За чотири роки до розпаду Радянського Союзу сталася подія, яка якщо й не наблизила кінець найбільшої за територією держави, то похитнула віру мільйонів громадян у непорушність колоса, яким вважався СРСР. І якби не свіжі вітри перебудови з її демократичними цінностями, то кінці цієї історії обов’язково приховали б від населення, бо була вона ганьбою нечуваною. Звісно, чутки про те, що сталося, облетіли б усі куточки величезної країни, але коли тих чуток бракувало?

В один із травневих вечорів 1987-го у центрі радянської столиці, на Красній площі, приземлився літак із ворожої тоді ФРН. Пілот не скинув бомби, її й не було у легкій повітряній машині Сеssnа, але сам перетин суворо охоронюваного кордону і політ на сотні кілометрів над територією СРСР — від фінського кордону до столиці (орієнтиром пілотові слугувала залізнична колія з Ленінграда до Москви) — шокував увесь світ. Ляпас протиповітряним силам і всій оборонній моці Союзу дав не професійний шпигун чи бувалий військовий пілот. Порушником виявився 18-річний німецький юнак у великих окулярах, якого нині могли б назвати ботаном.

Матіас Руст, так звали хлопчину, годину роздавав автографи поблизу літака, неподалік мавзолею Леніна, доки його не арештували. Люди в центрі Москви і подумати не могли, що мають справу з порушником державного кордону, вони були переконані, що цю акцію заплановано і затверджено на верхах. Бо ж хіба у той час хтось міг повірити, що ворожі літаки можуть приземлятися поряд із Кремлем? До того ж юнак переконував присутніх, що прилетів із благородною місією — для налагодження миру між країнами.

До речі, кружляючи над Красною площею, Руст навіть думав приземлитися на території Кремля, але злякався, що потрапить там у лапи КДБ і про нього ніхто так і не дізнається. Тому, проаналізувавши режим роботи світлофорів, Матіас зайшов на посадку від вулиці Велика Ординка, пролетів літаком над дахами автомобілів і торкнувся колесами Великого москворецького мосту (на якому потім убили Бориса Нємцова), далі накатом доїхав до Васильєвського узвозу і зупинився біля собору Василія Блаженного.

Радянська преса, яка звільнялася від ненависних цензурних пут, доволі відверто описала цю подію, помізкувавши над її причинами і наслідками. У школі тоді якраз відбувалися державні іспити і виробнича практика. Пам’ятаю розгубленість учителів, які мали пояснити учням, чому таке могло статися. Адже до цього нас твердо переконували у непорушності радянських кордонів, тим більше, недоступності для ворога Москви і її святинь. До речі, все сталося 28 травня, у День прикордонних військ СРСР. Думаю, присоромлені педагоги воліли б, щоб інцидент усе-таки приховали. Але як ти його приховаєш, коли рідна партія проголосила гласність? Про це писали в газетах, це показували по телевізору.

Ось тоді я чи не вперше подумав про вразливість радянського устрою. Мабуть, не тільки я відчув, що з цим літаком пішла тріщина, яку вже не вдасться склеїти. І це не скидалося на дрібницю, прикрість чи випадковість, бо економічні, соціальні й національні проблеми, інциденти та конфлікти в країні наростали, мов снігова куля, яка покотилася згори і врешті-решт усе розвалила. Народ ще й приперчував подію жартами, охрестивши Красну площу аеропортом «Шереметьєво-3». А в одному з анекдотів ішлося про те, що на головній площі країни заборонено курити, бо це аеродром.

Наслідки інциденту дали про себе знати вже незабаром. Міністр оборони СРСР Сергій Соколов і командувач ППО Олександр Колдунов позбулися посад. Попри запевнення Матіаса Руста, що політ до Москви був його особистою ризикованою ініціативою і «закликом до миру», чимало радянських, а потім російських політиків і військових запевняли, що за всім цим стояла ретельно продумана операція західних спецслужб. Мовляв, дуже багато випадковостей збіглося на користь юного німця, інакше той нізащо не долетів би до Москви.

Деякі високопосадовці звинувачували навіть оточення Михайла Горбачова, яке начебто було у змові із Заходом, адже після події з легким літаком генсек отримав можливість обезголовити, скоротити, отже послабити всю радянську армію. Мовляв, справа із західнонімецьким пілотом і його начебто легковажною витівкою насправді дуже професійно змодельована.

А що ж було з Матіасом Рустом? У 1987 році йому впаяли чотири роки в’язниці, звинувативши в хуліганстві, оскільки посадка літака, на думку суду, загрожувала життю людей, в порушенні авіаційного законодавства і незаконному перетині кордону СРСР. Однак повітряний хуліган просидів у радянській тюрмі трохи більш як рік — його відпустили за амністією.

Подальша доля Руста (його позбавили ліцензії пілота), якщо вірити ЗМІ, склалася доволі строкато. Невдовзі на батьківщині хлопця знову засудили на чотири роки, але вже за те, що вдарив ножем медсестру, яка відмовила йому в побаченні. І знову він відсидів за ґратами понад рік. Заробляв на життя по-різному, прийняв індуїзм, а до 25-річчя відомого перельоту видав мемуари. У наступному році Матіасу Русту виповниться лише 50, хоч його приземлення на Красній площі видається вже дуже давньою історією.

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»