято вірив в успішну і щасливу для кожного Україну, або Кирилом Григорюком, який покинув навчання в одному з найпрестижніших вишів Франції після першого ж дзвінка друзів із Херсона: «Кириле, ми йдемо на війну захищати Україну. Ти з нами?» Або Русланом Сторчеусом, юристом, учасником Революції гідності, який мав родину і вірив, що все можна змінити на краще. 18-річним Олександром Райхертом, третьокурсником гідрометтехнікуму, душею студентського кола, що відкинув конспекти, улюблену гітару, зробив по-дорослому відповідальний вибір — пішов на війну. Чи Михайлом Шульцем, відмінником у школі і виші, невиправним романтиком, сином священика, чи добровольцем Андрієм Бодяком, хліборобом, шанованою у селі людиною, який сам виховував сина і залишив його на дідуся, поки не переможе ворога… І так усі 98 воїнів. Кожен із них гідний окремої книжки — українські велетні духу, Герої. Нам є на честь кого називати вулиці, міста, школи, є приклади, на яких виховувати наших дітей. Пишімо правдиву історію, бережімо і пам’ятаймо її, щоб ніхто більше не зміг стерти з пам’яті імен борців за Україну, як колись «випалювали» імена Тараса Шевченка, Василя Стуса, Василя Симоненка, Олександра Олеся… Дізнавшись про них, вивчивши шлях їх становлення, ми зрозуміємо, приймемо і продовжимо їхню справу, їхню віру в гідне життя нашого народу.

Торік у переддень свята Дня Незалежності України голова Херсонської ОДА Андрій Гордєєв вручив рідним загиблих воїнів другу книжку, дорогу для них реліквію, найцінніший документ вічної пам’яті про їхніх синів, чоловіків, татусів — «Хронологію мужності». У промові він зазначив: «Саме в цей важливий для країни день ми всі вклоняємося вам за те, що виростили таких синів, які віддали найцінніше — життя — за Україну, за її незалежність».

Книжка потрапила в бібліотеки, музеї й усі навчальні заклади. Її дарують гостям Херсонщини. «Хронологію мужності» вручили учасникам і переможцям Всеукраїнського фестивалю-конкурсу військово-патріотичної творчості «Оберіг».

За підсумками ХVII Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» книжці «Хронологія мужності» присуджено I місце в номінації «Рубежі мужності та безсмертя», а також Херсонську обласну літературну премію ім. Миколи Куліша.

На жаль, Херсонщина і сьогодні втрачає воїнів-захисників. Невимовним горем матерів плаче вся Україна — «як же мені, синку, не жаль, ти ж на моєму серці лежав».

Як згадує мама Руслана Сторчеуса: «Останні слова, які я почула, коли син від’їжджав: «Я йду в АТО заради вас, мої рідні, щоб війна не прийшла сюди, мамо, ми все змінимо... все буде добре». Мені так хочеться, щоб ця віра справдилася, щоб він недаремно загинув». 

Любов ГАРАЖІЙ,
авторупорядник книжки
«Хронологія мужності»,
для «Урядового кур’єра»