У переддень Великодня у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна по-особливому метушливо і гамірно. Відчуваються піднесений настрій і збудженість. Ліцеїсти готуються до від’їзду по домівках. На честь великого православного свята тут оголошено вихідні. З огляду на це викладачі поблажливіші до учнів, розуміють, наскільки важливе для них побачення з близькими. Справді, для багатьох хлопців це надважливе свято. Вони радіють, що вже не треба критися з віросповіданням, з бажанням молитися і відвідувати церкву, тож і святкувати найбільші релігійні свята.

«За підтримки церкви намагаємося вселити у вихованців віру в Господа, в себе, сім’ю, Батьківщину, нашу перемогу. Без віри дуже важко здобути позитивний результат. Щодня приділяю хоч трохи часу спілкуванню з тими, хто, на мою думку, потребує більше уваги. Це діти загиблих на війні, сироти, позбавлені батьківського піклування,переселенці — фактично кожентретій учень».

Ігор ГОРДІЙЧУК,
генерал-майор,керівник військового ліцею
 

Привітання по-сучасному

Керівник військового ліцею генерал-майор Ігор Гордійчук, який на цій посаді лише рік, зазначив, що поки що вивчає, занурюється в традиції, які існували в закладі до нього.

— Не поспішаю з висновками й реформами в цій царині, — розповів Ігор Гордійчук. — Намагаюся детально розібратися, як це робили раніше, що варто зробити тепер, щоб прищепити ліцеїстам любов до віри, культури. Серед них діти різних віросповідань, але більшість — християни. За підтримки церкви намагаємося вселити у вихованців віру в Господа, в себе, сім’ю, Батьківщину, нашу перемогу. Без віри дуже важко здобути позитивний результат. Щодня приділяю хоч трохи часу спілкуванню з тими, хто, на мою думку, потребує більше уваги. Це діти загиблих на війні, сироти, позбавлені батьківського піклування, переселенці — фактично кожен третій учень.

Ігор Гордійчук називає себе прихильником демократичних цивілізованих поглядів. Тому прагне, щоб у таке велике і величне свято для християн кожен з ліцеїстів зустрівся з рідними і близькими. На жаль, є серед них і такі, кому немає до кого їхати. Вони залишаться в навчальному закладі.

Керівник ліцею виховними годинами перед дорогою не збирався затримувати учнів. Каже, звернуся до них із привітанням по-сучасному — через Фейсбук. Генерал Гордійчук на власному прикладі демонструє своє ставлення до звичаїв. Цього року, як і раніше, ще до війни і поранення, поїде з дружиною і донькою до стареньких батьків. У родинному колі привітають Гордійчуки одне одного великоднім «Христос воскрес!». Скуштують страв, які приготувала мама, паску.

Доводилося Героєві України зустрічати Великдень і далеко від Батьківщини, зокрема під час виконання завдання у складі миротворчих місій. Але й там не забував про традиції.

— Далеко від дому ми святкували всі найбільші християнські свята. Це певною мірою викликало у іноземців подив і заздрість. Здавалося б, мусульманська країна Афганістан — де взяти продукти на приготування дванадцяти різдвяних страв чи паску, крашанки на Великдень? Наша команда вміла виконати і це завдання, — з гордістю розповів Ігор Гордійчук.

Доки розмовляла з керівником військового ліцею, у святая святих кухні готували пробну порцію тіста для випікання пасочок. Завідуюча їдальнею Людмила Чередніченко 44 роки готує страви для військових. Навчилася чітко, по-військовому розпоряджатися на кухні. За кожну страву відповідає вона. Особливо прискіплива до порядку, коли збираються готувати борошняні вироби. І старші за віком куховарки, і молодші — всі навчені дотримуватися правил, без яких дріжджове тісто не зійде або виріб підніметься кособоко. Тому гарний настрій, тиша, відсутність протягів — головні правила вдалого результату.

— А якщо дівчата ще й тихенько заспівають веселу пісню — випічка вдасться на славу, — розповіла Людмила Григорівна.

На добру справу працівників кухні неодмінно благословляє військовий священик протоієрей УПЦ КП Максим Борсук.

Останні навчальні справи перед відбуттям додому виконують «богунівці» Сергій Зінченко і Антон Коростиленко

У родинному колі

Доки тісто сходило, цікаво було поспілкуватися з ліцеїстами, з’ясувати, що вони знають про свято Великодня, які традиції живуть у їхніх сім’ях.

