Для повернення окупованих нині частин Донеччини й Луганщини Україна готує спеціалістів, які налагоджують співпрацю з населенням таких територій. Це офіцери цивільно-військового співробітництва. «Сіміки», як їх називають через натовський термін Civil-Military Cooperation. «Урядовому кур’єру» про діяльність групи військово-цивільного співробітництва у складі оперативно-тактичного угруповання «Луганськ» розповів її командир Валерій Басалига.

Від військових діти завжди чекають подарунків, а ті ніколи не приходять з порожніми руками. Фото надане прес-службою групи ЦВС штабу ОТУ «Луганськ»

 До кого звертатися сироті?

Ми спілкуємося з ним в об’єднаному центрі ЦВС ОТУ «Луганськ» у Сєверодонецьку. І до нашої розмови приєднався начальник групи координації цивільно-військового співробітництва штабу АТО підполковник Владислав Кравченко. Обидва офіцери навчалися разом, тобто знають один одного давно, але зустрілися вже тут, на сході.

«Упровадження цивільно-військового співробітництва сприяє значному підвищенню довіри цивільного населення до Збройних сил України як інституту держави, дає змогу мінімізувати вплив наслідків бойових дій на цивільне населення у районі проведення антитерористичної операції, сприяє формуванню позитивної громадської думки щодо діяльності ЗСУ у районах дислокації військових частин і підрозділів угруповань військ», — почав розповідь про завдання, поставлені перед його підрозділом, командир групи цивільно-військового співробітництва штабу оперативно-тактичного угруповання «Луганськ» майор Валерій Басалига. «Сіміки» ніби посередники між військовими і цивільними.

«З цивільним населенням ми працюємо щодо їхнього спілкування з військовослужбовцями, — пояснює Валерій Басалига. — Також цивільні звертаються до нас із питань надання гуманітарної допомоги. Тобто ми відшукуємо малозабезпечені сім’ї, які є в населених пунктах. Це робимо через місцеві адміністрації або під час особистого спілкування. І потім або допомагаємо самі, або направляємо надання гуманітарної допомоги від міжнародних, не-урядових, громадських організацій».

Наприклад, триває заготівля дров на зиму для сімей вимушених переселенців, якими опікується місцевий капелан. До роботи долучилася громадська організація «Воїни світла» з міста Старобільська. «Сіміки» й військові доставили переселенцям два автомобілі дров. І це лише одна з добрих справ. Координують і супроводжують відновлення електромереж, газопроводів і систем водопостачання у населених пунктах, які страждають від постійних обстрілів.

У нас налагоджена спів­праця з Луганською обласною організацією інвалідів Всеукраїнської організації «Союз організацій інвалідів України» щодо збирання інформації про проживання інвалідів, організуємо надання їм адресної допомоги.

Турбота про виживання людей похилого віку у «сірій» зоні — одна з важливих справ офіцерів і рядових груп ЦВС.

Інформації треба додати

Цікавлюся, чи не побоюється місцеве населення співпрацювати з українськими військовими. Адже тут такий край, де мати з дітьми може жити на українській території, а батько служити у бойовиків на тимчасово окупованій частині області. «Є таке. Але це залежить і від розташування населеного пункту, і від ставлення людей. Є й такі, хто не охоче йде на контакт. Наприклад, ми проводимо акції — роздаємо малечі невеличкі презенти з українською символікою. І бачу, з яким задоволенням діти їх беруть. Але буває, що дорослі просто забороняють їм це робити», — визнає Валерій Басалига.

«До того ж, треба враховувати інформаційне поле в зоні проведення АТО. Антиукраїнські телерадіокомпанії впливають на людей, що живуть у прифронтових областях, — додає Владислав Кравченко. — У таких районах люди дуже обачливо ставляться до військових. Але після співпраці, коли ми показуємо, хто ми і навіщо тут, бачимо, як змінюються настрої людей до представників держави».

Валерій Басалига й до ротації служив у Луганській області. Може порівнювати і бачити зміни, які відбулися з часом. Із задоволенням каже, що нарешті «люди вже навіть не те що звикли до війни — вони починають від неї відвикати». Навіть у Станиці Луганській, де постійно тривали обстріли, місцеві жителі починають нарешті перекривати дахи своїх будівель, заводити якесь господарство, оновлювати теплиці. Це дуже до душі йому як людині з Рівненщини. Тепер на Луганщину він сам попросився: «Тут цікава робота, і ти бачиш результат», — зізнається майор.

Зазвичай робота «сіміків» відбувається так: заїжджають у населений пункт, вивчають ситуацію, аналізують і надають першу необхідну допомогу населенню. Для розв’язання проблем є необхідні сили та засоби. З одного боку, гуманітарні організації, з другого — ЗСУ. Ось нещодавно представники АСАПу попросили Владислава Кравченка (це лікарі, які займаються медичною допомогою та евакуацією поранених) звернути увагу на родину з села Талове Станично-Луганського району. В ній 6-річний хлопчик. Його мати була військовослужбовцем ЗСУ, загинула під час бойових дій. Дитина залишилася з прабабусею й прадідусем, яким майже по 80 років. Грошей нема, нічим опалювати будинок.

Начальник групи звернувся до начальника групи у Станиці Луганській. Той через військово-цивільну адміністрацію вирішує питання надання допомоги дровами цій сім’ї. А Владислав Кравченко ще й порушив питання на зустрічі з представниками гуманітарних організацій. Вони взяли адресу на замітку. «І це лише один приклад, як різними шляхами можна допомогти населенню. Люди кажуть велике спасибі», — підкреслює підполковник.

