Пам’ятаєте часи, коли селами їздили легковики з причепами і збирали в населення живність? Видурювали за півціни, а потім перепродували втридорога. Тепер їздять менше, адже села вимирають. Годувати там тварин уже нікому. Хто й має сили, то вирощує поросят лише для себе.

Усе це — свідчення провалу аграрної політики, проголошеної двадцять років тому. В її основі була теза, що приватник із особистого господарства нагодує державу. У вік промислових технологій горе-реформатори намагались повернути суспільство в позавчорашній день. Чимало селян проголосували ногами за реформи й подалися шукати долі за моря-океани або сторожувати маєтки тих, хто нажився на народній біді.

І нині ситуацією вміло користуються майстри збирати вершки з чужого молока. Єдиним серйозним гравцем на ринку свинини залишились промислові підприємства (вони вижили завдяки далеко?глядним професіоналам), а великі торговельні мережі намагаються диктувати їм свої умови.

— І їм це вдається, — каже голова правління «Тваринпрому» Сергій Гнатюк. –— На підприємствах вирощують великі партії тварин. Кожен день перетримки — збитки і втрата якості продукції. Тому ціну диктує супермаркет.

Заходжу в один із супермаркетів Києва. Кілограм свинини коштує 110 гривень. Відпускна ціна підприємств — менш ніж 40. Тепер зрозуміло, хто з’їдає сало-м’ясо, а на кота все звертає? І це при тому, що маємо безліч контролюючих органів, які жодним чином на ситуацію не впливають.

Якщо на проблему подивитись пильніше, то торгівля оббирає не лише виробників і споживачів, але й майбутнє держави. Чи не занадто? Охочих займатись свинарством не більшає. Клопоту забагато. За таких умов внутрішній ринок не споживає вирощене зерно. Пропущене через ферму, воно дало б більший прибуток. Вивозячи збіжжя за кордон, комерсанти перекривають кисень для створення додаткових робочих місць. Такий шлях — в нікуди, адже люди в селах стали зайвими.

І ще одна проблема, породжена 110 гривнями за кілограм м’яса. Зарплати і пенсії не підвищують. Значить, якісну свинину споживатимуть лише заможні. Тож більшість українців замінять м’ясо крупами, хлібом і картоплею. Понад усе потерпатимуть навіть не бідні пенсіонери, а молоде покоління, якому для росту і розвитку потрібен білок. З часом це обернеться неміччю наших нащадків. Хто на це зважає?

Ми проголосили курс на євроінтеграцію. У Європі людина і її благополуччя — найбільша цінність, тож держави створюють відповідні умови. Одна з них — ніхто не має права збагачуватися коштом суспільства. Чому ж у нас усе навпаки при правильних гаслах?

Микола ПЕТРУШЕНКО
для «Урядового кур’єра»