СИТУАЦІЯ

Звинувачення суддів у необ’єктивності часто є наслідком сповідування подвійних стандартів однією зі сторін процесу. Події в Нижній Хортиці — тому підтвердження

В «Урядовому кур’єрі» за 28 березня цього року було опубліковано статтю «Готується рейдерська атака?» У ній ішлося про «бої місцевого значення» в селі Нижня Хортиця, яке входить до складу Розумівської сільради і межує із Запоріжжям. Ініціатори конфлікту вирішили відібрати земельну ділянку в орендаря, якою той на законних підставах користується з 2007 року. Нині «атакуючі» продовжують наполягати на своєму, а орендар у свою чергу не збирається відступати, оскільки вважає, що діє в рамках, чітко окреслених законом.

Найшла коса на камінь

Цей вислів озвучила заступник директора Розумівської загальноосвітньої школи Лідія Кулик. Так вона оцінила позиції сторін конфлікту. Безумовно, Лідія Володимирівна знає, про що каже. Адже її чоловік був сільським головою Розумівки дві каденції. Тож вона підтвердила те, про що йшлося в минулій публікації. Зокрема, що без допомоги орендаря просто нереально було відновити напіврозвалений дитячий садок, він вкладав кошти у газифікацію місцевого фельдшерсько-акушерського пункту, закупівлю матеріалів для поточних ремонтів школи, вивезення стихійних звалищ у населених пунктах, допомагав у ремонті сільських доріг та у виконанні інших робіт, на які в сільради не було коштів, тощо. «Завжди йшов назустріч, коли необхідно було виділити транспорт для підвезення на різні святкові заходи дітей, інвалідів, пенсіонерів, матеріально допомогти у проведенні таких святкувань, — це вже оцінка дій Романа Якося директора Розумівської школи Лідії Олінкевич.

Тепер щодо «коси» і «каменя». У ролі, так би мовити, першого предмета виступила ініціативна група, якій вдалося через сесію Розумівської сільради домогтися рішення щодо розірвання договору оренди, який свого часу було укладено з Романом Якосем. Головним аргументом стало те, що орендар начебто перешкоджає вільному доступу селян до Дніпра, на березі якого розташована орендована ним ділянка. Далі було звернення до районної прокуратури, яка в інтересах Розумівської сільради звернулася з позовом у Запорізький районний суд. Суд позов прокурора задовольнив. І хоч при цьому не було взято до уваги досить істотні аргументи представника орендаря, на що, до речі, звернув увагу суд вищої інстанції, ніхто ніякого галасу в ЗМІ, як це пізніше зробили опоненти Романа Якося, не піднімав. І не звинувачував суддю в необ’єктивності. Орендар через свого представника просто звернувся зі скаргою на рішення районної Феміди до Апеляційного суду Запорізької області. Тобто діяв суто в межах правового поля.

А тепер про деякі моменти, що не ввійшли в попередню публікацію. Останнє стосується, приміром, історії, коли Розумівська сільрада, ігноруючи законодавство, двічі відмовляла орендареві затвердити матеріали інвентаризації орендованої земельної ділянки та визначення її меж у натурі. Аргументували це зокрема «відсутністю доступу до зазначеної земельної ділянки для депутатів сільської ради». Цікаво, яким законом керувалися місцеві народні обранці при цьому і якою статтею законодавства передбачено, що кожен, кому лише заманеться, має право топтатися по землі, де є господар? Адже в Законі «Про оренду землі», чітко зазначено, що захист права на земельну ділянку орендареві забезпечується на рівні захисту права власності на земельну ділянку.

Але навіть після того, як Центр державного земельного кадастру при Держкомресурсах виготовив необхідну документацію з інвентаризації земельної ділянки, було врегульовано всі інші питання, відстояти свої законні права орендар зміг лише після відповідного судового рішення. Саме воно, мабуть, і було тим першим каменем, об який спіткнулися «косарі», що звикли, що Роман Якось ніколи не суперечив громаді, а допомагав. Але забули, що всьому є межа, зокрема й людському терпінню.

І ніхто не звертає уваги на будинки, що «забрели» у воду. Як оцей, на якому написано «Продано». Фото автора

Після нас — хоч потоп?

Неважко уявити, що відбувалось би, якби гору взяла позиція тих, хто хотів коли завгодно «інспектувати» орендовану ділянку. Адже тут міститься зимувальна яма — улюблене місце не лише риби а й численних браконьєрів. Останні, мабуть, не церемонилися б з орендарем у разі відсутності в нього документа, де межі ділянки визначені в натурі. Тим більше, що на його адресу неодноразово звучали погрози тих, для кого браконьєрство стало якщо не першою, то другою професією однозначно. 

До речі, про зимувальну яму. Місцеві жителі стверджують, що якихось сім років тому сюди, на мілководдя, заросле очеретом та кущами, ніхто й не потикався. Місцем браконьєрського промислу затока стала після того, як орендар разом із представниками громадської організації рибалок України розчистив та поглибив її і щорічно сюди почали запускати мальків коропа, судака та інших риб-аборигенів. За словами голови Асоціації рибалок України Олександра Чистякова, для якого збереження і примноження водних ресурсів стало справою життя, як тільки це місце вподобала риба, браконьєри почали розбивати біля нього цілі наметові містечка.

Тому не лише орендар, а й громадськість стала тим бар’єром, який намагаються усунути любителі легкої наживи. Однак зробити це буде не так легко, оскільки водойму під свою охорону взяла народна екологічна дружина Асоціації рибалок України. До речі, члени асоціації лише цього року завдяки плідній співпраці з обласною владою Запоріжжя випустили в Каховське водосховище та згадувану затоку майже півтора мільйона мальків і облаштували тисячі гнізд для нересту. Тому вони навіть більше, ніж орендар, зацікавлені в тому, щоб їхня праця і кошти пішли на користь природі, а не браконьєрам.

