Волинський серпанок всерйоз претендує не лише на колоритний бренд регіону, а й на світову культурну спадщину ЮНЕСКО. Принаймні цю ініціативу Рівненщини підтримав земляк віце-прем’єр-міністр України Олександр Сич. Підготовчу роботу вже розпочали. Тож серпанок може стати ще однією українською номінацією і долучитися до петриківського розпису та опішнянської кераміки, що вже мають статус такої спадщини.

— Серпанкове полотно ткали з особливого льону, який на Поліссі називали лущик, або великольон. Його збирали до того, як висиплеться насіння. Лише тоді в наших предків виходила тонка, майже прозора, як ранковий туман, ниточка, — каже завідуюча Сарненським історико-етнографічним музеєм Раїса Тишкевич.

Виткати серпанкове льняне полотно може тільки справжній майстер. Фото надане автором

— Серпанковий одяг передавали від матері до доньки, — додає заслужений працівник культури України Алла Українець. — Адже це було весільне, урочисте, святкове вбрання, в якому виходили, скажімо, на початок жнив і на обжинки. А вже для роботи, звісно, брали щось буденне. Серпанок — це вищий пілотаж для ткалі, тож створити його могли не всі. Вбрання із серпанку носили лише тут, на теперішній Рівненщині, що належала до Великої Волині.

Цікаво, що відродити серпанок взялися не на півночі області, де він був особливо поширений, а на півдні, у Радивилові.    

— Ідея відродження давнього ремесла виникла в 2010-му. Технологію ж виготовлення серпанкового полотна наші майстрині опановували три роки у майстерні ручного ткацтва «Легенди Волині» — це доволі складна і копітка робота. Торік наші ткалі відтворили два цілісні жіночі комплекти одягу із серпанкової тканини, аналогічні тим, які були на початку ХХ століття. Таке вбрання носили дівчата із заможних родин, — каже керівник громадської організації «Центр дослідження відродження Волині» Володимир Дзьобак. — Нині ж у нашому музеї представлена ціла колекція серпанкового одягу, яку доповнено ще й серією прикрас — волинськими дукачами та перснями, невдовзі презентуємо її в столиці.

— Включення волинського серпанку до нематеріальної світової культурної спадщини ЮНЕСКО дасть змогу розраховувати на міжнародну підтримку у збереженні та реконструкції серпанкового одягу. А це у свою чергу сприятиме розвитку туристичної інфраструктури області, — підсумовує голова Рівненської облдержадміністрації Сергій Рибачок.

Одне слово, ми просто не маємо морального права втратити серпанок для прийдешніх поколінь. Тож молоді майстрині щиро сподіваються, що прислів’я «З ткача не буде багача» таки залишиться в минулому столітті, адже інтерес до автентичних речей зростає і в Україні, і у світі. Вони готові одягнути в серпанковий одяг не лише земляків, а й європейців — аби був відповідний льон. Нині ж бо натхненник цієї справи Володимир Дзьобак привозить його із Франції та Італії.