НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА

Черговим гостем нашої «прямої лінії» став начальник Головного управління оборонного  та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних сил України Володимир Аскаров 


Начальник Головного управління
оборонного та мобілізаційного планування
Генерального штабу Збройних сил України 
Володимир АСКАРОВ

«Реформа Збройних сил вимагає мобілізації всіх ресурсів» 

 Вітаючи військовослужбовців, цивільних працівників, ветеранів Збройних cил України та членів їхніх сімей з Новорічними і Різдвяними святами, новий міністр оборони Павло Лебедєв зазначив, що в 2013 році на армію чекають нові масштабні завдання. Буде переглянуто структуру і систему управління, поліпшено підготовку фахівців, призупинено призов на строкову військову службу з одночасним переходом до комплектування армії виключно за контрактом, наголосив міністр. Водночас військова реформа не обмежиться лише зміною структури ЗСУ, їх чисельності та принципу комплектування. Максимум уваги буде зосереджено на оснащенні армії новими і модернізованими зразками озброєння та техніки, інтенсифікації бойової підготовки та підвищенні вишколу особового складу, забезпеченні соціальних гарантій військовослужбовців та їхніх родин.

Отже, для армії рік, що настав, буде насиченим і, сподіваємося, змістовним. Попереду напружена робота і надзвичайно відповідальні завдання, для виконання яких знадобиться мобілізація всіх людських і матеріальних ресурсів, зазначив у розмові з нашими читачами в рамках прямої телефонної лінії начальник Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Володимир Аскаров.

— Володимире Хамитовичу, розмови про реформування українського війська з більшою чи меншою інтенсивністю тривають уже багато років. На якому етапі зараз цей процес?

— Якщо коротко, то сьогодні Збройні сили перебувають на етапі визначення перспектив свого розвитку. На підставі Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» 8 червня 2012 року Президент затвердив Стратегію національної безпеки та Воєнну доктрину України, визначивши тим самим точку зору керівництва держави на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їм, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів.

З урахуванням цього Міністерство оборони та Генеральний штаб розробили проекти Стратегічного оборонного бюлетеня України та Концепції реформування і розвитку Збройних сил на період до 2017 року. Їх схвалив Кабінет Міністрів, підтримала Рада національної безпеки і оборони України. Зараз їх опрацьовують в Адміністрації глави держави.

Сьогодні ж зусилля Генштабу зосереджені на розробці проекту Державної комплексної програми реформування і розвитку ЗСУ, що визначає конкретні завдання і заходи реформування національного війська. Але говорити про них детально можна буде лише після затвердження означених вище проектів документів Верховним Головнокомандувачем — Президентом України.

Аркадій Новиков,
член Спілки радянських офіцерів,
м. Дніпропетровськ:

— Колись Україна у складі СРСР мала потужну армію, яку боялись і поважали у світі. Тепер ситуація змінилася і багато в чому на гірше. Узяти хоча б чисельність війська… Скажіть, чим викликано прагнення скоротити Збройні сили?

— Одразу хочу скоригувати ваше запитання: про жодне механічне скорочення Збройних сил не йдеться. На підставі ретельного аналізу воєнно-політичної обстановки, змін у характері сучасних воєнних конфліктів, поставлених завдань, а також реальних ресурсних спроможностей держави для забезпечення сфери оборони визначаються перспективні завдання та необхідні оперативні (бойові) спроможності майбутньої української армії. В межах чинного законодавства триває велика робота щодо оптимізації структури, яка існує, складу та чисельності Збройних сил. Розрахунки і досвід європейських країн свідчать, що складова забезпечення життєдіяльності війська не повинна перевищувати 30–35 % загальної чисельності особового складу. У нас, на жаль, за останні роки їхня кількість непомірно зросла і нині навіть перевищує чисельність бойових частин.

Ми витрачаємо на утримання армії понад 80% бюджету Міноборони. І повірте, значна частина витрат припадає на непомірно роздуті частини забезпечення, вимушене утримання надлишкового, а то й списаного майна. При цьому наші Збройні сили за чисельністю особового складу є одними з найбільших у Європі, зате поступаються арміям сусідніх країн за рівнем підготовки, станом технічної готовності озброєння та соціальними стандартами військової служби.

