За свободу голосували ногами

3 ЛИСТОПАДА 1939 РОКУ – 75-РІЧЧЯ ДОПОВІДІ ПРО СТВОРЕННЯ Т-34

Незаконнонароджений символ Перемоги

ТЕХНІКА. Вінстон Черчилль мудро казав, що воєначальники готуються до минулих війн, які вже не повторяться. Підтвердження його рації — історія створення легендарних танків КВ і Т-34, що стало реакцією на бойові дії в Іспанії, де швидкісні, однак легкоброньовані машини винищував вогонь артилерії. Отож радянські «маршали минулих війн» поставили перед конструкторами провальне завдання: одягти у протиснарядну броню трибаштового монстра та колісно-гусеничний танк. Лише завдяки особистій мужності й технічному таланту українця Миколи Духова у першому випадку було розроблено альтернативний проект надпотужного КВ-1, у другому — легендарну «тридцятьчетвірку», яка втілювалась у кресленнях і металі за рахунок вільного часу харківських танкобудівників.

Коли заводчани звернулись до замовників по дозвіл представити головній військовій раді проекти обох створених у Харкові танків, відповіддю стала категорична заборона. Неважко уявити, чим ризикував головний конструктор Михайло Кошкін, який, проігнорувавши наказ, розпочав виступ перед вищим керівництвом держави з проекту танка з назвою «Зустрічний». Від розправи нахабу врятував лише милостивий дозвіл Сталіна: мовляв, не заважатимемо конструкторові, побачимо, що в нього вийшло.

Так паралельно з офіційним замовленням отримав законне право на життя унікальний проект, що вперше у світовому танкобудуванні поєднав достоїнства легких і важких машин: високу маневреність із протиснарядною бронею та потужною гарматою.

У вересні 1939 року можливості замовленого армією  А-20 та незаконнонародженого А-32 (цифри у назві означали товщину лобової броні) продемонстрували військовим, після чого 3 листопада керівництву держави доповіли про створення бойової машини, якій немає рівних у світі. До березня 1940 року, коли новітню військову техніку мали представляти у Кремлі, товщину броні на бойовій машині, що вже отримала назву Т-34, наростили до досі не бачених для середніх танків 45 мм і встановили гармату такого самого калібру, як на важкому КВ.

Однак уже перед відправленням новинки до Москви надійшла чергова заборона: доки не буде проведено обов’язкового випробувального пробігу 3 тисячі км, ніхто не дозволить вводити в оману вище керівництво держави ще «сирою» технікою. У відповідь харків’яни наважилися на відчайдушний вчинок, що згодом, уже в роки війни, врятував життя сотням тисяч солдатів. Заручившись підтримкою наркома важкого машинобудування Малишева, два дослідні екземпляри Т-34 рушили на столицю власним ходом, намотуючи на гусениці передбачені інструкціями тисячі кілометрів пробігу. Разом зі своїми танками пішов у перший в історії «тридцятьчетвірок» бій їхній головний конструктор, для якого це випробування стало останнім, Михайло Кошкін. Він помер від запалення легень, склавши голову в неоголошеній, та від того не менш жорстокій війні проти закостенілості й неповороткості системи, що неминуче загинула б під ударом гітлерівців, якби не жертовність і мужність патріотів.

До речі, вагомою перевагою Т-34 і КВ був дизель, тимчасом як німецькі танки аж до розгрому нацистів воювали на бензинових моторах. Та мало хто знає, що творця танкових «сердець» уродженця Донеччини Костянтина Челпана розстріляли у 1938 році як контрреволюціонера, тимчасом як саме сконструйовані ним у Харкові двигуни дали змогу створити кращі танки Другої світової війни.

7 ЛИСТОПАДА 1744 РОКУ – 270 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ НЕСТОРА МАКСИМОВИЧА

Амбодик — піонер акушерства і фітотерапії

ПОСТАТЬ. Віками українців переконували в тому, що культуру і науку на їхню землю принесли з Московії, жителі якої навчили «молодших братів» усього: від книгодрукування до основ природознавства і філософії. З огляду на це стає зрозумілим, чому ім'я Нестора Максимовича відоме лише вузькопрофільним фахівцям, хоч ідеться не лише про видатного вченого-енциклопедиста, а, як вказано в медичних довідниках, «засновника вітчизняного акушерства».

Уродженець села Веприка нині Гадяцького району Полтавщини здобув духовну освіту в Києво-Могилянській академії, однак, на відміну від батька-священика, вирішив рятувати людські душі не лише в переносному, а й прямому значенні слова. Тож Максимович подався до Петербурга, де вступив до медичної школи морського шпиталю. Рівень навчання не задовольнив допитливого юнака, що спонукало його до поїздки за кордон.

Щасливою можливістю для цього стала стипендія княгині Голіциної-Кантемир, призначена тільки для «природних росіян», яких, однак, не приваблювала складна і непрестижна «лікарська справа». Це й дало змогу українцеві потрапити на медичний факультет Страсбурзького університету.

