Уже давненько в робочому блокноті записав: «Відвідати село Берестівець». Та якось не випадало нагоди. Однак недавно задумане таки здійснилося. І, скажу щиро, я й досі під враженням побаченого й почутого, а фраза «Тут хочеться жити», кинута кимось із берестівчан, змушує змінити погляд на сучасне село.
Чим же воно знамените?
Хай діти вчаться свій край любити
Причаївшись на березі Ревухи, село, повторюючи вигин річки, вигнулося біля неї. Хтось бачить у цьому добрий знак, кажуть, підкова — то на добро, на щастя. І справді, тут не зустрінеш похмурих, байдужих чи невеселих облич: доки шукали сільгосппідприємство, місцеві жителі розповіли й про історію села (якось під час земляних робіт на глибині приблизно 2 метри виявили стоянку трипільців), і про багаторічного керівника ТОВ «Берестівець» Василя Чекаленка, «умілого й справедливого», який «усіх нас на світі держить». Повідали навіть про те, що Берестівець став першим селом на Уманщині, яке забезпечило учасників АТО земельними ділянками й високооплачуваною роботою. Причому навіть жителів сусідніх сіл.
Звідусіль тут віє якимось домашнім затишком, все свідчить про турботу місцевого керівництва про людину. Рівні дороги, гарно освітлені, впорядковані. Осінь прикрасила золотим вбранням і без того мальовничий парк із фонтаном, ставками, альтанкою. Є тут справжні пам’ятки природи — п’ять гігантських берестів, вік яких сягає 600 років. Стовбур найбільшого шістьом старшокласникам ледве вдалося охопити руками. Чи не від цих красенів-дерев і пішла назва села? Парк назвали «Вікторія» — перемога. Перемога над кризою, над бідами, які дістають українське село, — так пояснюють назву.
Будинок культури, як похвалилися берестівчани, — з інноваційним повітряним опаленням. Є тут навіть масажний кабінет із надсучасним автоматичним кріслом, яке забезпечує 300 видів масажу від п’ят до потилиці, гарний спортивний зал. Місцева школа потонула в маленькому казковому парку, де 40 видів рослин, квітник, виноградник. Головне ж, що в селі є робота з чи не найбільшою в регіоні середньою зарплатою 7 тисяч гривень. Місцеве підприємство допомагає всьому району, зокрема вкладає кошти в розвиток районної лікарні й допомагає забезпечувати її ліками.
Якось, коли в Україні починалася епідемія нового штаму грипу, а в лікарнях бракувало необхідних медикаментів, саме «Берестівець» забезпечив ними район. Уманців рятували безплатно. З ініціативи берестівчан аграрії району створили фонд допомоги медичним закладам.
Розповідаючи про очолюване ним підприємство, Василь Чекаленко наголошує: головна в економіці господарства фігура — людина. Звідси, як мовиться, й танцюють. Адже можна накупити багато сучасної техніки, впровадити найпередовіші технології, застосовувати найновіші наукові досягнення, високопродуктивне насіння найкращих сортів, але без умілих відданих хліборобській справі людей усе це буде мертвим капіталом.
Тож 120 працівників підприємства, відчуваючи турботу про себе, віддячують дбайливим ставленням до роботи. Тому великий парк сільгосптехніки, що вишикувалася на машинному дворі, завжди доглянутий, а «Джони Діри» та «Клааси» в руках висококваліфікованих механізаторів працюють надійно, забезпечуючи високу продуктивність.
Ось і минулі жнива порадували. Родючі берестівецькі чорноземи не підвели. Попри погодні примхи, золота гора хліба на току була чималою. Дорожити вирощеним у Берестівці вміють, а тому, минаючи спритних перекупників, які за безцінь забирають урожай, Василь Чекаленко знайшов канали без посередників: зерно з току везуть прямісінько у чорноморські порти.
Обробляючи 1662 гектари ріллі, селяни бережуть землі як зіницю ока. Знайдіть ще такі лани, які б стабільно давали по 80—90 центнерів пшениці з гектара. Тут зуміли досягти такого рівня, поклавши в основу господарювання класичну науково обґрунтовану систему землеробства й сучасні інтенсивні технології. Кукурудзи одержали понад 100 центнерів з гектара, соняшник теж непоганий.
Агроном Василь Нагорний своє діло знає. Про механізаторів як про героїв жнив Василь Іванович не втомлюється говорити гарні слова: Віктор Ніженський, Сергій Дяченко, Андрій, Михайло та В’ячеслав Панасюки, Василь і Володимир Байди, Віталій Бондар, Ян Шураєв і Сергій Антоновський показують високий клас. Люди трудяться на совість, тому й прибуток є, частину якого необхідно вкладати в рідне село. У дороги, водогін, медицину, церкву, навіть у квіткову карту серед села (жовто-синій квітковий бордюр чітко накреслив контури України) — хай діти вчаться любити свій край.
