Ті хлопці й чоловіки з-поміж вечірніх перехожих, що не знали про це свято (а такі, гадаємо, все-таки траплялися на вулицях саме у великих містах), звісно, дивувалися, коли якась дівчина запитувала когось із них, як його звати. І дехто, може, навіть подумав, що це такий же жіночий спосіб познайомитися, як чоловічий — спитати, котра година… Насправді ж дізнатися ім’я зустрічного в цій ситуації — зовсім не привід зав’язати розмову з ним для подальших відносин. А просто підказка за ворожінням, що саме його тезка, котрий, може, ще й не з’явився в колі знайомих дівчини, стане її судженим.

У це свято на один день в Україні значно збільшується кількість Андріїв: так називають усіх хлопців, котрим вдалося скуштувати обрядовий корж калиту, підвішений до сволока. А перед тим, як відчути його смак, кожен стає на певний час — через коцюбу, верхи на якій під’їжджатиме до калити, — паном Коцюбинським (так от звідки походить прізвище визначного українського письменника!). Відкусити шматочок калити, не торкаючись до неї руками, не так просто. Бо як тільки підстрибне парубок, щоб до неї дістатися, і при цьому усміхнеться, пан Калитинський смикне за вільний кінець стрічки, якою притримує калиту, і вона ще наблизиться до сволока, а не до роззявленого рота пана Коцюбинського. Зберегти ж серйозність за таких обставин до снаги не кожному: на роль пана Калитинського вибирають дотепника, котрий розсмішить і колоду. Якщо таки встояв перед тортурами сміху — то вже ознака, що впродовж наступного року одружиться.

Ось у такому красивому глиняному «кораблику» прямує калита до печі

Випробування веселощами проходить на Андрія і кожна дівчина. Щоб замісити тісто на балабушки (ще одна обрядова випічка для ворожіння на заміжжя), вона має наносити з криниці води у роті. А хлопці повсякчас намагаються її розсмішити, а воду в роті при цьому не завжди втримаєш…

Фотокореспондентка «УК» Світлана Скрябіна зафіксувала на камеру, як народжувався обрядовий медівник калита в супроводі дівочого співу в одній із хат козацького селища «Мамаєва Слобода» 12 грудня, напередодні свята Андрія, коли починалися дівоцькі й парубоцькі гуляння та ворожіння.

Тепер уже можна прилаштовувати калиту до сволока

Одне з цих ворожінь — гілочка вишні, яку дівчина ставила у воду на Андрія: якщо та зацвіте на Різдво — то ознака заміжжя і щасливої долі.

А ми, всі українці, незалежно від національності, не перестанемо вірити в щасливу долю нашої Вітчизни. Адже празник Андрія 13 грудня — це день пам’яті одного з дванадцяти апостолів Ісуса Христа Андрія Первозваного, який загинув мученицькою смертю. Саме він на одному з пагорбів Києва поставив хрест і сказав при тому: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа».

Будьмо гідними цієї благодаті! 

Людмила ЯНОВСЬКА,
Світлана СКРЯБІНА

(фото),
«Урядовий кур’єр»