Без оптимізації чисельності Збройних сил, посилення їхньої бойової складової за рахунок приведення структур забезпечення до загальноприйнятих у світі параметрів матимемо вкрай негативні наслідки для національної безпеки. У сучасних умовах краще мати кількісно менші, але більш боєздатні Збройні сили, які займатимуться виключно бойовою підготовкою і відповідатимуть високим стандартам європейських армій.

— А чи не приведе це до ситуації, коли Україна буде вимушена передати частину функцій з охорони держави іншій стороні  (НАТО чи Росії) в обмін на втрату частини свого суверенітету?

— Навіть проголосивши позаблоковий статус, Україна в питаннях гарантування національної безпеки має розраховувати насамперед на власні сили. Про жодну передачу оборонних функцій держави іншій стороні не може йтися.

З огляду на тенденції розвитку воєнно-політичної ситуації у світі якась збройна локальна або регіональна агресія проти України в середньостроковій перспективі малоймовірна. Однак рівень обороноздатності має бути достатнім для стримування інших держав від застосування воєнної сили проти України, а в разі воєнного конфлікту — до оперативного і злагодженого переходу держави з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації чи нейтралізації збройного конфлікту, якщо такий трапиться.

Коли все ладиться, і служба в задоволення. Фото Володимира ЗАЇКИ

Петро Середа,
підприємець, старший лейтенант запасу,
Полтавська обл.:

— Наскільки нині наша армія може захистити країну від зовнішнього нападу?

— Запевняю вас, що сьогодні Збройні сили здатні захистити свою державу від зовнішнього ворога. Армія готова до виконання конституційних завдань щодо оборони держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності. Визначений особовий склад щоденно виконує бойові завдання з охорони повітряного і підводного простору країни, прикриття з повітря найбільш важливих державних об’єктів — адміністративних центрів, атомних електростанцій, гребель Дніпровського каскаду, підприємств хімічної промисловості тощо.

Окрім виконання щоденних завдань з бойової підготовки, національне військо завжди готове надати допомогу органам місцевої влади і населенню в разі природних і техногенних аварій чи катастроф, захистити громадян України поза її межами.

Іван Данько, 
пенсіонер,
м. Здолбунів  Рівненської обл.:

— Пане генерале, ви, мабуть, згодні з тим, що мотивація до військової служби тепер украй низька?

— Згоден з вами. На жаль, на це запитання зараз відповісти однозначно складно. Усе залежатиме від виконання цілого комплексу завдань. Ми виходимо з того, що військовослужбовець має займатися суто військовою справою. Що для цього повинна зробити держава? Слід унормувати робочий день військовослужбовця, безумовно, розв’язати житлову проблему, забезпечити соціальний пакет, який включатиме не лише дієві стимули для зростання військової майстерності, скажімо, через механізм преміювання за досягнення на службі та високі показники підпорядкованих підрозділів і частин, а й навчання військовослужбовців у вищих навчальних закладах за рахунок держави, пільгові умови для їхніх дітей під час вступу до вишів, середніх та дошкільних навчальних закладів, лікування та обслуговування військовослужбовців, військових пенсіонерів і членів їхніх сімей на пільгових умовах у військових та цивільних медичних закладах тощо.

Важливо й інше: служба у Збройних силах має стати вагомим кроком у розвитку молодої людини. Треба передбачити можливість кар’єрного і матеріального зростання військовослужбовця. Ми також надаємо важливого значення збалансованості грошового забезпечення військовиків із заробітною платою державних службовців, середньою зарплатою по країні в бюджетній сфері. Неприпустимо, коли посадовий оклад військового менший за оклад держслужбовця на 55%.

Ми вважаємо, що вирішення цього комплексу завдань забезпечить підвищення престижу служби і поповнить армійські лави молодими енергійними патріотами.

Петро Іванович Гнатенко, 
м. Київ:

— Тепер багато говорять про військову реформу. З цього приводу питання: яка зараз чисельність Збройних сил і яка вона буде після її завершення?

— Нині Збройні сили України налічують до 184 тисяч осіб, зокрема 139 тисяч військовослужбовців. Це на вісім тисяч менше, ніж було на початок минулого року. Даються взнаки заходи, проведені в 2012 році в плані оптимізації чисельності армії, що стосувалися неперспективних арсеналів, баз, складів, інших установ матеріально-технічного забезпечення. Ми також частково оптимізували склад органів військового управління, позбувшись зайвого дублювання функцій, попрацювали над помітно розгалуженими структурами навчальних військових частин, а також над підрозділами забезпечення життєдіяльності військ. Тому й вийшли на цю чисельність — 184 тисячі осіб і вважаємо її достатньою на цьому етапі й для держави, і для Збройних сил.