Влада — бізнес: як це працює?
Депутат сільської та районної рад Василь Чекаленко частенько заходить до сільської ради, щоб поспілкуватися із сільським головою Сергієм Яременком. Чимало спільних задумок уже реалізовано. Як, приміром, вуличне освітлення, розчищення ставу, облаштування пляжу, підключення села до інтернету, кабельного і цифрового телебачення. Та й оновлена молочнотоварна ферма, заснування пасіки — то справи спільні, адже людям потрібна постійна робота, як і розвиток комунальних послуг — прибирання та благоустрій вулиць, озеленення і облаштування клумб.
Як зауважив недавно на сесії Сергій Яременко, село має чудові перспективи на найближчі роки: завдяки підтримці ТОВ «Берестівець» соціальна інфраструктура стрімко розвивається. До кількох сотень тисяч гривень податків від діяльності товариства до місцевого бюджету цього року додалися значні позабюджетні вкладення від місцевого сільгосппідприємства у розвиток соціальної інфраструктури і будівництво різноманітних об’єктів.
За словами голови обласної ради Олександра Вельбівця, який недавно побував у Берестівці, село — чи не найкращий приклад взаємовигідної співпраці влада — бізнес: «Поєднання зусиль ефективного менеджменту сторін та єдиного бачення майбутнього громади керівниками села і місцевого господарства демонструє неймовірні результати на конкретному прикладі окремо взятого села Черкащини. На жаль, нині далеко не в кожній громаді є така єдність у роботі між місцевим товаровиробником і сільською радою, як у Берестівці».
Місцеве сільгосппідприємство не лише фінансує вже наявні й нові об’єкти інфраструктури, виконання соціальних програм, а й нарощує обсяг видатків на розвиток громади. Не стоять осторонь потреб села обласний та районний бюджети. За їхньої безпосередньої участі тут недавно відремонтували опалювальну систему дитячого садка, а також облаштували інші об’єкти.
Цього року в ТОВ «Берестівець» завдяки розширенню виробництва збільшили кількість робочих місць, у що також вкладено чималі кошти. У місцевому фельдшерсько-акушерському пункті відремонтували й забезпечили сучасним устаткуванням стоматологічний кабінет.
Є над чим працювати, розповідає Василь Чекаленко, і в плані розвитку сільської жіночої футбольної команди «Ятрань-Берестівець», для якої запланували обладнати роздягальні, душові й кімнати відпочинку, інших необхідних робіт. Незабаром відкриють магазин і ресторан. А з наступного року планують розпочати будівництво готельно-ресторанного комплексу і музею.
Директора тут поважають. Неспішний у рухах, щедрий на жарт, завжди працює без зайвого галасу. Він корінний, берестівецький, у цьому селі виріс. Батько 35 років на важкому тракторі трудився, мама — у ланці. Нині з Василем Івановичем у ТОВ працює наймолодший з династії Чекаленків — син Олександр.
У селі 820 жителів, з них 100 дітей. Як висловився Сергій Яременко, народжуваність тримається на досить високому рівні. Щороку лелека приносить по десятку діток. Молодь з міст після навчання повертається до рідного села, жителі сусідніх знаходять роботу. Тут немає порожніх дворів — цього болю і смутку багатьох нинішніх сіл. За твердженням Сергія Яременка, найчастіше батьки купують житло для дорослих дітей: їхнє село аж ніяк не назвеш неперспективним, молоді тут багато.
Голова Всеукраїнської аграрної ради Андрій Дикун якось зауважив: «Україна починається із села. Нам часто розповідають про якісь захмарні приклади американського чи європейського сільського господарства. Вважаю, що далеко їхати не треба. Приїдьте в Уманський район, у село Берестівець, де господарює Василь Чекаленко. Побачите дороги, спортивний зал, клуб, іншу інфраструктуру. Невеличке підприємство, але має тваринництво, сучасну техніку. За такими людьми, господарями майбутнє.
Живу в селі Громи. Але господар, який обробляє землю в тому селі, перебуває далеко за межами країни. Один район, одна країна, поряд два села. Але це небо і земля. Вважаю, що на таких людях країна тримається. Державну політику в аграрному секторі слід спрямувати на підтримку таких підприємств, які працюють і для свого розвитку, і для людей того села, в якому живуть».
Ми в Google+