Після повернення до Петербурга молодий фахівець отримав посаду молодшого лікаря адміралтейського шпиталю й почав читати лекції для слухачок повивальної школи, що діяла при суто військовій за назвою медичній установі. Не менш цікавим було те, що викладання вели німецькою мовою. Це краще за всі формальні заборони перекривало шлях до знань російськомовним підданим імперії. Наслідком цього, як констатував згодом Максимович, стало «крайнее в повивальном деле незнание неученых бабок, кои повсюду, а особливо между простым народом, исправляют повивальное дело к общей гибели и явному вреду».

Саме Нестор Максимович Максимович (взятий ним псевдонім Амбодик у перекладі з латини означає «скажи двічі», що натякає на повтор прізвища та по батькові) написав і видав перші російсько-латинсько-французькі спеціалізовані словники: Анатомічно-фізіологічний та Медико-хірургічний.

Створення російської медичної термінології забезпечило умови для навчання підданих імперії лікарської справи. Не меншою революцією стало впровадження в навчальний процес муляжів, на яких вихованці Максимовича напрацьовували навички.

Стараннями піонера вітчизняного акушерства петербурзьку «бабську школу», керівником якої став наш земляк, у 1784 році реорганізували в повивальне училище, а за два роки — у спеціалізований інститут. Твір професора Амбодика «Искусство повивания, или Наука о бабичьем деле» впродовж сторіччя залишався найкращою вітчизняною працею з акушерства та містив основи педіатрії й навіть педагогіки.

У часи, коли в Росії тілесні покарання були всюди узаконені — від селянського «миру» (громади) до війська, Максимович писав: «Телесное наказание вселяет в детей подлость, робость, неоткровенность, ложь и прочие пороки».

Не меншої поваги заслуговує ставлення видатного медика до акушерства не тільки  як суми знань про суто фізіологічні процеси, а як мистецтва надання допомоги у святій справі «благословенным плодом любви женщинам благополучно разрешиться», розуміння чого, на жаль, інколи бракує навіть сучасним ескулапам.

Не обділений званнями і посадами особистий лікар «її імператорської величності Катерини ІІ», чого не могли простити нашому земляку його заздрісні колеги, 1784 року видав фундаментальну «Энциклопедию питания и врачевания», 1789-го розпочав друк чотиритомної праці «Врачебное веществословие, или Описание целительных растений», а 1795 року побачили світ «Первоначальные основания ботаники» та «Ботанический словарь на российском, латинском и немецком языках».

Отож українець Максимович заслужив звання батька російського акушерства і наукової фітотерапії. До речі, згадувані «Первоначальные основания» — перша російська ботаніка, за написання якої професор Амбодик узявся після того, як усвідомив, що лікарям нізвідки дізнатися про зовнішній вигляд лікарських рослин, час і місце їх заготівлі тощо. А коли загальноприйнята медична практика мало не панацеєю проголошувала ртуть та її препарати, Максимович стверджував: «Чем больше с природой согласно будет врачевание, тем больших успехов от употребляемых лекарств ожидать можно».

8 ЛИСТОПАДА 1943 РОКУ – ЗАСНУВАННЯ ОРДЕНА «СЛАВА»

Стрічка георгіївська чи гвардійська?

СИМВОЛ. Громадяни, які вважають, що «колорадський» двоколор має стосунок до Перемоги, у кращому разі помиляються. Насправді георгіївські стрічки, як усі інші атрибути царського режиму, більшовики скасували і ніколи в нагородній системі СРСР не використовували.

Фактично тотожна за кольоровою гамою стрічка, якою обтягнуті орденські колодки солдатської «Слави» всіх трьох ступенів та наймасовішої радянської воєнної медалі «За перемогу над Німеччиною», офіційно іменується «гвардійською». Її запроваджено наказом №142 від 10. 06. 1942 року наркома Військово-морського флоту як нагрудний знак та стрічку на безкозирках для членів екіпажів гвардійських кораблів. Натомість георгіївською стрічкою у роки війни користувалися тільки російські колабораціоністи, які воювали на боці гітлерівців.

9 ЛИСТОПАДА 1989 РОКУ – 25-РІЧЧЯ ПАДІННЯ БЕРЛІНСЬКОГО МУРУ

За свободу  голосували ногами

ПАРАЛЕЛІ. Радянським громадянам східноєвропейські країни «соцтабору» видавалися казкою з високим рівнем життя та бездефіцитним товарним забезпеченням. Натомість ті із заздрістю поглядали на Захід, відокремлений від них залізною завісою з єдиним віконечком — Західним Берліном. Через нього, доки 1961 року не спорудили Берлінський мур, втекли 3,6 мільйона громадян соціалістичної Німеччини, які у прямому значенні слова проголосували за свободу ногами.

Коли стіна впала, навіть велетенської фінансової й економічної могутності ФРН забракло, щоб зрівняти рівень життя на східних і західних територіях, різниця у якому відчувається донині. Тим гіркіше усвідомлювати, що світ знову скочується до спорудження нових мурів — на цей раз вже на кордонах Росії, куди навіть медом не принадити нібито «знедолених» і «принижених» російськомовних негромадян із країн Прибалтики. Та це мало турбує Путіна, який, замість того, щоб зробити власну державу привабливою для закордонних співвітчизників, готовий оголосити «ісконно русской» будь-яку територію, де живе хоч один росіянин.