Події Другої світової війни неоднаково оцінюють у світі. Перемогу над агресором здобули спільними зусиллями країни, які об’єдналися в Антигітлерівську коаліцію. Їхні народи і влада, попри ідеологічні, антагоністичні розбіжності, проявили державну мудрість і зуміли разом протистояти фашизму. Після перемоги в усьому світі визнали, що саме Радянський Союз зупинив фашизм на шляху до світового панування, узяв на себе основну складність боротьби, відіграв вирішальну роль у розгромі спільного ворога. Щодо цього є промовисті висловлювання керівників провідних світових держав того часу. Президент США Франклін Рузвельт писав: «З точки зору великої стратегії важко уникнути того очевидного факту, що російські армії знищують більше солдатів і озброєння, ніж решта 25 держав Об’єднаних націй загалом». А прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль заявляв: «Власне Червона армія випустила кишки з німецької воєнної машини».
В історії відомо чимало прикладів, коли заради досягнення спільної мети об’єднувалися різні політичні сили. Проте, лише цього було досягнуто, серед переможців починалася боротьба вже за власні інтереси. Так сталося і після завершення Другої світової війни. Виникло протистояння між країнами, які, з одного боку, об’єдналися на чолі із США в блок НАТО, і, з другого, на чолі з СРСР у блок Варшавського договору, що перетворилося на так звану холодну війну. Дві наддержави США і СРСР змагалися у нарощуванні арсеналів ядерної зброї і прагнули встановити свій контроль над різними народами світу. Тоді на Заході й почали з політичних міркувань по- іншому трактувати події війни, применшувати або замовчувати роль СРСР та звеличувати заслуги армій колишніх союзників.
Ціна перемоги
Втрати і руйнування, завдані у Другій світовій війні Радянському Союзу, зокрема й Україні, не порівняти з будь-якою західною країною. Для переконливості наведу такі дані (Wikipedia Foundation): загальні втрати військ і мирних жителів становлять приблизно 70 млн осіб або 3,8% населення країн, що їх було втягнуто у війну, зокрема й СРСР — 24 млн (12% населення країни), США — 408 тис. (0,3%), Англія — 379 тис. (0,8%). Матеріальні збитки СРСР оцінюють у 40% сукупних втрат усіх учасників війни. Цифри вражають не тільки масштабами воєнних дій, а й свідчать про внесок держав у спільну боротьбу з агресором та ціну перемоги.
На жаль, Україна найбільше зазнала втрат через своє геополітичне становище. На території республіки німецько-фашистськими загарбниками знищено 4,5 млн мирних жителів, понад 2,2 млн осіб вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Не було такого міста чи села, не було такої сім’ї, що не зазнали лиха від окупантів. Втратили житло майже 10 млн осіб. На руїни перетворено 714 українських міст, 28 тис. сіл. Повністю зруйновано промисловість Донбасу і Криворіжжя, які були основною гірничо-металургійною і вугільною базою СРСР у довоєнні роки. Матеріальні втрати України становили 40% загальносоюзних.
Нині, коли на мапі світу вже немає СРСР, теперішнє покоління може по-різному ставитися до подій того часу. В Україні 2015 року вперше на державному рівні змінилася риторика і акценти в оцінці підсумків війни — сімдесяту річницю перемоги відзначали як перемогу над нацизмом в Європі та як завершення Другої світової війни. Запроваджено два святкові дні: 8 травня — День пам’яті і примирення, 9 — День Перемоги. Офіційно підтверджено необхідність посилення турботи про захисників Вітчизни та створення належних умов життєзабезпечення ветеранів війни.
Судити про історичні події треба за уявленнями того часу. Я пам’ятаю, що для нас війна почалася, коли фашистські загарбники бомбили міста і села західних регіонів СРСР, зокрема й України. Доля склалася так, що на початку війни мені, школяру, довелося відчути її дихання і назавжди зберегти увесь жах нальоту фашистських стерв’ятників на мирний ешелон з дітьми, що евакуювались на схід. Коли біда увірвалася у наш дім і поставила під загрозу життя людей, населення країни залишалося байдужим до подій війни у Європі, Африці чи на Далекому Сході. Та й за тодішніх засобів масової інформації ми мало що знали про ті воєнні дії.