На останню нараду з керівником навчального закладу перед від’їздом по домівках бігли молодші командири, заступники командирів взводів, навчальних рот першокурсник молодший віце-сержант Сергій Зінченко родом з Києва і віце-сержант, головний старшина першої роти Антон Коростиленко з Ніжина Чернігівської області. На ходу розповіли, що встигли, вклавшись у кілька хвилин.

Сергій, небагатослівний юнак, скупо поділився знаннями про Світле свято Пасхи. Знає, що таке є, із задоволенням відзначає його в родинному колі.

Натомість Антон Коростиленко, помітно підганяючи час зустрічі з родиною, із захопленням розповів, як у переддень Великодня мама Алла зрання клопочеться на кухні. Тісто для пасок готує за особливим сімейним рецептом, який передала їй її ненька. Потім до розписування писанок і виготовлення крашанок долучає синів і доньку. Антон допомагатиме матусі перед святом і цього року. За його словами, дуже любить куховарити. Тому всі мамині рецепти знає назубок.

Як було заведено і десяток років тому, мама Антона наповнить великодній кошик святковими наїдками. І він разом з названою бабунею Світланою Шаптовою, щоб не пропустити жодної важливої деталі, піде посеред ночі до церкви. Обов’язково відвідають службу Божу у Всіхсвятській церкві, помоляться за здоров’я і добробут рідних і близьких.

— Хочеться побільше захопити в пам’ять святкових подій, — каже Антон Коростиленко. — Стараємося з бабунею стати на початку першого ряду, просто біля церковних дверей. Звідти найкраще видно людей і полум’я свічок, яке трансформується у доріжку, подібну до Чумацького шляху. Таке враження, що свічок запалюють безліч. Від того світла аж на душі розвиднюється.

У команди Людмили Чередніченко (праворуч) щодня відповідальна місія — нагодувати ліцеїстів

Полюби, збережи, передай

Розмова з юнаками наштовхнула на висновок, що велике місто потроху нівелює традиції. Це не дивно, пояснив протоієрей Максим Борсук. Порівняно з містами у селах люди живуть компактно, громадою. Кожен населений пункт має власні споконвічні звичаї й обряди. Переселяючись у великі міста, вихідці із сіл ще якийсь час намагаються зберегти ці надбання. Але не мають ядра і однодумців, помалу пам’ять стирається. На думку отця Максима, підтримати, зберегти традиції здатен священик. Йому під силу організувати громаду, яка відвідує церкву. Але робити це треба вміло. Він у ліцеї нікому нічого релігійного не нав’язує.

— Перед ліцеїстами роблю оголошення, тобто пояснення, — розповів військовий священик. — Напередодні Великодня розповів, що таке свято Пасхи. Що це не крашанки, писанки, паски, освячення. Бо переважно про це тільки й говорять. Зміст свята — це перемога життя над смертю, любові над злом. Розказую про воскресіння Христа, пояснюю, про що співають християни і чому радіють. Благословляючи ліцеїстів у дорогу, попросив: якщо матимуть нагоду, не просто освятити паску, а взяти участь у богослужінні. І вже не формально, а від душі з радістю привітати одне одного словами «Христос воскрес!»

Отець Максим вважає, що традиції тієї місцевості, звідки людина родом, треба берегти, любити і передавати у спадок. Якщо говорити не лише про збереження традицій, а про патріотичне виховання, священик наполягає, що біда українців не в сусідах-загарбниках, а в них самих, бо не вміють і не хочуть любити власного.

— Якщо хочемо побудувати державу і щасливо в ній жити, маємо любити свою мову, культуру, традиції, історію. Хто не любить свого, стане легкою здобиччю для сусідів, — поділився він міркуваннями.

Згадав військовий священик і про штучно створену культурно вихолощену «людину країни рад», в якої народжувалися діти без коріння і національних традицій. На його думку, у звичаях, обрядах закладено код нації. Своїм синам і ліцеїстам отець Максим пояснює: якщо ти українець, то рідна твоя мова українська, якщо німець — то німецька. Перша з ознак належності до певної нації — мова. Ненормально, коли українці в своїй країні розмовляють по-чужинськи. Тому просить любити, берегти і передати прийдешнім поколінням українське.

Доки тривали журналістські розпитування, на кухні кипіла робота. Готувався обід і святкові гостинці. Кожен ліцеїст під час п’ятничного обіду отримав пасочку, двійко крашанок, печиво, цукерки і священикове благословення у дорогу...

Ольга ПРОКОПЕНКО,
Володимир ЗАЇКА (фото),
«Урядовий кур’єр»