Попри те, що на існування системи дитячих інтернатів в Україні щороку виділяють немалі кошти — 5,7 мільярда гривень, є ще й спонсорська допомога, якої ніхто не обліковує, діти в цих закладах мають слабше здоров’я, відстають у розвитку. Нині в Україні в таких закладах перебувають 80 тисяч дітей, щороку їх потрапляє туди 8—13 тисяч. Водночас щороку на Черкащині збільшується кількість прийомних сімей. Нині їх 131, плюс 31 дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ), в яких виховують 462 дитини. Тільки цього року утворилося 12 прийомних сімей, зокрема по дві в м. Смілі, Звенигородському та Шполянському районах і по одній в Черкасах, Умані, Драбівському, Кам’янському, Золотоніському та Черкаському районах. У червні в Тальнівському та Христинівському районах відкрили двері для малят ДБСТ.

Та попри чималу роботу з подолання сирітства, на Черкащині через горе-батьків, які кидають своїх нащадків напризволяще, тільки за десять місяців цього року соціальними сиротами стали 196 дітей. Проблему виховання дітей в інтернатах обговорювали під час семінару, який проходив у межах програми «Відкриваємо двері дітям».

У дитячому будинку сімейного типу Таланенків із Кам’янського району на Черкащині дітям живеться весело й цікаво. Фото з сімейного архіву

Програму «Відкриваємо двері дітям» впроваджують у 12 країнах Європи, вона спрямована на повну відмову від інтернатів з переходом на систему виховання дітей у сімейному середовищі. На європейському рівні кампанію проводять Міжнародна організація «Надія і житло для дітей» та мережа неурядових організацій європейських країн Eurochild.

Як зауважує керівник проектів з деінституціалізації благодійної організації «Надія і житло для дітей» Надія Татарчук, аби перетворити Україну на розвинуту європейську державу, важливо, щоб вона була націлена на зміцнення сім’ї. Від цього залежить, чи буде життя в Україні кращим.

— Місія нашої організації — бути каталізатором викорінення інституційного догляду. Ми звертаємо увагу на те, що в інтернатних закладах діти перебувають у повній ізоляції, не мають достатнього контролю над власним життям і рішеннями. Інтереси установи переважають над індивідуальними потребами дітей, — зазначила вона.

Надія Татарчук зауважує: кожна дитина потребує значно більше, ніж просто умов, прийнятних для життя. Того, що її вчасно годують та одягають, замало для розвитку особистості.

— Багато років тому почалося дослідження проблем, які виникають у зв’язку з вихованням в інтернатах. Якщо з дитиною працює велика кількість персоналу, якщо вона не має особистого простору — все це завдає їй непоправної шкоди.

Ще 2006 року ГО «Надія і житло для дітей» почала впроваджувати перший проект зміни інституційної форми виховання на модель сімейно орієнтованих послуг. У Макарівському районі на Київщині в інтернаті створили центр соціальної підтримки дітей і сімей. За два роки жодна дитина в цьому районі не потрапила в інтернат. Наступним кроком комплексного реформування став проект на Дніпропетровщині. Спільно з Фондом Ріната Ахметова вдалося створити заклад з надання сім’ям та дітям необхідної підтримки.

Фахівці наголошують, що більшість громадян вважає існування інтернатів позитивним фактом, тож люди допомагають цим закладам, а не дітям. А ось ставлення до дітей, рівень освіти та розвитку на катастрофічному рівні. До психологічних додаються проблеми адаптування у соціумі. Випускники інтернатів часто обирають хибний шлях, стаючи злочинцями, наркоманами тощо.

Змінити ситуацію можна, якщо на загальнодержавному рівні відмовитися від виховання дітей в інтернатах та інших подібних закладах, а держава сприятиме поверненню малюків у сім’ї та допомагатиме родинам, аби ті не відмовлялися від своїх дітей. А для цього насамперед потрібні зміна громадської думки та політична воля. 

Роман КИРЕЙ 
для «Урядового кур’єра»