Якою стане армія в кількісному вимірі в майбутньому, буде визначено в комплексній програмі подальшого реформування і розвитку Збройних сил. Ми виходимо з того, що утримувати тепер масову армію, яка, образно кажучи, в окопах оборонятиме весь периметр держави, недоцільно. Настав час високих технологій, зокрема й інформаційних, настала пора високоточного сучасного озброєння і нових методів забезпечення Збройних сил, зокрема й за рахунок цивільних структур, які безпосередньо не входять до складу ЗСУ. Тому, вважаємо, оптимізація триватиме й надалі. У всякому разі, підхід Генштабу до цього саме такий.

Сучасній армії потрібні інтелектуали. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Микола Петрович Радченко, 
полковник запасу, м. Біла Церква:

— Які перспективи оснащення Збройних сил новітнім озброєнням?

— У цьому плані ми взяли курс на переоснащення армії високоточною зброєю, пов’язаною із сучасними технологіями. Попри те, що це вимагає дуже великих коштів, маємо державну оборонну програму розвитку озброєння і військової техніки до 2017 року, схвалену Кабінетом Міністрів. Уряд взяв на себе обов’язок її виконувати.

Зараз же в стадії реалізації кілька цільових програм. Приміром, будівництво кораблів класу «корвет» — стовідсотково вітчизняних суден, будівництво яких не лише посилить наш військово-морський флот, а й забезпечить роботою близько 40 вітчизняних підприємств. Або програма створення високоточного ракетного комплексу «Сапсан», що стане основою сил стримування. Триває модернізація літаків, пов’язана з оснащенням новими системами озброєння та навігації. Цим рівень бойового потенціалу авіації зросте на 30–40%. Так прагнемо довести частку нових і модернізованих зразків озброєння до 2017 року принаймні до третини загальної кількості.

Сергій Мельник, 
м. Луцьк:

— У зв’язку з реформуванням армії особливої ваги набуває бойова підготовка підрозділів, яких не торкається скорочення. Чи плануються для ознайомлення з досвідом НАТО спільні навчання із силами Альянсу?

— Співпрацю з країнами — членами Альянсу, як і з іншими державами, що межують із нами, ми не припиняємо. Щороку наші підрозділи беруть участь у 20–25 навчаннях, з яких близько половини проводимо на своїй території. Окрім того, в багатьох навчаннях ми виступаємо як спостерігачі, й це також додає нам досвіду, який знаходить відображення у статутах, положеннях про підготовку військ та інших документах. Повчитися в колег не гріх, тим паче, що бойового досвіду в багатьох із них більше, ніж у нас. Вони його постійно накопичують і узагальнюють.

Навіщо нам потрібен цей досвід? Бачте, окрім того, що слід запозичувати все нове і прогресивне, орієнтуватися на кращі досягнення у своїй сфері, військові за великим рахунком повинні забезпечувати спокій у країні й створювати надійні умови для функціонування національної економіки. Співпраця у військовій галузі допомагає створювати позитивний імідж нашої держави у світі, гарантує доброзичливе ставлення до неї далеких і близьких сусідів.

Гліб Павлович Посніков,
м. Луганськ:

— Свого часу на замовлення військових працювало багато підприємств ВПК. Один наш Луганськ мав кілька таких заводів. Окрім того, армія ставила завдання і перед наукою. Чи є надія, що повернуться часи, коли військовикам знадобиться науковий прогрес?

— Є. Ми ніколи не втрачали зв’язку з наукою. Маємо в НАНУ секцію з оборонних питань, де постійно аналізують усі фундаментальні дослідження, які можна використати для інтересів оборони. Окрім того, в Генштабі є Воєнно-наукове управління, а також низка науково-дослідних інститутів і центрів, де займаються питаннями розробки техніки майбутнього. Інша річ, що фінансування не завжди відповідає потребам у цій сфері. І хоча хронічний брак коштів відчувається й зараз, маємо майже сотню дослідно-конструкторських робіт. Фактично це постановка завдань науці на розробку новітніх засобів озброєння.