Число невідомих меншає

Але у Владислава Кравченка профіль роботи інший. Він в управлінні цивільно-військового співробітництва очолює відділ пошукової роботи: «Тобто ми в Збройних силах України здійснюємо пошук зниклих безвісти, евакуацію й транспортування тіл загиблих військовослужбовців із зони АТО в межах гуманітарного проекту «Евакуація 200».

Проект реалізують спільно з Національним військово-історичним музеєм України, а також громадськими і волонтерськими організаціями з початку вересня 2014 року. Зроблено вже багато. Лише у Старобільську, Запоріжжі й Дніпрі було поховано 450 невідомих бійців. Нині на цих кладовищах залишилося менш як половини поховань із написом «Невідомий». Особи й імена людей, які віддали за визволення Батьківщини найдорожче — життя, поступово встановлюють.

Якщо у 2014 році цивільно-військове співробітництво ЗСУ було започатковано як пілотний проект (на той час у зоні проведення АТО діяли дві такі групи — на півдні Херсонської області та на заході Донецької), то вже з 2015 року розпочалося широке впровадження цієї системи в межах загальної структури ЗСУ та в усіх районах проведення АТО. І тепер основні напрями такої діяльності — надання допомоги цивільному населенню, сприяння підрозділам ЗСУ та організації взаємодії з іншими військовими формуваннями, правоохоронними органами та місцевими органами влади.

На сході молодь підтримує українізацію

Валерій Басалига зізнається, що особливе задоволення у нього викликає проведення різних просвітницьких проектів. Таких заходів чимало: «сіміки» організовують спортивні змагання у межах «Козацьких розваг», численні акції й флешмоби, які присвячено знаковим подіям у житті українського народу.

«Тішить, що саме молодь — рушійна сила українізації», — підкреслює майор. І згадує, як влітку цього року офіцери групи ЦВС штабу ОТУ «Луганськ» з учнями місцевих шкіл долучилися до загальноукраїнської акції з фарбування об’єктів у кольори національного прапора України. Із великим задоволенням тоді пофарбували два мости через річку Біла у Білокуракинському районі.

Серед заходів, які проводять офіцери ЦВС для молоді, — заняття з мінної безпеки. Це важливо через великий обсяг на цих територіях зброї, боєприпасів та вибухових речовин, а особливо критично, якщо регіон був місцем запеклих боїв.

Триває бій за серця і розум

Валерій Басалига із задоволенням згадує, як проводили «Караван дружби» разом із благодійним фондом «Жовто-блакитні крила», які надають змогу дітям із малозабезпечених сімей Луганщини безкоштовно відпочити на Закарпатті чи в інших районах Західної України. «Ми цих дітей відправляємо і зустрічаємо. І скажу щиро, вони не хочуть повертатися додому, — зізнається він. — А маленькі вже знають: якщо приходить військовий (а крім нас до них ніхто й не приходить), то для них завжди знайдеться подарунок».

Так сталося, що у взаємодії з місцевими органами влади «сіміків» часто просять привітати дітей, наприклад із Днем Святого Миколая. Хоч тут, на сході, все-таки за звичкою чекають подарунків від Діда Мороза.

«Ми беремо активну участь у дитячих святах, — зізнається Валерій Басалига. — Знаю, що у попередній ротації командир групи ЦВС ОТУ «Луганськ» був тут за Діда Мороза. Брав новорічні подарунки, одягав шубу, їздив по сім’ям й усіх дітей вітав».

Однак військові підтримують зв’язок із дітьми різних регіонів України, розповідає командир групи ЦВС у складі ОТУ «Луганськ»: «Торік ми проводили акцію до Дня Збройних сил «Напиши листа солдату». Школярі з Рівненської області писали дуже щемливі листи, а ми їх передавали нашій групі військово-цивільного співробітництва, щоб слова любові і вдячності потрапили до бійців на передову. Солдати дитячими вісточками дуже дорожать».

Така гуманітарна робота долає межі відомчих бар’єрів, набуває загальнодержавної ваги. За словами Валерія Басалиги, населені пункти Луганщини підписують меморандуми про співпрацю, наприклад, з населеними пунктами з Рівненської області. Представники районних адміністрацій їздять на схід цілими делегаціями, відбувається обмін викладачами. Дітей та їхніх вихователів запрошують на Різдвяні свята на захід країни, щоб показати живі традиції.

«Так налагоджується взаємодія не лише між військовими, а й між українцями з різних регіонів», — каже Валерій Басалига. Наближуються Новорічні свята. «До нас вже звертаються музичні колективи, які хочуть приїхати сюди з концертами, виступити перед військовослужбовцями і привітати бійців зі святом Збройних сил України. Маємо все організувати», — доповідають офіцери.

У Донецькій області голова ОДА планує влаштувати офіцерський бал і запросити на нього 200 представників ЗСУ, інших структур та місцеве населення. Тобто зробити так, щоб це було свято для всіх. Та й на Луганщині готують приємні сюрпризи. Керівники областей вручать нагороди військовим просто на лінії розмежування, грамоти та подяки у розташуваннях військових підрозділів.

«Це дуже важливий крок. Військовослужбовці мають відчувати підтримку цивільного населення, тих, за чиє краще життя вони воюють», — упевнені командир групи цивільно-військового співробітництва оперативно-тактичного угруповання «Луганськ» майор Валерій Басалига і начальник групи координації військово-цивільного співробітництва штабу АТО підполковник Владислав Кравченко.

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»