У селі Антоніни, що на Хмельниччині, розпочалися заняття в школі бджолярства. Її учнями стали 80 учасників АТО, 20 внутрішньо переміщених осіб зі сходу, а також місцеві жителі. Організатори проекту поставили за мету залучити людей до підсвідомої реабілітації, допомогти повірити у завтрашній день, освоїти нову професію і працевлаштуватися. А ще, беручи до уваги досвід сусідів — поляків, хочуть відновити давні традиції бджолярства: замість традиційних пасік перейти до такої форми господарювання як родинні ферми. Згодом об’єднати їх у кооперативи з повним циклом виробництва і реалізації продукції бджільництва. Найактивніші учасники школи, які по завершенні навчань нададуть власний бізнес-план, отримають допомогу на започаткування бізнесу.

Ініціатива знайшла підтримку в Міністерстві закордонних справ Республіки Польща і Посольства Республіки Польща в Україні. Як зазначила радник посольства Польщі в Україні Іоанна Юркевич, Україна — пріоритетна країна для допомоги від польського уряду. «Геополітична ситуація лише підсилює наші переконання в тому, що потрібно підтримувати Україну». За її словами, гуманітарна допомога Польщі за рік становить 95 мільйонів злотих.

Чимало людей зацікавилося освоєнням давньої професії пасічника. Фото з сайту сirculus-berkel.nl

У перспективі апітерапія

Бджолярі живуть на десять років довше  — стверджує пасічник з досвідом Сергій Шмуля. Про це він прочитав у популярній літературі, однак висновки не безпідставні. І ось чому: за його спостереженнями, робота, ба навіть співіснування з Божими комахами дарує людям зцілення. Гул трудівниць заспокоює нерви, мед і продукти бджільництва дарують силу й порятунок від багатьох недуг. Вулики-лежанки чим далі, то більше захоплюють людей з порушенням сну і розхитаними нервами. Хто хоча б раз спробував таку терапію, вже не поспішає у відпустку на моря.

Сергій тривалий час жив у Красному Лимані на Донеччині. За фахом дизайнер. Працював головним архітектором міста, він автор герба Красного Лиману. Але його погляди на життя і представників місцевої влади не збігалися. «Не такий як усі» — було в його неписаній характеристиці. Ще 2004 року зрозумів, що в рідному місті не витримає. Подався до Києва, познайомився з бджолярами. Чоловік захопився вивченням тонкощів солодкої справи.

З власного досвіду знає, як це — пережити війну, стати на старість чужинцем далеко від рідного міста. Тому зголосився бути у проекті експертом. Каже, що співчуває і докладає зусиль, аби поділитися знаннями з новачками. Хвалить людей, які взяли участь у проекті, в освоєнні нової справи. Він запевняє, що тямущі опанують її за кілька тижнів: коли відчуваєш смак справи, вона стає піддатливою, як віск.

— Для здоров’я це дуже корисно: свіже повітря, неодмінно здоровий спосіб життя. Бджоли не терплять запаху алкоголю чи курива — хоч-не-хоч, а доведеться зважити на це. А ще обходити рамки краще рано-вранці, поки не так пече сонце. О цій порі комахи не такі кусючі. Робота з роями вимагає урівноваженості, витримки, зосередженості. Раз зробиш такий аутотренінг, другий, а далі нерви самі заспокоюються. Тиск і сон нормалізуються. Тому для бійців АТО, які повернулися в мирне життя, для жителів сходу, які вимушено покинули нажиті місця, пережили жахіття війни, апітерапія стане хорошим способом реабілітації.

За словами медяра, позитивно впливає на поліпшення психологічного стану людини успіх. Щойно власник вулика побачить золотаву цівку меду (результат вкладених зусиль), яка стікатиме з медогонки, — відчує, на що він здатен. Цієї миті думки неодмінно зміняться.

Бджоляр із десятирічним стажем улюбленої справи розповів про традиції, притаманні українцям. Коли кожна родина займалася певною справою і вона з покоління в покоління з власними секретами переходила від батька до сина. За такої схеми налагоджується замкнений цикл. Тут тобі догляд і розведення бджіл, тут і готова продукція. А немає родзинки, привабливого пакування, розкручування, пошуків ринків збуту. Кожен пасічник самотужки «бовтається» зі свої медом.

Щоб бджоли не замовкли

Чого бракує нині українському пасічникові? Маркетингу. Мед за якістю чудовий. Україна лідирує з виробництва меду — перше місце у Європі, третє-п’яте у світі (залежно від року). По 70—80 тисяч тонн ми експортуємо — на жаль, сировини. Бджоляр Сергій Шмуля розробив план, за яким Україна має стати лідером у медовій промисловості.

— У мене виникла ідея створити обслуговуючий кооператив для бджолярів, який би долучав до діяльності і воїнів АТО. Ми хочемо створити соціальний проект, який вироблятиме і реалізовуватиме продукцію бджільництва. Експорт меду з України активно розвивається, тому ця бізнес-ідея дуже перспективна, — розмірковує бджоляр.

Він 2014 року очолив громадську організацію бджолярів, до якої вже долучилося близько 200 учасників. За задумом, вона має об’єднати бджолярів з усієї України. Сергій Шмуля розповів, що й комахи нині потребують захисту і підтримки. Техногенний вплив убиває їх. Він став співрозробником інноваційної технології у бджільництві, яка полягає в біологічному методі лікування бджіл — без застосування антибіотиків. Цей метод вбереже імунітет комах і збереже якість продукції, а ще подовжить життя трудівниць. Фахівець розповідає, що звичайна бджола живе 39 діб, а його комахи здатні прожити і 369. Усі бджолярі, учасники проекту, мають використовувати цю технологію.

Громадська організація має і готова поділитися технологіями з людьми з особливими потребами. Тут допоможуть створити систему вуликів для обслуговування з інвалідного візка. Серед планів організаторів школи бджолярства — розвиток апітуризму й відновлення садиби і ботанічного саду князів Потоцьких.