Треба визнати, що ми не використовуємо всіх можливостей наших науковців. Приміром, вже зараз є проекти новітньої зброї, яка може поставити нас в один ряд з такими країнами, як США, Німеччина, Великобританія, Росія. Маємо значні напрацювання в багатьох напрямах, а тому сподіваюся, що невдовзі розробки вітчизняних науковців будуть належно оцінені і знайдуть практичне втілення.

Наталія Дмитрівна, 
м. Дніпропетровськ:

— Є в нас військове селище Черкаське, і людей, які там живуть, турбує питання приватизації квартир. Що чути нового в цьому плані?

— Мені відома ця проблема. За приватизацією житла в таких військових містечках стоять інтереси людей, які колись тут працювали, а тепер втратили зв’язок зі Збройними силами. Але є й інтереси військових, які хочуть зберегти житловий фонд, аби забезпечувати квартирами офіцерів, що прибувають на нові посади зі своїми сім’ями. Думка Генерального штабу з цього питання така: без обмеження кількості й можливостей приватизації житла в закритих чи відокремлених військових містечках не обійтися. Принаймні зараз. Розумію, що багатьом це не подобається, але нині Міністерство оборони не має достатньо коштів, аби будувати там нове житло для тих, хто прибуватиме для проходження служби.

— Чи правда, що з нового року взагалі припинять будувати житло для військовослужбовців?

— Ні, неправда. Скажу більше: проводячи свою першу службову нараду, міністр оборони Павло Лебедєв одним із пріоритетів назвав соціальне забезпечення і категорично заявив, що кожен офіцер повинен мати житло. Тому питання зведення житла в армії набуває нової актуальності, тим паче, що маємо можливості вирішувати його ефективно.

— Ще одне: у нас у Дніпропетровську кілька років тому обмежили кількість військових кафедр у вишах, і тепер туди дуже важко вступити на навчання. Кажуть, що треба давати хабарі.

— Якщо є такі дані, будь ласка, повідомте про конкретні випадки, будемо з’ясовувати.

Що ж стосується військової освіти на кафедрах військової підготовки, то скажу, що ми, так би мовити, накопичили фахівців з вищою військовою освітою (офіцерів запасу) в десятки разів більше, ніж потрібно Збройним силам. У десятки разів! Але продовжуємо їх готувати, витрачаючи державні кошти. Звичайно, здебільшого ці спеціалісти вже не йдуть служити в армію, але їх потрібно обліковувати, для чого тримаємо штат військових комісаріатів. Усе-таки нам потрібно виходити з конкретних потреб; якщо їх немає, навіщо тратити гроші? Думаю, це питання відпаде само собою, коли ми перейдемо на контрактну армію. Побачите, наскільки менше стане охочих навчатися на таких кафедрах.

Ольга,  м. Запоріжжя:

— Мій син дуже хоче бути військовим, але так сталося, що він не вступив до військового вишу і зараз навчається в технічному університеті, де є військова кафедра. Після закінчення університету він зможе піти в армію офіцером чи все одно потрібно закінчувати якийсь військовий виш?

— Щороку ми з військових кафедр набираємо приблизно 10—15% офіцерів особливо дефіцитних спеціальностей. Як правило, технічних. На кого вчиться ваш син?

— На радіоінженера, отримує диплом наступного року.

— Такі спеціалісти у нас на вагу золота. Коли він завершить навчання при доброму здоров’ї, його радо приймуть Збройні сили. Єдине, про що треба буде подумати: чи влаштують його умови служби, включаючи зарплату. Бо військовий, скажімо, не зможе займатися підприємницькою діяльністю чи мати якийсь інший додатковий заробіток. Якщо бажання вашого сина залишаться незмінними, слід звернутися до військового комісаріату того району, де ви живете, і порадитися. Організаційні процедури багато часу не займуть.

Світлана Кривошеєва, 
м. Житомир:

— Можливо, ви зможете допомогти в такому питанні: коли помирає годувальник-військовослужбовець, члени його сім’ї, якщо це не діти до 18 років, інваліди чи учасники війни, не можуть перейти на його пенсію. Наскільки мені відомо, з цього приводу ще в 1996 р. була постанова Конституційного суду.

