Ось-ось мине 2,5 року з часу ухвалення у Верховній Раді України Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Звичайно його називають законом про декомунізацію.

Здається, за цей час уже давно можна було виконати його положення, зокрема з перейменування географічних назв. Проте ще й досі ці  назви рясніють згадкою керівників комуністичної партії та перебування нашої країни у складі СРСР. Одне з найбільших водосховищ на Дніпрі має назву Дніпродзержинське. Який стосунок мав цей чоловік, який керував каральною системою більшовицького режиму, до водного господарства, сказати важко.

Уже місяць минув із часу публікації в «УК» відповідної думки доктора географічних наук Віктора Вишневського, в якій автор аргументовано запропонував нову назву водосховища — Середньодніпровське. Виникає питання: а чи читають чиновники високого рангу урядову газету? А якщо читають, то чому зволікають?

У наявних географічних назвах чимало прихованих залишків тоталітарного режиму. Наприклад, коло Києва є залізнична станція із загадковою назвою «888 км». Що то за такий кілометр? Може, хто й не знає, але люди, обізнані з географією, дадуть відповідь: «Це відстань до Москви!» 

Та що там невеличкі станції! Навіть головні складові Укрзалізниці, де працюють тисячі людей, названо так, що, як кажуть, на голову не налазить. Південна залізниця чомусь охоплює північно-східну частину України. Її керівництво розташовано в Харкові. Південно-західна залізниця охоплює північ країни разом із Києвом і Черніговом.

Як видно, здоровим глуздом тут і не пахне. То, може, вже досить смішити людей? І врешті-решт назвати залізниці Харківською і Київською відповідно, про що я писав для «Урядового кур’єра» майже рік тому. 

Олександр КОСОВЕЦЬ,
член вченої ради Українського географічного товариства