Народні депутати прийняли за основу законопроект, яким схвалили внесення змін до законодавства, визначивши умови заміни довічного позбавлення волі м’якшим покаранням. Прагнучи гуманізувати законодавство, вони запевняють, що розв’язують ще одну проблему: скорочують видатки на утримання цієї категорії засуджених. Юристи ж переконують, що такі послаблення — це хибний шлях, тому що вони порушують права потерпілих.

Шанс на інше життя

Вищу міру покарання у вигляді смертної кари в Україні скасовували тричі: 1918-го, 1947-го і 2000 років. До того, як це сталося втретє, на виконання розстрільних вироків у 1995 і 1997 роках накладали мораторій (скасування страти стало однією з умов вступу України до Ради Європи). 1999-го КСУ визнав смертну кару неконституційною, і в новому Кримінальному кодексі її замінили довічним ув’язненням. Ще через рік Україна приєдналася до протоколу №13 Європейської конвенції про права людини, що передбачає повне скасування страти, потім Верховна Рада ратифікувала його, і з 1 липня 2003-го він набрав чинності.

Відтоді смертників у нас немає — за вбивство двох і більше осіб, інші зухвалі, тяжкі та особливо тяжкі злочини присуджують довічний термін ув’язнення. І кількість таких засуджених рік у рік зростає, стверджують автори законопроекту. Наголошуючи, що «для утримання засуджених до довічного позбавлення волі ще не створені належні умови, а на відміну від решти видів покарання, довічне позбавлення волі має притаманну тільки йому властивість: постійне збільшення кількості засуджених (в середньому 100 осіб на рік)».

Законопроектом запропоновано надати змогу застосувати умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі, після фактичного його відбування не менше 15 років. Коментуючи цей документ, його співавтор Ірина Луценко підкреслила: «Ми не скасовуємо довічного ув’язнення для всіх злочинців. Ми встановлюємо принцип правильності застосування законодавства».

В Україні, зазначають автори документа, питання гуманізації окремих норм кримінального законодавства щодо застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі вносять постійно, але не вирішують їх. Автори законопроекту також зазначають, що в більшості країн, де покарання у вигляді довічного позбавлення волі може бути призначено, є механізми розгляду пропозиції перегляду вироку після відбування певного мінімального періоду, встановленого законом.

Правами потерпілих пожертвують?

Із визначенням терміну, після якого депутати пропонують відпускати на волю злочинців, погоджуються юристи. «Якщо за цей закон в остаточній його редакції народні депутати проголосують, то серійні вбивці, зокрема які скоїли вбивства, поєднані зі згвалтуванням або розчленуванням, інші особливо небезпечні для держави й суспільства суб’єкти отримають змогу за «зразкову поведінку» через певний час вийти на волю, — пояснює адвокат Олександр Готін. — Як видається, навряд чи така позиція народних обранців відповідає волі українського народу та сучасним інтересам суспільства».

Адвокат вважає, що слід погодитися з правниками парламентського Головного науково-експертного управління, які у висновку  щодо законопроекту вказали на таку його ваду, як встановлення мінімального строку — 15 років відбутого покарання для засуджених на довічне. «І це попри те, що згідно з положеннями частини третьої статті 81 КК, умовно-дострокове звільнення від покарання засуджених до позбавлення волі на 15 років суд може застосувати після фактичного відбуття ними не менш як 3/4 строку призначеного судом покарання за умисний особливо тяжкий злочин.

За такого підходу втрачається сенс застосування довічного позбавлення волі, яке фактично перетворюється на покарання, від якого засудженого можуть звільнити через 15 років», — каже юрист.

У чинному Кримінальному кодексі прописано, що довічне позбавлення волі призначають за найбільш небезпечні злочини: посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, якщо такі дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків; вбивство державного чи громадського діяча; вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист; умисне вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин, зокрема убивство двох або більше осіб; малолітньої дитини чи жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; заручника або викраденої людини; вчинене з особливою жорстокістю; поєднане зі з∂валтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення; терористичний акт, що призвів до загибелі людини; вбивство працівника правоохоронного органу, судді, народного засідателя, присяжного, захисника чи їхніх близьких родичів; вбивство військового начальника або іншої особи, яка виконує обов’язки з військової служби; застосування зброї масового знищення, якщо таке діяння спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки; геноцид.

«Дивує прагнення Верховної Ради полегшити життя особам, які завдали найнебезпечнішої шкоди суспільству і водночас ігнорування народними депутатами необхідності захисту прав та інтересів потерпілих від злочинів. Незрозуміло, чому на першому місці стоїть гуманізм до злочинців, а зламані долі, особисті, сімейні трагедії як результат злочинців — на останньому, — зазначає адвокат. — Вочевидь, гуманізм не повинен затьмарювати справедливість. А кримінальний закон насамперед повинен стояти на сторожі інтересів потерпілих, суспільства».

Юристи-практики розповідають, що коли йдеться про застосування такої пільги, як умовно-дострокове звільнення, суди беруть до уваги два основних моменти. Насамперед це термін, який людина вже відбула (1/3, 2/3 і 3/4 залежно від тяжкості скоєного злочину), а також її поведінку, тобто з’ясовують, чи став засуджений на шлях виправлення. При цьому певною мірою «становлення на шлях виправлення» визначається банальним співвідношенням кількості заохочень (їх має бути більше) і стягнень. А під час застосування так званих заохочень не можна заперечувати і корупційної складової в діях адміністрацій колоній, яку складно викрити, оскільки в цьому зацікавлені і засуджений, і керівництво колонії.

Тому переконують, що законодавче послаблення може з часом перетворитися на нову корупційну схему, і тоді вже виходом на волю почнуть торгувати на потоці.