— Я не фахівець у цій сфері і можу лише сказати, що робиться зараз для того, аби поліпшити пенсійне забезпечення військових, зокрема й у розрізі того питання, яке вас турбує. Ми хочемо, щоб розміри пенсій після втрати годувальника були прирівняні до пенсій держслужбовців, бо в них пенсія у такому разі становить приблизно 70–80%, тоді як у нас 30–40% залежно від пільг і всього іншого. Інакше кажучи, менше у два рази. Ми вже працюємо над цією проблемою. Є розуміння відповідних міністерств, але є й труднощі, пов’язані з ресурсним забезпеченням цього процесу. Всі розуміють, що розміри пенсій треба вирівнювати.

Щодо рішення Конституційного суду, то воно не вимагає ухвалення якихось нових законів, а просто обов’язкове до виконання. І якщо десь його не виконують, єдиний вихід — вирішувати це питання в судовому порядку. Зі свого боку, я звернуся з відповідним запитом до наших органів, які відповідають за ці проблеми.

Віталій Чубченко, 
м. Сніжне Донецької обл.:

— Від знайомих чув, що з цього року ми переходимо виключно на контрактну армію.

— Сьогодні ми говоримо про завдання перейти на службу за контрактом у 2014 році. У всякому разі, про це йдеться у проектах документів, що зараз їх остаточно доопрацьовують, тому обидва цьогорічні призови на строкову військову службу — весняний і осінній — залишаються обов’язковими і пройдуть у визначені для них терміни.

— А правда, що недавно у війську з’явилася нова посада головного старшини Збройних сил?

— Правда. За статусом ця посада прирівнюється до начальника управління Генерального штабу. У складі управління працюватиме зокрема і відділ законодавчого врегулювання служби сержантського складу ЗСУ. Тобто нова структура повністю бере на себе весь блок питань розвитку служби сержантським складом на найближчу перспективу. Робота головного старшини розпочнеться з чіткого законодавчого визначення ролі й місця сержанта в армії, бо так уже повелося, що сержанти у нас, яких ще називають молодшими командирами, служать завскладами, інструкторами, начальниками класів і ще багато ким. 

Ми ж виходимо з того, що сержант — це посадова особа, яка має підлеглий особовий склад, виконує розпорядчі функції стосовно своїх підлеглих і готує їх до дій у бою чи в інших операціях. Тому плануємо прибрати всіх тих начальників складів, чим на третину зменшимо їхню кількість. Але ті, хто залишиться як сержанти, повинні будуть відповідати всім критеріям власне молодших командирів. Приміром, в армії США сержанти — особливий, якщо хочете, прошарок у військовій ієрархії, на який покладено багато обов’язків, зокрема й виховання особового складу. Це професійні військовослужбовці, фізично й інтелектуально дуже розвинені, вони навіть формою виокремлюються.

Я вивчав досвід професійного сержантського складу в Казахстані. У них є відповідний коледж, випускники якого після 2,5 року навчання укладають контракт на 10 років служби, відразу отримують службове житло і зарплату фактично нарівні з офіцерами. Але й вимоги до них жорсткі, бо на сержанта покладено відповідальність майже за все: за дисципліну і порядок, зарядку, відбій і підйом, заняття, індивідуальну підготовку. Ми хочемо досягти такого самого рівня, розвантажити офіцерів, щоб вони не бігали за кожним солдатом. Для цього є сержанти.

«Пряму лінію»  підготував і провів  Олександр БІТТНЕР, «Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Володимир АСКАРОВ. Народився 20 травня 1959 р. в Угорщині в сім’ї військовослужбовця. 1976 р. закінчив Київське суворовське військове училище, 1980 р. — Київське вище загальновійськове командне училище ім. Фрунзе. Службу розпочав на посаді командира десантно-штурмового взводу, згодом командував протитанковою батареєю, був начальником штабу — заступником командира окремого десантно-штурмового батальйону. З 1992 р., після закінчення Військової академії ім. Фрунзе, служив у військах Прикарпатського військового округу. 

ПРЕС-ЦЕНТР «УК»

З питань органiзацiї та проведення «прямих лiнiй» i «круглих столiв» «Урядового кур’єра» звертатись до керiвника прес-центру Анни ШИКАНОВОЇ за електронною адресою:  imrich@ukcc.com.ua.