Жителі міста ознайомилися з ним завдяки Київському міжнародному кінофестивалю «Молодість», Словацькому кіноінституту, Міністерству культури Словаччини, Посольству Словацької Республіки в Україні.

Словацькі фільми за півстоліття постали перед глядачами у Львівському кіноцентрі впродовж тижня кіно цієї країни, який завершується завтра. Такий часовий екранний відрізок відкрила картина 1963 року Штефана Угера «Сонце в тенетах» (про кохання молодих людей, які за маскою цинізму й запереченням суспільних норм ховають страх перед дорослим життям), що знаменувала перехід від соцреалістичного кіно до соціально критичного та експериментального. І завершуються понад 50 цих кінороків найновішим колективним проектом 2014-го, в якому десять визнаних режисерів розповідають, що таке Словаччина за двадцятиліття її незалежності, кожен своїм 10-хвилинним фільмом. Їхні короткі стрічки — різних жанрів (експериментальний, драма, анімація, документалістика), а об’єднані вони в одному фільмі — «Словаччина 2.0».

Що знаменують ці фільми за півстоліття, які гостювали у львів’ян? «До кінця ночі» (1965) режисера Петера Солана — перший в історії словацького кіно експеримент, у якому дійство відбувається не за чітким сценарієм, а імпровізовано, актори там керуються лише умовними ситуаціями та  базовими рисами характерів героїв.

Стрічка-мозаїка Юрая Якубіско «Пташки, сироти і блазні» (1969) про абсурдність і безнадію сучасного життя з’явилася після серпневих подій 1968 року. І хоч її сюжет не окреслений визначеним місцем і часом, після того, як «Пташки, сироти і блазні» отримали нагороду на кінофестивалі в італійському місті Соренто, фільм заборонили в Радянському Союзі аж до 1989 року. А за два роки до завершення цієї заборони Якубіско зняв дитячий фільм-пародію «Веснянкуватий Макс і привиди», в якому маленький сирота зустрічається в замку графа Франкенштейна з дивакуватими страховиськами, які потерпають від самотності й потребують прихильності та любові.

До 1988-го було заборонено і документальну стрічку 1972 року Душана Ганака «Образи старого світу». Табу з неї зняли після численних міжнародних нагород та уваги кіноспільноти. А в 2000-му цю одну з найкращих робіт світової документалістики словацькі критики назвали найвизначнішою національною картиною всіх часів. «Образи старого світу» — це портрети старих людей зі словацької провінції, котрі цінують приватну свободу навіть у час непевності й громадянського хаосу. Вони сповнені жаги до життя попри всі труднощі й перешкоди: один чоловік сам впрягається в плуг; безногий каліка тримає вівцю, рубає дрова й навіть побудував будинок; колишній солдат австро-угорської армії вирощує картоплю; ще один герой фільму розважає вівцю грою на волинці…

Фільмом «Ніжність» про стосунки на межі ніжності й жорстокості дебютував 1991 року в ігровому кіно Мартін Шуліка, засвідчивши ним свій внутрішній зв’язок з неповторною лагідною інтонацією чеського кіно 1960-х.