Нові покоління українців повинні розуміти, що для їхніх батьків, дідів або прадідів, які жили в той час, зі зброєю в руках на фронті або своєю працею в тилу наближали перемогу, та війна була і залишається Великою Вітчизняною війною Радянського Союзу проти німецько-фашистських загарбників 1941 — 1945 років. Україна була невід’ємною частиною СРСР. Неможливим і марним є намагання розділити це штучно і не зважати при оцінці підсумків війни.
Внесок республіки у загальну боротьбу
Водночас справедливо зауважити ратний подвиг українців у спільній боротьбі проти фашизму. У складі Радянської армії і флоту билися проти ворога 4,5 млн українців. Понад 2 тисячі наших земляків удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу, а також цією нагородою відзначені 4 тисячі радянських воїнів — представників понад 40 національностей СРСР, які проявили себе у боях на території України. Тобто боролися з ворогом не тільки українці, а й росіяни та представники всіх національностей країни. Водночас українці воювали на всіх ділянках великого фронту — від Заполяр’я до Чорного моря, під Москвою, Сталінградом, на Кавказі. Саме консолідація всіх народів СРСР, особливо найбільших і найміцніших з них — російського та українського, стала основою перемоги.
На іншому, трудовому фронті така тенденція існувала як у період війни, так і після її завершення. Вже наприкінці 1941 року з України на Урал, Західний Сибір, Середню Азію, Казахстан, Поволжя, попри величезні труднощі, було евакуйовано і введено в дію разом з кадрами службовців і робітників на нових місцях майже 550 великих підприємств. Навіть згадують такий факт. З метою забезпечення країни паливом 1943 року за постановою Державного Комітету Оборони із діючої армії відкликали спеціалістів і досвідчених робітників вугільної промисловості і направляли їх працювати на шахти сходу, а в міру того як визволяли території України — на відновлення шахт Донбасу. Вони стали учасниками загальної перебудови народного господарства на воєнний лад, розгортання в глибокому тилу головної воєнно-промислової бази країни, що забезпечило згодом Радянську армію військовою технікою, боєприпасами і всім необхідним для переходу у контрнаступ та перемоги над ворогом. Перебазування ключових виробничих об’єктів із прифронтових районів на Схід — одна з найяскравіших сторінок людських подвигів під час війни.
Відродження Української РСР також потребувало згуртованості, патріотизму, граничного напруження сил усіх народів Радянського Союзу. На фронтах ще точилися жорстокі бої з фашизмом, а визволена Україна вже ставала всесоюзною будовою, куди з усієї країни потягнулися ешелони з будівельними матеріалами, промисловим устаткуванням, інструментом, одягом, продовольством, прибували інженерно-технічні працівники та по організованому набору робітники. В республіці у стислі терміни подолано тяжкі наслідки війни. Не справдилися прогнози західних діячів, які писали, що потрібно не менш як 25 років на відновлення господарства і життя в Україні. За роки четвертої повоєнної п’ятирічки в УРСР відбудовано промисловість, насамперед важку, обсяг її валової продукції протягом 1946 — 1950 років збільшився в 4,4 раза й перевищив рівень передвоєнного 1940 року.
Із позицій правди і здорового глузду
З поваги до людей старшого покоління, до пам’яті про героїчне минуле треба з розумінням поставитися до їхніх почуттів і поглядів та доносити до суспільства історичну правду. Видатний історик, державний і громадський діяч, академік, Герой України Петро Тимофійович Тронько, який був учасником бойових дій на фронтах Вітчизняної війни, закликав: «Даваймо ставитися до фактів нашого життя об’єктивно, даваймо писати історію нашої держави з позицій правди і здорового глузду. Інакше ми так і хилитатимемося як івани-покивани на догоду кон’юнктурі певного історичного моменту».
Жахливі підсумки двох світових воєн та інших збройних протистоянь ХХ століття, мабуть, мало чого навчили політиків. Це спостерігається і у новому сторіччі. Кожного, хто замислюється, зокрема й в Україні, про майбутнє, охоплюють суперечливі почуття, адже перманентні кризи і революції, які, на жаль, потрясають зсередини уже два з половиною десятиріччя нашу незалежну країну, нав’язана ззовні війна довели економіку і життя людей до критичної межі. Україні потрібні консолідація суспільства і мир. Залишається тільки сподіватися на розуміння політиків і державних діячів та на силу розуму народів.
Вольт ДУБОВ,
ветеран війни, для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+