Це, так би мовити, морально-економічний аспект справи. Але він набирає зовсім іншого забарвлення, коли, як згадувалося в минулій публікації, дізнаєшся, що серед активістів ініціювання розірвання договору є браконьєри зі стажем, злісні порушники законодавства, чиї будинки «забрели» просто у Дніпро тощо. Цілком можливо, що і зливна каналізація з таких віл виведена туди само. У чому, до речі, не звинуватиш Романа Якося, чий будинок та інші будівлі розташовані за сотню метрів від води, з дотриманням усіх санітарних норм.

Загалом складається враження, що опоненти орендаря задля досягнення мети вирішили не обтяжувати себе принципами моралі й нормами законів. Оскільки основоположним для них став, мабуть, принцип «після нас хоч потоп». Як із гіркотою констатував Олександр Чистяков, після активного «освоєння» такими співвітчизниками наших річок і озер останні нагадують землю, випалену напалмом.

 Звичайно, ніхто з ініціативної групи не декларує, що він прагне одержати доступ не так до берега Дніпра, як до затоки або виконує замовлення із захоплення «плацдарму» для рейдерської атаки на орендаря. Водночас виключати нагнітання ситуації з вищеозначених причин не можна хоча б тому, що в Розумівці серед випадкових перехожих мені так і не вдалося знайти того, хто хоче бачити пляж на березі ділянки, за яку воює ініціативна група. Тим більше, що орендар пропонував облаштувати своїм коштом місце для літнього відпочинку на межі Нової Хортиці та Розумівки, що було б зручно жителям обох сіл. Однак цьому не судилося здійснитися, бо поряд розташований город одного із членів ініціативної групи. Хоч для ведення сільського господарства на берегах водойм теж існують певні нормативні обмеження. Принагідно зауважу, що вихід до Дніпра все-таки є. І він, судячи з автомобільної колії, буквально на межі з орендованою ділянкою. А користуються ним, мабуть, ті, хто використовує водне багатство Дніпра у власних своїх інтересах.

Замість аргументів — дьоготь

Досить непросто, якщо врахувати моральний аспект, доводиться в цій війні представникам Феміди. Адже одразу ж після того, як орендар звернувся в Апеляційний суд Запорізької області, місцеві ЗМІ через однобоке формування громадської думки почали, по суті, тиснути на представників Феміди. Мовляв, якщо рішення буде на користь ініціативної групи, то це справедливо, якщо ж ні, то судді і такі, і сякі. При цьому автори публікацій, ховаючи свої прізвища за псевдонімами та розміщуючи «заказуху» в інтернет-виданнях, які не підпадають під чинність законів про ЗМІ, знали, що притягти до відповідальності їх не зможуть.

Критикувати дії суддів, безперечно, можна, але після винесення ними вердикту, а не до розгляду справи, як це було в цьому разі. Й аргументацію варто, мабуть, підкріплювати нормами законів, а не просто «обмазувати дьогтем» того, чиє рішення тобі не подобається. Бо що можна сказати про рівень журналіста, який замість об’єктивного аналізу ситуації потішається над прізвищем людини? Або свідомо дезінформує читачів, виносячи на перший план другорядний факт і замовчуючи головні? Як, зокрема, й у справі, про яку йдеться.

Повторюючи мантри про перешкоджання орендарем доступу до води, ніхто навіть не заїкнувся, що цей доступ може загрожувати життю людей. І коли апеляційна судова інстанція скасовувала рішення райсуду та відмовляла у задоволенні позову прокурора щодо розірвання договору оренди, то, мабуть, питання безпеки людей було далеко не другорядним. І ухвалювали це рішення не одноосібно, як «інформували» громадськість кілька анонімів, цитуючи слова члена ініціативної групи, якого не існує, а колегія суддів.

Звичайно, суд не акцентував на природоохоронному чинникові чи на тому, що орендар змушений був виконувати роль комунальної служби, прибираючи гори сміття за тими, хто використовував ділянку для пікніків. Він виходив передусім з того, які норми чинного законодавства порушила та чи інша сторона. Зазначивши, що акт комісії, створеній із депутатів сільської ради, не може бути доказом у справі, оскільки при цьому порушено норми законодавства, колегія суддів детальніше проаналізувала факти, які мають найістотніше значення для прийняття рішення. Зокрема було враховано, що «на орендованій земельній ділянці розташований водний об’єкт спеціального водокористування, для якого нормами законів та підзаконними актами встановлено спеціальний правовий режим, який відрізняється від умов загального користування. Відповідач ніяким чином не порушував умови спеціального водного режиму, що підтверджується наданими доказами». А саме цього не взяв до уваги суд першої інстанції.

У цьому разі йдеться про те, що орендар із чітким дотриманням законодавства, одержанням усіх дозволів ввів у дію об’єкт спеціального водокористування для забору води із застосуванням споруд та технічних пристроїв. А відповідно до законодавства та підзаконних актів, у місцях розташування таких об’єктів «забороняється купання, прання білизни, вилов риби, водопій худоби та інші види водокористування». Продиктовані такі застороги передусім турботою про безпеку людей, як і вимога стосовно того, що ці споруди мають перебувати під постійною охороною. Адже якщо станеться нещасний випадок, кримінальну відповідальність нестиме власник об’єкта. У цьому разі орендар, а не члени ініціативної групи. Але це чомусь залишається поза увагою тих, хто звинувачує в неіснуючих гріхах представників Феміди. Вони ж, приймаючи рішення, дбали не лише про дотримання букви закону: своїм рішенням, можливо, зберегли чиїсь життя.